Мене не вбили. Поки що?

Як воно, бути викривачем в Україні.

Нападна мене 22 листопада минулого року та вбивство правозахисниці Ірини Ноздровськоїзмушує стурбуватися власною безпекою.

Із 8 травня 2014 року я перебуваю в стані невгасаючого конфліктуз міським головою Полтави Олександром Мамаєм, його судовим представникомОлександром Ковжогою та Олександром Струковим, головою Октябрського райсуду, вякому працюю.

Як суддя я мала розглянути адміністративну справу закорупційним обвинуваченням мера. Він та його падчерка Ірина Климко, міська депутаткавід «Совісті України» (так називається політичний бренд Мамая), приховали відінших депутатів наявність конфлікту інтересів – за рішенням  міськради родичка градоначальника отрималанизку земельних ділянок для ведення торгівельної діяльності у ключових точкахобласного центру.

Тотожну справу Климко я встигла вирішити в одному засіданні.Утім, призначене їй покарання за кілька тижнів скасував Апеляційний судПолтавської області.

Мамай теж міг піти шляхом апеляційного оскарження. Та його,вірогідно, турбувала небезпека отримати, хай і тимчасово, «тавро» корупціонера.Цим неодмінно скористалися б його опоненти на виборах 2015 року. Ризик втратитикрісло міського очільника був доволі високим.

У перше судове засідання мер не з’явився. Я застосувала донього примусовий привід, а він змінив захисника.

 «Антикорупціонер» на службі вмера

Замість професійного адвоката Мамай залучив до справиОлександра Ковжогу. Якось я письмово назвала останнього «рішалою», тепер він позивається проти мене та «Української правди»,щоб визнати цей вислів наклепом.

Ковжога завершив службу заступником начальника міського управлінняміліції. Після звільнення у зв’язку з обвинуваченнями в «скоєнні тяжких злочинів, якими є зловживання службовим становищем,отримання хабара в сумі 5 тисяч доларів США, покривання наркоторгівлі,збагачення за рахунок підлеглих по службі працівників міліції, підтриманнянеділових зв’язків з «кримінальними авторитетами» і покривання їх злочинноїдіяльності», він поновивсячерез суд (той самий, Октябрський). Потім очолив власну юридичну фірму йзробився нібито громадським антикорупційним активістом.

Прикриваючись ГО з грізною назвою (Управління Всеукраїнськоїспеціальної колегії з питань боротьби з корупцією та організованою злочинністю),він намагається надавати видимості законності своїм та Мамаєвим діям. Ковжогане приховує тісних зв’язків із багатьма слідчими, прокурорами, суддями. Добрезнають його й фігуранти корупційних проваджень та вихідці зі злочинного світу.

«Під Ковжогою» працюють кілька адвокатів. Одного з них заразсудять. Він намовляв клієнта вирішити проблеми з апеляційним судом через хабар,переконував, що це буде швидко й безпечно: отримані кошти адвокат обміняє наінші купюри, а далідіятиме Ковжога…

Суд над горе-захисником триває з початку 2014-го, та наврядчи передбачене законом покарання очікує його – справу розглядає голова судуСтруков, підсудний не відсторонений від адвокатської діяльності і в іншихпроцесах зустрічається з ним як захисник.

Ковжога проходить у справі як свідок. За повідомленняминизки ЗМІ, він і Струков – куми, але суддя в цій ситуації підстав длясамовідводу не вбачає.

«…любим путьом»

Повернуся до подій травня 2014 року. Перед судовимзасіданням, в яке міського голову мали привести правоохоронці, він скликавжурналістів. Зневажливі коментарі стосовно мене й суду супроводжувалисярозголошенням персональних даних. На брифінгу Мамай оприлюднив номер могомобільного телефону, безпосередньо в суді – домашню адресу. Повторив її кількаразів.

Відтоді тиск на мене не припинявся. Він полягав узавуальованих погрозах, публічних образах, незаконному поширенні конфіденційноїінформації – про членів моєї родини також, у завідомо неправдивих повідомленняхпро вчинення мною злочинів – винесенні нібито неправосудних рішень.

