Екс-заступника мера Полтави обвинувачують у пропонуванні мені неправомірної вигоди й спробі вплинути на ухвалення судового рішення.
Старався Трихна не у власних інтересах. Це зрозуміло всім.
Він дбав, щоб я прийняла «правильне» рішення в інтересах його патрона, Олександра Мамая.
Якби кримінальне провадження розслідували як слід, а прокуратурі вистачило непідкупності, твердості та принциповості, на лаві підсудних Мамай сидів би поруч із Трихною. І ще з деякими іншими персонами. Неостанніми в місті.
01_Мамай після Арки_фото Кола.jpg
Полтавський міський голова Олександр Мамай | фото Ольги Матвієнко
Ще на початку розгляду справи Трихни Київським районним судом м. Полтави я заявляла відводи судді Кулішу.
Причина перша: він уже мав справу з «людиною Мамая» у ролі обвинуваченого і поставився до того напрочуд поблажливо.
У 2013 році суддя закрив кримінальне провадження і звільнив від відповідальності директора ТОВ «Торговий дім «Інтер-Агро», обвинуваченого у завданні державі збитків на понад мільйон гривень.
Засновники ТОВ – Ірина Климко, падчерка Мамая, та Вікторія Ширмовська, його сестра.
Як і Климко, директор був членом «бренду» Мамая – партії «Совість України», за списками якої обирався до місцевих рад. Однак на час вироку він значився вже скромним пенсіонером – столяром Комунального підприємства «Декоративні культури» Полтавської міської ради.
Заявляючи відвід 9 лютого 2016 року, я писала:
«Рішення судді Куліша Ю.В., який звільнив від кримінальної відповідальності директора ТОВ «Торговий дім «Інтер-Агро», засвідчило, що за наявності високих покровителів заподіяння державі тяжких наслідків у сумі понад мільйон грн. може бути розцінене як «дріб’язок», а сам обвинувачений ризикує відбутися легким переляком».
Трихна також працював на підприємствах, належних Мамаю – юрисконсультом у ТОВ «Інтер-Агро», ТОВ «ТД Інтерагро», входив до його виборчого штабу, аж поки в 2010 році Мамай не став мером, а Трихна – його заступником з питань діяльності виконавчих органів.
Як і столяр-директор, Трихна, відповідно до висунутих йому обвинувачень, вчинив злочин в інтересах Мамая. Він теж має позитивну характеристику та вперше притягується до кримінальної відповідальності. Тому я припускала, шо суддя шукатиме можливість виправдати і Трихну.
Чи справдиться мій прогноз, побачимо скоро.
Другою причиною для відводу стало намагання судді обмежити гласність судового процесу.
На прохання місцевої телевізійної компанії надати їй можливість для відеозйомки засідань Юрій Куліш відповів відмовою, закамуфльованою під дозвіл: після «закінчення з’ясування обставин та перевірки їх доказами».
Нібито висвітлення у телесюжетах думок прокурора, обвинуваченого, потерпілої та інших осіб могло вплинути на показання недопитаних свідків. Водночас відтворення ходу слухання справи у друкованих ЗМІ чи на радіо, на думку, судді такого ризику не несло.
При цьому питання про проведення закритого судового засідання чи окремої його частини взагалі не стояло.
Заборона на зйомку була винесена ще до оголошення обвинувального акту, до з’ясування, які докази потрібно досліджувати, до встановлення порядку їх вивчення, до визначення переліку свідків та черговості їх допиту.
Крім того, суддя виніс рішення, не з’ясувавши думки всіх учасників процесу. А позицію прокурора, який насправді не заперечував проти відеозйомки, банально спотворив.
Ухвала Куліша вберегла від фільмування журналістами неправдивих свідчень мера Мамая, його представника в суді Ковжоги (колишнього заступника начальника міської міліції) та близького приятеля останнього голову Октябрського суду Струкова.
