Foundation "Judges for Judges" про кейс судді Гольник

Надзвичайно вдячна закордонним колегам за підтримку й глибоке розуміння суті того, що відбувається. Від органів суддівського самоврядування й врядування України добитися того самого я не можу. Роками.

Фонд «Судді для суддів», створений у Голландії, по всьому світу надає підтримку суддям, які за професійну діяльність зазнали зазіхань на свою незалежність, тиску та переслідувань.

28 березня на сайті організації опубліковано великий текст, присвячений проблемам, з якими наразі доводиться стикатися мені: https://www.rechtersvoorrechters.nl/whistleblowing-in-ukraine-judge-larysa-holnyk-an-update/.

Нижче наводиться переклад цієї публікації. 

ВИКРИВАЧ З УКРАЇНИ: СУДДЯ ЛАРИСА ГОЛЬНИК, ОНОВЛЕННЯ

«Судді для суддів» уже деякий час спостерігають за справою української судді Лариси Гольник, яка стала об’єктом переслідувань після того, як виступила проти корупції. На початку цього року вона отримала спеціальну нагороду від Blueprint for Free Speech: «Її справа свідчить про обмеженість антикорупційної політики у захисті окремих викривачів, що знаходяться під загрозою, та про важливість незалежної та непідкупної судової системи».

Важливо стежити за історією Лариси Гольник. Україна переживає складний період судової реформи та впровадження законодавчих змін з метою забезпечення незалежності, справедливості та ефективності судової влади відповідно до стандартів Ради Європи. Але суспільство, яке вже багато років пронизане корупцією, очевидно, не може бути змінено за одну ніч. Суддя-викривач Лариса Гольник інформує про свою постійну боротьбу за зміцнення правосуддя.

У 2015 році вона повідомила про спробу її підкупу Мамаєм, тодішнім мером Полтави. Потім сталася нескінченна низка спроб зробити роботу для неї неможливою не тільки з боку Мамая та його спільників, але й голови її власного суду. Замість того, щоб підтримувати, голова підштовхував її до прийняття хабара і критикував за принципову позицію.

Позов до Президента

У квітні 2015 року в судді Лариси Гольник завершився перший п’ятирічний термін повноважень. Згідно з законом, вона вважалася суддею, але їй не дозволялося здійснювати судочинства до офіційного довічного призначення. У вересні 2015 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України рекомендувала призначити її на посаду судді в Октябрському районному суді Полтави безстроково і подала відповідну рекомендацію до Верховної Ради, парламенту України.

Верховна Рада України не розглянула вчасно це подання, а після прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» передала у жовтні 2016 року всі документи та рекомендації Вищої кваліфікаційної комісії суддів України до Вищої ради юстиції.

Вища рада правосуддя [правонаступник останньої – І.Г.] тільки на початку 2018 року вирішила внести подання про призначення Лариси Гольник на посаду судді Президентові України.

Подання було отримане Адміністрацією Президента 18 квітня 2018 року. За законом Президент повинен видати указ про призначення судді не пізніше ніж за 30 днів з дати отримання такого подання.

Однак Президент Порошенко тривалий час зволікав. Тільки звернення судді Гольник у листопаді 2018 року до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду із позовом, що містив вимоги визнати бездіяльність Президента протиправною та зобов’язати його видати указ про призначення Гольник на посаду судді, змусило Петра Порошенка виконати вимоги закону. Нарешті це сталося 19 грудня 2018 року.

Суд, однак, триває. Лариса Гольник змінила позовні вимоги і тепер добивається визнання протиправною бездіяльність Президента України, яка полягала у невиданні указу про призначення її на посаду судді у період із 18 травня по 18 грудня 2018 року. Засідання суду призначене на 18 квітня 2019 року.

Конкурс на посаду в Антикорупційному суді

23 травня 2018 року Дисциплінарна палата Вищої ради правосуддя на підставі скарг голови Октябрського районного суду Полтави (Олександр Струков) оголосила Ларисі Гольник догану – за критику судової влади у Фейсбук та за те, що на збори суддів прийшли деякі прихильники судді Гольник, щоб висловити своє обурення поведінкою Струкова.

Лариса Гольник намагалася оскаржити рішення Дисциплінарної палати, але Вища рада правосуддя власним рішенням від 2 серпня 2018 року відмовила їй у цьому.

Крім того, Гольник було заборонено оскаржувати занадто м’яке, на її думку, стягнення, накладене Дисциплінарною палатою на Струкова за неправильну поведінку щодо неї.