Якось Мамай вдався до «філосувань» про плинність буття, згадуючиназву центрального міського кладовища, заявив, що всі ми зрештою опинимося там,але «почерзі».

Робилось усе, щоб вивести мене «з гри», примусивши взяти самовідвідабо задовольнити якийсь із оголошених відводів, з надуманих підстав їх подавалидесятками.

У судових засіданнях я бачила Мамая двічі – за майже 9місяців. Більшість приводів правоохоронці не змогли виконати, бо міський головапримудрявся на кілька тижнів «залягати на дно» й ніде публічно не з’являтися.

Крім того, користуючись недоліками вітчизняногозаконодавства, мер сам себе відправляв у відрядження, принаймні одне з нихвиявилося фіктивним, а також у відпустки на 1–2 дні. Зрозуміло, що їхні датиспівпадали з призначеннями засідань.

5 вересня я визнала Мамая винним у неповазі до суду та наклалана нього штраф – 1700 гривень. Це рішення також скасував «колега» запеляційного суду, «за відсутності складуадміністративного правопорушення».

Від мене Мамай щоразу евакуювався на лікарняне ліжко.Трапляються з високопосадовцями такі несподівані приступи раніше незнаних недуг.Якось мер навіть похизувався на публіку: «Яне хворію. А хворію тільки тоді, коли в мене судовіпроцеси».

На переслідування я наразилася через те, що відмовиласяпідкоритися наполегливим порадам закрити справу, що лунали з боку деяких колег прикерівних посадах, а також пропозиціям Ковжоги.

Копії заяв про мої «злочини», що направлялися на ім’япрокурора області та Генпрокурора, скарг про нібито вчинені мною дисциплінарніпорушення, надісланих в усі мислимі інстанції, неодмінно лягали на мій стіл.Про це дбав голова суду.

Переконавшись у безперспективності морального тиску,градоначальник з подачі Ковжоги здійснив спробу позбавити мене майна. Старийметалевий гараж, придбаний у сусідки, 30 років простояв на одному місці, алеміська влада обвинуватила мене в захопленні землі під ним.

На щастя, це єдиний «компромат», котрий мої супротивникизмогли відшукати, як не старалися. Інші висунуті проти мене обвинувачення були щебільш безглуздими.

Наступного дня після появи на гаражі офіційного припису пройого демонтаж до мене завітав ще один неофіційний представник мера.

Дмитро Трихна запропонував вирішення побутових проблем та «моральну компенсацію» від Мамая. Ізапевнив: міський голова з’явиться в судове засідання, як тільки знатиме, що яготова ухвалити потрібне йому рішення.

Під час організованої посередником зустрічі міський голова підтвердивповноваження Трихни на ведення «переговорів» та переконував мене, що треба «любимпутьом» закрити справу.

Пікантна деталь. За задумом організаторів, порозумітися ми зМамаєм повинні були за участі Ковжоги й Струкова, у кабінеті голови суду.Реалізації цього плану завадили моє небажання та низка випадкових обставин.

Усі етапи перемовин, які завершилися пропонуванням меніТрихною 5 тисяч доларів США, були задокументовані у рамках негласних слідчихдій. Вже після першої зустрічі з «емісаром» мера я звернулася до правоохороннихорганів із повідомленням про злочин.

Проте до передачі грошей справа не дійшла. Вірогідно,відбувся витік інформації. Мамай скликав ще один брифінг і звинуватив мене увимаганні в нього хабара.

Після цього я, дійсно, вже не могла розглядати справу,інакше б виникли сумніви у неупередженості судді. 31 січня 2015 року я змушенабула задовольнити заяву Ковжоги про мій відвід.

Змарновані роки

Прокуратура, отримавши від градоначальника заяву про злочин,відкрила провадження. Невдовзі Мамай, Ковжога й Трихна були допитані як свідки.Вони дали узгоджені, але абсолютно неправдиві покази.

Коли справу проти мене було закрито, мер вдався до ще одногозавідомо облудного повідомлення про злочин. Тепер я нібито провокувала його додачі мені хабара.