Саме в кабінеті мого «шефа» Мамай та Ковжога планували схилити мене до закриття корупційної справи мера, без визнання його вини.
Утім, шила в мішку не втаїш.
Після того, як я домоглася скасування заборони на зйомку – бо свідки вже були допитані, полтавські журналісти випустили шикарний сюжет, що унаочнив брехню під присягою голови суду, градоначальника і його «адвоката».
Порівняння їхніх свідчень з відео, знятим у ході негласних слідчих дій, котре зафіксувало мої зустрічі з Трихною (той і не приховував, що діє як посередник) і з Мамаєм, показало не тільки неймовірну ницість «перших осіб», готових на все заради порятунку власних шкур, але й беззаперечність їхньої провини.
Відтак захист Трихни зосередив свої зусилля на дискредитації відео як доказів. А суддя підіграв йому в цьому.
Для зручності слідчий прокуратури направив до суду відео, переписавши його з флеш-носіїв на DVD-диски. У такому вигляді «кіно» й переглянув суд.
Адвокат зажадав, щоб відео було досліджене експертами на предмет монтажу. Я наполягала, що спершу суд повинен вивчити вміст флешок.
Через тривалий час до суду надійшли результати експертизи. Фахівці встановили, що відео з DVD-дисків не зазнавало зовнішнього втручання: «ознак монтажу ні в момент запису, ні після нього – не встановлено».
А от флешки виявилися недоступними для експертів. У них чомусь не знайшлося програмного забезпечення, щоб відкрити потрібні файли. Крім того, аби відповісти, чи є відео з флешок оригінальним, експертам треба було попрацювати й з апаратурою, якою здійснювалися записи протиправних перемовин «фігурантів» із суддею.
Виникла ситуація недвозначності: копії відеофайлів не були змонтованими, проте оригінали файлів залишилися без експертного вивчення.
З цього моменту захист Трихни втратив інтерес до завершення експертизи.
Негласні слідчі дії у справі Трихни – Мамая здійснював полтавський УБОЗ. Та його було розформовано. «Успадкувало» приміщення, технічні засоби та частину персоналу Управління захисту економіки Національної поліції.
Звідти на мій запит відповіли, що готові надати експертам все необхідне. Тому сторона обвинувачення, прокурор і я, наполягли на завершенні експертизи та залученні іншої експертної установи.
Однак її фахівці виявилися завантаженими завданнями на півтора – два роки вперед.
Довелося шукати вже третю установу.
Суд направив їй флешки й диски. Експерти попросили додати програмне забезпечення і апаратуру відеозапису.
Суддя спрацював у режимі зіпсованого телефону, передаючи вимоги експертів керівництву УЗЕ, а зміст отриманих звідти відповідей – експертам.
До надання останнім програм і пристроїв справа так і не дійшла.
Вдовольнившись бюрократичним пінг-понгом, суддя поновив провадження у справі.
Тільки тоді прокуратура та я дізналися, що експертиза знову не виконана.
За допомогою детективів НАБУ (вони зараз займаються справою Мамая) вдалося отримати документальні підтвердження, що УЗЕ розпоряджається саме тією технікою, яку застосували при негласних слідчих діях на початку 2015 року.
Фахівці УЗЕ встановили на комп’ютер суду потрібне програмне забезпечення – нарешті в засіданні було переглянуте відео з флешок.
02_Куліш_.jpg
Суддя Куліш оглядає флеш-карти | фото Миколи Лисогора
Викликаний за моїм наполяганням як свідок начальник УЗЕ підтвердив під присягою, що існує можливість надати експертам саме той пристрій, який використовував УБОЗ для запису. Для цього необхідно тільки, щоб технік УЗЕ прийшов до суду і переглянув флешки – у файлах відео записаний номер відповідного пристрою.
Існує й інший варіант: співробітники УЗЕ відвозять експертам усі пристрої, а ті, дослідивши інформацію з флешок, відбирають той, конкретний, що був задіяний у слідчих діях.