Таким чином, Вища рада правосуддя відхилила висновки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Національного агентства з питань запобігання корупції та Ради суддів України, що наочно демонстрували багаторічні переслідування, яких зазнала суддя Гольник унаслідок корупції та порушення її прав головою суду.

Через дисциплінарне стягнення колегія Вищої кваліфікаційної комісії суддів України 26 жовтня 2018 року відмовила судді Гольник в участі у конкурсі на посаду судді новоствореного Вищого антикорупційного суду.

На своєму пленарному засіданні 5 листопада 2018 року Вища кваліфікаційна комісія суддів України відмовила судді Гольник у перегляді рішення колегії. У письмовому рішенні вони проігнорували посилання Лариси Гольник на статтю 53 Закону «Про запобігання корупції», яка захищає викривачів від переслідувань і заходів, що негативно впливають на кар’єру викривачів, а також твердження, що дисциплінарне покарання, накладене на неї, було явним порушенням цієї статті.

Зрештою, 17 січня 2019 року Велика Палата Верховного Суду розглянула скаргу Гольник щодо дисциплінарного стягнення, накладеного Вищою радою правосуддя, та скасувала обмеження.

Гольник знову звернулася до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. Однак та не знайшла жодних підстав змінити своє попереднє рішення стосовно заяви на участь в конкурсі до Вищого антикорупційного суду, стверджуючи, що в день подання заяви дисциплінарне стягнення ще було чинним, а отже умови для участі в конкурсі не були виконані. Більше того, Велика Палата Верховного Суду чітко не заявила про незаконність рішення щодо недопуску Гольник до участі в конкурсі.

Слід зазначити, що рішення стосовно третього звернення судді Гольник до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 лютого 2019 року було викладене в простому листі, підписаному лише одним із членів цього органу.

Лариса Гольник звернулася до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду з проханням визнати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про недопущення її до участі в конкурсі неправомірним та скасувати це рішення. Засідання суду призначене на 15 квітня 2019 року.

Конституційна скарга

Намагання судді Гольник добитися перегляду покарання, винесеного Дисциплінарною палатою Вищої ради правосуддя голові суду Струкову, не увінчалося успіхом.

За законом «Про Вищу раду правосуддя» рішення Дисциплінарної палати може бути переглянуте Вищою радою правосуддя тоді, коли такий дозвіл скаржнику надасть сама палата. Практика показує, що дисциплінарні палати зловживають цим правом і майже ніколи не дозволяють оскаржувати свої рішення щодо накладених на суддів покарань чи відмови у дисциплінарному стягненні. Водночас судді у разі незгоди з покаранням є абсолютно вільними в можливостях оскарження рішень дисциплінарних палат та Вищої ради правосуддя.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду від 3 вересня 2018 року Ларисі Гольник було відмовлено у відкритті провадження за позовом до Вищої ради правосуддя. У задоволенні апеляційної скарги на це рішення Велика Палата Верховного Суду відмовила 14 лютого 2019 року.

В обох випадках суд зазначив, що рішення дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя не підсудні судам України, якщо вони оскаржуються скаржником, а не суддею.

6 березня 2019 року Лариса Гольник звернулася до Конституційного Суду України зі скаргою, в якій просить визнати невідповідними Конституції положення Закону «Про Вищу раду правосуддя», які унеможливлюють для скаржника судовий перегляд рішення Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя без отримання на це дозволу самої палати.

Конституційна скарга Лариси Гольник обґрунтована тим, що право на звернення до суду гарантоване безпосередньо Конституцією. Європейський суд з прав людини та Конституційний Суд України неодноразово вказували, що беззаперечним порушенням права на доступ до суду є вимога отримувати дозвіл на таке звернення. Більше того, це дискримінаційне обмеження в доступі до суду, якщо одна особа позбавлена права оскаржувати в суді певні акти, тоді як інша особа може робити це без обмежень.

Невиплата суддівської винагороди

Одним зі способів переслідування судді Гольник головою суду було позбавлення її частини суддівської винагороди, що супроводжувалося порушенням не тільки Закону «Про судоустрій і статус суддів», але й Закону «Про запобігання корупції», який забороняє застосування до викривача корупційного злочину будь-яких негативних заходів впливу.

Відповідні порушення встановлені трьома компетентними органами: Радою суддів України, Національним агентством з питань запобігання корупції та Вищою радою правосуддя і не потребують додаткових доказів.

За законом виплату суддівської винагороди здійснює Територіальне управління Державної судової адміністрації України.

Проте 1 березня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд відмовив Ларисі Гольник у задоволенні адміністративного позову до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Полтавській області щодо виплати повної суми суддівської винагороди за 2016–2017 роки.