Ковжога розвивав іншу тему. Тричі за його заявами булипорушені кримінальні провадження проти мене та мого чоловіка. Ми «виявилися»організованою злочинною групою, яка за попередньою змовою, скориставшисьбезпорадним станом потерпілої, увівши її в оману, у шахрайський спосіб заволоділи…іржавим гаражем.

Після другого закриття маразматичної справи Ковжогаозброївся результатами психіатричної експертизи «потерпілої». Нашу колишнюсусідку через майже 2 роки після смерті визнали такою, що на момент продажугаража не усвідомлювала значення своїх дій.

Експертизу виконали за рішення суду. Для цього за гараж домого чоловіка почав позиватися один суб’єкт із кримінальним минулим. В останніймісяць життя 85-річної бабусі його – рішенням райсуду (Октябрського!) – визналиїї родичем. Усупереч письмовим протестам (обтяжена інвалідністю по зору тацукровим діабетом вона фізично вже не могла дістатися в судове засідання).

Додаткової абсурдності дійству додає та обставина, щоподанню позову новоявленого «родича» передував інший, від районної ради, якавимагає звільнення «самозахопленої» земельної ділянки (поруч із нашим стоять щедва гаражі, які міську владу не турбують). Тобто переможець судового герця зарозбірний гараж, що тягнеться з 2015 року, муситиме добровільно знести предметспору.

Згодом Ковжога надумав мені ще два злочини. Начебто в 2011та 2012 роках я отримувала хабарі. Його заяви вносили до Єдиного реєструдосудових розслідувань за рішеннями Печерського та Солом’янського судів м.Києва, позаяк слідчі органи відмовлялися відкривати кримінальні провадження заповідомленнями, що не мають жодної доказової бази.

Двічі звернення представника мера Мамая перевірили детективиНАБУ. Кожного разу провадження було закрито «за відсутності події кримінального правопорушення».

Показово, що давати свідчення детективам про обставинивідомих йому «злочинів» Ковжога відмовлявся на підставі статті 63 КонституціїУкраїни, яка гарантує кожному право не давати показання щодо себе, членів сім’їчи близьких родичів.

У публічній площині малограмотний «громадський активіст» ізміліцейським минулим бореться проти мене позовами про захист честі, гідності таділової репутації, які я начебто «остаточнота фактично безповоротно» відібрала в нього.

Насправді в рамках цивільного судочинства він намагаєтьсяспростувати факт, що підлягає дослідженню як епізод кримінального провадження. Щена початку слухання справи Мамая, після одного з засідань, із відчаю представникмера змушений був у присутності свідків вигукнути мені: «Якщо не хочеш по-хорошому, пожалкуєш!»

Крім того, через  судКовжога хоче й мені організувати психіатричну експертизу із заздалегідьвизначеним результатом – манія переслідування. Це вирішило б усі проблеми Мамаята його посібників, бо на слідство, на рівні обласної прокуратури та середньоїкерівної ланки Генеральної прокуратури, на багатьох суддів, експертів, вониможуть вплинути, а на мою позицію – ні.

Через недалеку суддю, котра обмовилася, яке перед неюзавдання поставлено, хитромудрий план Ковжоги щодо призначення меніпсихіатричної експертизи зірвався. Наступного дня на мене було скоєно напад.Важкими кийками двоє молодиків із наполовину закритими обличчями цілили мені вголову. Череп був би проломлений, якби удари на себе не прийняв мій чоловік.Влучили б, і тоді експертиза не знадобилася.

Наразі на лаві підсудних за обвинуваченням у пропонуваннямені хабара й тиску на суддю перебуває лише Дмитро Трихна. Мамая й Ковжогупритягати до відповідальності Прокуратура Полтавської області вперто не бажає.

Але й справу посередника розвалити в суді без моїх показань,попри наявність оперативного відео, адвокати зуміють. Через те ставкизростають.

«Честь» судді Струкова

У нерівній боротьбі я не вважаю себе жертвою. Я пручаюсь. Ізавдаю супротивникам відчутних ударів.