Ні те, ні інше зроблене не було.
На моє клопотання щодо виконання експертизи, результатів якої ми чекали дуже довго, суддя Куліш відреагував ухвалою, в якій приховав підсумки допиту начальника УЗЕ, натомість маніпулятивно оголосив, що УЗЕ «не володіє інформацією про конкретні технічні засоби за допомогою яких здійснювалися технічні записи на флеш-картах».
Крім того, в судовому засіданні 6 серпня суддя Куліш відмовив мені у клопотанні, підтриманому прокурором, здійснити у хронологічній послідовності подій одночасний перегляд відеозаписів з флеш-носіїв та DVD-дисків, щоб переконатися в їхній ідентичності.
Ще раніше суд не побачив необхідності допитати як свідків колишніх співробітників УБОЗу, знайомих з обставинами здійснення відеозаписів на флеш-носії у ході негласних слідчих (розшукових) дій у справі Мамая – Трихни.
Тобто суддя не зробив нічого, щоб виключити найменші сумніви в тому, що відео з флешок без жодних викривлень відображає хід перемовин зазначених осіб зі мною як суддею.
Відтак я просто змушена була знову заявити відвід судді – максимально деталізований. Наведу узагальнюючий абзац із 7-сторінкового тексту:
«Очевидне небажання судді Куліша Ю.В. завершити експертне дослідження одного з основних доказів, призначене майже 2 роки тому, влаштована ним бюрократична тяганина, коли з 3-х років судового розгляду справи 2 роки витрачені на очікування результатів експертизи, що так і не була виконана, неінформування сторін про додаткові клопотання експерта та невиконання Управлінням захисту економіки зобов’язань щодо надання програмного забезпечення та технічних пристроїв, якими здійснювався відеозапис, дивна «забудькуватість» щодо виконання наміченого судом плану дій з метою ідентифікації технічним фахівцем Управління захисту економіки конкретного пристрою для запису є свідченням відвертого упередженого ставлення судді та підігрування ним стороні захисту Трихни Д.В.».
03_Суддя Логвінова.jpg
Суддя Логвінова | стоп-кадр з сюжету ГромадськеТБ.Полтава
За дивовижним збігом обставин усі заявлені мною відводи судді Кулішу розглядала та сама суддя – Ольга Логвінова.
На початку 2016 року вона відмовила, зазначивши в ухвалі: «Підстави наведені в заявах про відвід судді Кулішу Ю.В. є не обґрунтованими, не вмотивованими та надуманими».
А в 2018 році ще й додала (цитую, як в оригіналі):
«заяву про відвід судді Кулішу Ю.В. по кримінальному провадженню по обвинуваченню ОСОБА_2 потерпіла Л.В. подає не вперше, а періодично заявляючи відводи головуючому по справі намагається зловживати правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, що передбачено ч. 4 ст. 81 КПК України».
«Викладені в заяві потерпілої ОСОБА_3 про відвід судді Київського районного суду м. Полтави Кулішу Ю.В. обставини, не можуть викликати сумнівів у його об»активності та неупередженості».
Читаєш таке, і соромно стає за колег.
Я не здивуюся м’якості вироку. А може й узагалі суддя виправдає Трихну. Бо – спільно з адвокатом обвинуваченого – зроблено все можливе для знецінення одного з головних доказів.
Мабуть, дуже мало в Полтаві знайдеться суддів, здатних не піддатися зовнішнім впливам при розгляді кримінальних справ, так чи інакше пов’язаних із чинним мером Полтави.
Навіть тоді, коли мова йде про спробу підкупу й тиску на іншого суддю.
Тому кредо місцевих царьків-мамаїв залишатиметься незмінним:
«Якщо я впевнений, що я можу обійти закон і мені за це нічого не буде, я буду це робити постійно».