Тепер Лариса Гольник оскаржує це рішення в апеляції.

Відмова в праві на допомогу адвоката

Олександр Ковжога, колишній представник Полтавського міського голови Олександра Мамая, подав до судді Гольник три цивільні позови про захист честі, гідності, ділової репутації, а також наклеп. Два позови після тривалого розгляду завершилися тим, що Ковжога відмовився від своїх претензій. Третій його позов відхилив суд.

Відповідно до норм Цивільного процесуального кодексу України у разі відмови позивача від позову витрати, понесені відповідачем, зокрема на професійну правничу допомогу, за його заявою стягуються з позивача.

Проте у справі за позовом Ковжоги до Гольник і Телерадіокомпанії «Студія 1+1» (провадження закрите 23 березня 2018 року) та за позовом до Гольник і власниці веб-сайту «Українська правда» Олени Притули (провадження закрите 26 грудня 2018 року) різні судді Київського районного суду м. Полтави відмовили Гольник у відшкодуванні її витрат на послуги адвоката. Відповідне рішення у першій справі було оскаржене, але залишене без змін постановою Апеляційного суду Полтавської області від 3 липня 2018 року.

Фактично позиція судів зводиться до того, що Гольник є юристом за освітою та має значний досвід роботи на посаді судді, тож повинна захищати свої права без допомоги адвоката. На докази витрат, реально понесених відповідачем, суди уваги не звертають. При цьому Ковжога теж є адвокатом, але в суді він користувався послугами кількох власних адвокатів.

У цьому випадку судді місцевого та апеляційного суду чудово розуміють, що рішення про визначення розміру судових витрат не підлягають [касаційному – І.Г.] оскарженню.

Безкарність екс-мера та людей з його оточення

Тільки Дмитрові Трихні, який був посередником при спробі підкупу судді Гольник, були пред’явлені обвинувачення за ч. 3 ст. 369, ч. 1 ст. 376 Кримінального кодексу України. Водночас керівництво прокуратури фактично вивело Олександра Мамая з-під кримінальної відповідальності, перетворивши його та Олександра Ковжогу у свідків за справою Трихни.

У судовому засіданні 7 квітня 2016 року Мамай, Ковжога й Струков під присягою дали неправдиві показання проти судді Гольник, стверджуючи, що вона спровокувала Мамая на вчинення злочину. Свідчення явно були спрямовані на уникнення кримінального покарання Трихною та приховування особистої участі Мамая в злочинах, які йому інкримінувались. Вимога Лариси Гольник про притягнення цих осіб за свідоме надання неправдивих показань не призвела до належного реагування суду чи прокуратури.

Після того, як Прокуратура Полтавської області закрила провадження відносно Мамая, Ларисі Гольник вдалося добитися відновлення слідства. Із 23 листопада 2015 року провадження № 42015170000000377 за ч. 2 ст. 383, ч. 1 ст. 376, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 369 Кримінального кодексу України розслідують детективи Національного антикорупційного бюро України. Ними було підготовлено кілька варіантів підозр. Однак завершення слідства блокує Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

24 вересня 2018 року суддя Київського районного суду м. Полтави визнав Дмитра Трихну невинуватим та виправдав через недоведеність його участі у вчиненні злочинів. Прокуратура Полтавської області подала апеляцію, те ж саме зробила Лариса Гольник як потерпіла.

Раніше, 26 січня 2015 року, Мамай, намагаючись уникнути відповідальності за неправомірний вплив на суддю та пропонування їй хабара, вчинені за посередництва Трихни, на спеціально скликаному брифінгу звинуватив суддю Гольник у вимаганні у нього 5000 доларів США. Одночасно він звернувся до прокуратури області та Управління СБУ в Полтавській області з заявами про скоєння Ларисою Гольник злочину.

У наступні дні на допиті в прокуратурі Мамай, Ковжога і Трихна дали неправдиві свідчення на підтвердження заяв мера.

10 та 20 лютого 2015 року з метою помсти Ковжога здійснив неправдиві повідомлення про вчинення Ларисою Гольник та її чоловіком Ігорем Гавриленком шахрайства.

На підставі заяв судді Гольник про неправдиві повідомлення Мамая та Ковжоги про злочини були відкриті кримінальні провадження. Притягнення до відповідальності винних осіб не відбулося.

Водночас у різний час із надуманих підстав та без тіні доказів за поданням Мамая, Ковжоги, Струкова та пов’язаних із ними осіб проти судді Гольник було порушено більше десяти кримінальних проваджень.

З англійської переклав Ігор Гавриленко