У найбільш вразливій ситуації опинився нині головаОктябрського райсуду Олександр Струков.

Спершу він намагався не афішувати своєї заангажованості. Алеколи зрозумів, що, домагаючись притягнення до кримінальної відповідальностіМамая та всіх його посібників, я не відступлю, почав діяти, не ховаючись.

Для Струкова я – «сучара», порушниця негласноїкорпоративної «етики». На думку керівника суду, повідомивши про пропозицію менінеправомірної вигоди та допомігши правоохоронцям задокументувати злочинні діїміського голови і його оточення, я вчинила провокацію та протиколективу пішла всього.

Щоб завадити моєму призначенню суддею безстроково,Струков заходився робити з мене порушницю трудової дисципліни. Спочатку на запити«громадського активіста» Ковжоги, а потім самостійно він оформлював меніпрогули за той час, коли я перебувала в прокуратурі чи в судах, зверталася до Нацполіціїчи до Державної судової адміністрації.

Я – єдина в Україні суддя, у порушення Закону переведена нафактично погодинну оплату праці.

Участь в антикорупційних заходах, навіть у засіданні Комітету зпитань запобігання і протидії корупції Верховної Ради України, де слухалосяпитання здійснення судової реформи та очищення судової системи і підтримкичесних суддів, чи відвідання 14-ї Щорічної Зустрічі YES (ЯлтинськаЄвропейська Стратегія), де я була єдиною за багато років запрошеною суддею,оберталися для мене фінансовими санкціями.

Свавільний керманич примудрився випхати мене посеред зими восновну й додаткові відпустки, не спитавши навіть моєї думки. НапучуванийСтруковим апарат суду шпигував буквально за кожним моїм кроком. Різноманітнідоповідні й акти, що складалися на підтвердження «порушень» мною режиму роботи,тривалий час приховувалися від мене.

У квітні 2016-го за моїм наполяганням в судовомузасіданні за справою Трихни були допитані громадяни Мамай, Ковжогата Струков. Під присягою вони дали завідомо неправдиві, узгодженіміж собою, свідчення. З метою власного захисту намагалися підтвердити версію,нібито я провокувала мера та його посланця на вчинення злочину. Проте вже внаступному засіданні після перегляду оперативного відео їхня брехня стала очевидною всім.

Кілька разів Струков вдавався до рукоприкладства. За фактом нанесеннямені легких тілесних ушкодженьулітку 2016 року було порушенекримінальне провадження, згодом закрите Прокуратурою Полтавської області.Відповідну постанову слідчого, винесену на початку 2017-го, від менеприховували – щоб не могла оскаржити. Її вдалося отримати, після неодноразовихзвернень, тільки в листопаді.

Та поведінка Струкова, відразу після інциденту,говорить сама за себе: наряд поліцейських, який прибув за моїм викликом, незміг потрапити до приймальні голови суду для отримання від нього пояснень,оскільки той забарикадувавсяв очікуванні підмоги.

У цей час від секретарки Струкова на телефон 102надійшло повідомлення, нібито до кабінету намагаються увірватися невідоміособи. На вимогу вже другого патруля, що приїхав за викликом, двері теж не були відчинені.

Підготувавши план втечі, голова суду, прикриваючисьстатусом недоторканості та застосувавшищодо жінки-поліцейської фізичну силу, врятував секретарку відвідповідальності за хибний виклик, завадивши патрульним опитати її. Непосоромився здоровезний чоловік й імітуватираптовий серцевий напад. «Одужав» Струков тоді, коли секретарка встигларетируватися.

Увересні 2016-гоголова суду повторив свій «подвиг». На збори суддів, скликані Струковим, аби піддатимене колективному осуду, прийшли небайдужі полтавці. Зібралися й представникиЗМІ.

Струковзатримувався, тоді я запропонувала колегам переглянути сюжети за його участі,що демонструвалися на засіданні парламентського комітету. Судді відреагувалимасовою втечею.

Через якийсь час до зали завітав Струков й обвинувативприсутніх у зриві заходу.Моєму чоловікові, який опинився у нього на шляху, голова суду зацідив кулакомпід серце.

