Азбестова бомба уповільненої дії: війна та радянський будівельний спадок

Сьогодні азбест заборонено у 63 країнах, включаючи країни ЄС, Австралію та Канаду, але в Україні він широко використовувався в будівництві майже сторіччя

Мабуть, ні для кого не секрет, що азбест активно використовувався у будівництві по всьому світу ще з кінця XIX сторіччя. Цей вогнетривкий мінерал додавали в теплоізоляцію, труби, шифер, штукатурку. Його навіть використовували у виробництві протигазів та гальмівних колодок. Але з часом виявилось, що працівники азбестової промисловості особливо часто хворіють на мезотеліому плеври. В результаті, з 80-х років ХХ століття багато країн-виробників стали обмежувати торгівлю азбестом і його виробництво, а потім і зовсім відмовилися від цього мінералу.

Сьогодні азбест заборонено у 63 країнах, включаючи країни ЄС, Австралію та Канаду. Україна теж пішла цим шляхом ­- відповідно до Угоди про асоціацію з Євросоюзом, Україна взяла зобов’язання ввести заборону на використання азбесту в виробництві в рамках адаптації українського законодавства. Відповідний законопроект (№4142) було проголосовано Верховною Радою у лютому 2021 року у першому читанні. Згідно нього забороняється використовувати чи виробляти азбест та азбестовмісні матеріали в будь-яких технологічних процесах і в будівництві.

Але багато десятків років тисячі будинків, складів, господарських споруд в нашій країні будувалися з додаванням цієї отрути. В першу чергу, мова йде про будівництва радянського періоду. І це завжди була бомба уповільненої дії. Якщо говорити мовою цифр, то можна для прикладу взяти шифер, який в Україні почали виробляти та використовувати у 1928 році, і у складі якого є азбест. Пік популярності цього матеріалу в нашій країні припав на період відновлення економіки після Другої світової війни і продовжувався до початку 2000-х, коли підприємства азбестоцементної галузі виробляли мільйони квадратних метрів шиферу щорічно. В результаті на дахах будинків в Україні встановлено понад 1 млрд квадратних метрів шиферу. Його частка становить приблизно 60% всього покрівельного фонду країни.

У лютому в нашу країну прийшла війна. З першого ж дня загарбник окреслив, що для нього не має різниці: знищувати військовий об’єкт чи житловий будинок, стратегічну ціль чи звичайну школу. Тому Україна щодня зазнає нових руйнувань. А разом з руйнацією ми говоримо про забруднення атмосферного повітря, забруднення земельних та водних ресурсів, надр, продуктами горіння, небезпечними речовинами та матеріалами, серед яких окремо можна виділити забруднення азбестом.

В межах діяльності Оперативного штабу по фіксації еко-злочинів, головним координатором якого є я, наші фахівці виявили, що при пошкодженні або руйнуванні будівель та споруд, мікрочастинки азбесту потрапляють в земельні та водні ресурси, вдихаються людьми, які живуть або працюють неподалік місць скупчення та концентрації розбитих рашистськими військами будівель та споруд. Кожен з них знаходиться у зоні ризику таких хвороб як фіброз легень, мезотеліома, рак легень, гортані та яєчника. Не кажучи вже про те, що азбест, потрапивши у ґрунт, отруює й все, що на цьому ґрунті виросте, і згодом через врожай потрапить до людини.   

При цьому, важливо зазначити, що на сьогодні в Україні не просто немає оцінки збитків внаслідок дії азбесту, а Міндовкілля, як орган, який має формувати екологічну політику країни, цим питанням взагалі не займається.

Як головний координатор Оперативного штабу, який діє на базі Держекоінспекції, я не можу залишатися осторонь, тому, разом з іншими членами Штабу, ми почали проводити консультації з національними та іноземними експертами, щоб сформувати принципи та підходи до оцінки збитків завданих навколишньому природному середовищу внаслідок дій азбесту. Такі підходи повинні враховувати принципи і методи оцінки, в тому числі, внаслідок військових дій та воєнної агресії.

Мною також направлено до Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України звернення щодо наявних у Міністерства напрацьованих заходів щодо фіксації, розрахунку збитків та визначення шляхів нівелювання азбестових ризиків в Україні, включаючи настання таких ризиків внаслідок військових дій та масових руйнувань.

На жаль, ті, хто мав би в першу чергу прогнозувати ризики, займатися розробкою державної політики у сфері їх фіксації та шляхів їх запобігання або мінімізації, знаходяться десь осторонь.

Після перемоги з цим теж будемо розбиратися!