Увечері чоловікові стало зле. Вінбув госпіталізований до лікарні з діагнозом: закрита травма живота, забійгрудної клітки та поперекової ділянки зліва, ситуаційна артеріальнагіпертензія.

Знову було відкрите кримінальне провадження. Його«нейтралізували» зустрічною заявою – від Струкова. Про «незаконне позбавлення волі або викрадення людини». Таккваліфікували бажання громади почути від голови суду пояснення йогонахабної поведінки.

Триває й «паперова» війна. Діючи в унісон із Ковжогою,Струков виписує мені характеристики, в яких стверджує, нібито судді Гольникпритаманна «схильність до спотворенняреальної дійсності і подання вигаданого нею за реальність». Прикриваючисьпротоколами зборів суддів, голова суду розсилає звернення до Вищої ради правосуддя,Ради суддів України та Адміністрації Президента України з пропозиціямизвільнити мене у зв’язку з невідповідністю займаній посаді судді.

Безкінечні порушення головою суду законів та моїх трудовихправ обернулися неприємностями для самого Струкова. Я виграла суди проти ньогов апеляційній та касаційній інстанціях. За моїми зверненнями негідній поведінці«служителя Феміди» дали оцінку Уповноважений Верховної Ради України з правлюдини, Рада суддів України та Національне агентство з питань запобіганнякорупції.

Формулювання жорсткі: неетична поведінка, котра порочитьзвання судді та підриває авторитет правосуддя, зокрема в питаннях моралі,дотримання інших норм суддівської етики та стандартів поведінки, щозабезпечують суспільну довіру до суду.

Нещодавно одна з палат Вищої ради правосуддя вирішила відкритидисциплінарну справу стосовно судді Октябрського районного суду м. ПолтавиСтрукова О.М. Сподіваюсь, цьому органу вистачить волі, щоб поставитикрапку на ганебній кар’єрі носія мантії і навіть штанів, але не чоловічої тапросто людської гідності.

Безкарність нескінченна?

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність завсі описані вище протиправні діяння: порушення недоторканності приватного життя(ст. 182), завідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину (ст. 383), завідомонеправдиве показання свідка (ст. 384), умисне легке тілесне ушкодження (ст. 125).

Тим більше за пропозицію, обіцянку неправомірної вигодислужбовій особі (ст. 369) та за втручання в діяльність судових органів (ст. 376).

Проте, коли фігурантами кримінальних проваджень, відкритихза цими статтями, опиняються міський голова, керівник суду чи колишнійміліціянт «зі зв’язками», у правоохоронців швидко пропадає бажання доводити розслідуваннядо логічного фіналу.

У 2015 році Прокуратура Полтавської області, достеменнознаючи про здійснення негласних слідчих дій стосовно Трихни й Мамая та про мою безпосереднюучасть у фіксуванні їх протиправної діяльності, проявила небачену оперативністьпри внесенні до ЕРДР відомостей за заявою градоначальника, при чому слідство зацим брехливим обвинуваченням тягнулося 5 місяців.

Водночас досудове розслідування проваджень відносно Мамая, Трихнита Ковжоги здійснювалося вкрай неефективно і тривало майже рік.

Зрештою прокуратура області фактично відмовиласярозслідувати злочинні дії мера, а до суду направила обвинувальний акт тількистосовно посередника.

Вивівши міського голову з-під кримінальної відповідальності,керівництво Прокуратури Полтавської області перетворило Мамая та йогопредставника Ковжогу у свідків по справі Трихни.

Дотепер ніхто не покараний. Суд за справою Трихни погруз векспертизах.

Слідчий в особливо важливих справах обласної прокуратуриначебто з недбальства не оформив належним чином процедуру переписуванняоперативного відео з флеш-носіїв на CD-диски, які відправив до суду.

Це дало можливість захисту Трихни поставив під сумнівдоказову базу справи – чи не змонтоване відео?

Експерти встановили відсутність втручання в записи надисках, але для зчитування інформації з флешок у них забракло (?) технічного тапрограмного забезпечення.

На той час УБОЗ, який розслідував злочин за моєю заявою, буврозформований.

Тільки знання, як працює правоохоронна система зсередини,дозволяють мені знайти необхідні «кінці». Інакше б справа давно померла – заявного небажання судді, який її веде, докопуватися до істини та інертноїпозиції прокуратури.

Восени 2016 року я домоглася, щоб ситуацією зацікавивсяантикорупційний комітет Верховної Ради. Після його втручання Генеральнапрокуратура скасувала постанову про закриття провадження стосовно Мамая. Слідствобуло відновлене та передане детективам НАБУ. Хоча і там чужа, задавнена справане є пріоритетною.

Двічі детективи подавали прокурорам Спеціалізованоїантикорупційної прокуратури проекти підозр Мамаю, а ті готові були підтримуватиобвинувачення в суді.

Остаточне слово за Назаром Холодницьким. Та він чомусьзволікає.

Про перспективи

Покривання Мамая попереднім прокурором області привело до його відставки. Наступнику плані бажання боротися з корупцією виявився не кращим. До відповідальностіпритягають тільки хабарників і казнокрадів нижчої ланки.

Ефективної підтримки у протистоянні корумпованій верхівціміста з боку державних інституцій, створених для цього, я не відчуваю.

На моєму боці – громадськість, ЗМІ, окремі політики,переважно з опозиційного табору.

Нагадаю, протистояння триває четвертий рік. За деякимистаттями Кримінального кодексу вже й строки притягнення до відповідальностіспливли.

Прямих погроз мені ніколи не було. Траплялися тільки дивніситуації. То один кримінальник, якого я не судила, провокував конфлікт із моїмчоловіком, кричав нам навздогін, щоб замки в дверях поміняли (сам він є«ведмежатником», спецом зі зламу сейфів). Попри заяву про хуліганство чіпатийого поліція не стала. Натякнули, що за цим типом стоїть син Струкова,співробітник обласного управління.

Минулого літа на ходу загорілася автівка, якою ми з родиноюсина поверталися з Азовського моря. Ледь встигли врятуватися, від старенького РеноМеган за кілька хвилин залишилася купа обгорілого металобрухту.

Час від часу чуємо «співчутливі» запитання: «А ви що, не збираєтеся жити в Полтаві?»

Із 1 вересня втратив роботу мій чоловік, який 15 роківпропрацював доцентом у місцевому технічному університеті. Претензій до його діяльностіне було. Офіційна причина звільнення – закінчення контракту. Та через тижденьна його посаду оголосили конкурс, дисципліна ж, яку він читав, 2,5 місяці невикладалася студентам.

Після нападу мені надали охорону. Однак у безпеці я буду почуватисебе тільки тоді, коли будуть знайдені, а головне покарані замовники замаху.

Слідство ж спрямовує свої зусилля на пошук виконавців.

Оперативності дізнання заважає й те, що клопотання прослідчі дії йдуть до Октябрського суду. Вони лягають на стіл голови судуСтрукова, оточення якого я підозрюю в організації замаху на мене.

Потім ці клопотання пересилають до апеляційного суду, тамвирішують, якому іншому суду передати на розгляд. Відтак дозволи на слідчі діїнадаються через 15–20 днів.

Тривалий час справу вивчала обласна прокуратура, керівництвоякої я неодноразово критикувала.

Зате на двох сайтах, місцевих «зливних бачках», невдовзіпісля нападу з’явилася інформація про наші з чоловіком переміщення напередодніподії, про те, з ким ми спілкувалися телефонами, про мою поведінку під часоперативної наради суддів, що закінчилася за лічені хвилини до побиття. Вкотребуло оприлюднено нашу домашню адресу, з фотографією входу до квартири.

Кілька разів мені пропонували звернутися до німецького чилитовського посольства, просити прихистку в цих країнах.

А звиклий до безкарності Мамай безсоромно заявляє: «якщо я впевнений, що я можу обійти закон імені за це нічого не буде, я буду це робити постійно».