Новий КПК - вади і недоліки

Про деякі відмінності «нового» та «старого» КПК

 Як всім нам відомо, у якості головної метиприйняття Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК) владою булозадекларовано наближення процедур кримінального процесу до загальноприйнятнихстандартів цивілізованого світу. Як це було реалізовано на практиці -  можна зрозуміти, проаналізувавши розділи КПК,у яких сталися найбільш суттєві  змінипроцедур кримінального процесу.

     1.Процедура ініціювання кримінальногопровадження.

     Згідно ст.214КПК,  слідчий, прокурорнепізніше 24 годинпісляподаннязаяви, повідомленняпровчиненекримінальнеправопорушенняабопіслясамостійноговиявленняобставин, щоможутьсвідчитипровчиненнякримінальногоправопорушення, зобов’язанийвнестивідповіднівідомостідоЄдиногореєструдосудовихрозслідуваньтарозпочатирозслідування.  На перший поглядздається,  що така новела значноспростила можливість для зацікавлених осіб ініціювати кримінальнепереслідування злочинців. Але, як виявляється,  це не зовсім так.

     По-перше, законодавчо визначений обов’язок внесення заяв до ЄРДР зовсім не означає, шо такі заяви завжди своєчасно вносять до реєстру – особливо це стосуєтьсяорганів прокуратури, які за старою звичкою продовжують «сортувати» заяви поознаку підстав для внесення в реєстр. Навіть якщо прямим текстом буде зазначено«заява про злочин», або «прошу притягнути до кримінальної відповідальності», убагатьох випадках прокуратура надсилає відписки, що заява розглянута зазагальними правилами, передбаченими Законом України «Про звернення громадян»-  в таких випадках допомагає лишеподання скарги слідчому судді.

   По-друге, процесуальним еквівалентомвідмови у порушенні кримінальної справи за «старим» КПК фактично є постанова слідчогопро закриття кримінального провадження. До речі, слідчі судді за поданимискаргами у більшості випадків так само скасовують ці постанови, як раніше судискасовували постанови про відмову у порушенні кримінальної справи. Наслідком,як і раніше – є лише повернення справи для продовження слідства (у «старому»КПК було  –  для додаткової перевірки). Дійсно, зараз употерпілого набагато більше можливостей ініціювати проведення конкретних слідчихдій, ніж раніше – перевірочних заходів, та й процесуальна ефективність розслідування(з точки зору добуття доказів) тепер набагато вища. Але ініціатива притягненнядо кримінальної відповідальності конкретної особи, як і раніше, належить виключнопрокурору – і тут нічого не змінилось, якщо такого бажання у прокурора немає,то справа приречена циркулювати по замкненому колу від закриття слідчим,  через скасування постанови та повернення дляпродовження розслідування, з наступним закриттям знову.

  По-третє, досить умовні переваги нового КПКдля потерпілого із залишком «перекриваються» проблемами, які можуть виникнути употенційного фігуранта кримінального провадження. Адже тепер для початкуслідчих дій достатньо тільки заяви, без щонайменшої фактичної наявності ознакзлочину, тобто новий КПК дає набагато більше можливостей для зловживань такимислідчими діями, як допити, обшуки та вилучення документів та майна. Хочапрактика показує, що питома вага таких зловживань суттєво не змінилась – як іраніше,  правоохоронні органи не маютьособливого бажання займатись кримінальними провадженнями без будь-якихперспектив, або без відповідної вказівки керівництва. Але ці фактори діяли іраніше – так що насправді мало що змінилось.

     Але є ще одна суттєва проблема, яка булавідсутня раніше. Згідно п.6 ч.1 ст.284 КПК, однією з підстав закриття  кримінального провадженняможе бути  вирок по тому самому обвинуваченню, щонабрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінальногопровадження по тому самому обвинуваченню. Тобто якщораніше  відмова  у порушенні кримінальної справи, або закриттясправи  за відсутністю події (складу) злочинуавтоматично унеможливлювала  порушення аналогічноїкримінальної справи без попереднього скасування такої постанови, то тепер заодним і тим же фактом може бути порушено скільки завгодно повноцінних кримінальнихпроваджень – достатньо наявності нових заяв, які вносяться до ЄРДР, при цьомуніякого попереднього скасування постанови про закриття справи за тим же фактом непотрібно.  Практично це означає, щонавіть закриття провадження за відсутністю факту кримінального правопорушення  (тобто визнання державою в особі слідчого та прокурора,  що злочин був відсутній)  не виключає можливості повторного проведенняслідчих дій у повному обсязі (допити, обшуки, вилучення речей та документів) заучастю тих же фігурантів.

     2.Застосування забезпечувальнихзаходів.

   Як відомо, всі заходи забезпеченнякримінального провадження, передбачені КПК (за винятком викликів) здійснюютьсяна підставі ухвали слідчого судді. Це спричиняє додаткове навантаження наслідчих, прокурорів та суддів, але ця новація виглядає дещо недосконалою.Зокрема, виглядає недоцільним отримання ухвали слідчого судді на тимчасовий доступ доречей і документів (без їх вилучення). Фактично ніякихпорушень прав та свобод громадян та юридичних осіб у такому випадку немає, тимбільше що особа може відмовитись надати речі та документи. Також є процесуальноневиправданим застосування  виключноухвалою слідчого судді таких запобіжних заходів, як  особисте зобов’язання, особиста порука та  застава. Без будь-якихпроблем це може здійснюватись на підставі постанови прокурора - з можливістю їїоскарження (підозрюваним або потерпілим) слідчому судді. Можна прогнозувати, щоу переважній більшості випадків підозрюваний буде згоден з винесеноюпостановою, що таким чином значно розвантажило б суди.

   Неоднозначним є також питання застосуванняприводу в інший населений пункт. Згідно ч.3 ст.122 КПК, потерпілим, цивільнимпозивачам, свідкам оплачуються проїзд, наймання житла та добові (у разіпереїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втраченийзаробіток чи відрив від звичайних занять. Існуючий порядок виплати такоїкомпенсації не передбачає авансування майбутніх витрат, що не дасть можливості малозабезпеченимгромадянам самостійно прибути до місця виклику. Згідно п.8 ч.1 ст.138 КПК,  поважними причинами неприбуття особи на виклик є також іншіобставини, які об’єктивно унеможливлюють з’явлення особи на виклик. Такою обставиною цілком підставно можна вважати відсутність коштів напроїзд та проживання, тому буде неправомірним здійснення приводу особи, яка не з’явилась на виклик з такої причини.

     3.Процедури судового та апеляційного оскарження.

     Нормами ст.303 КПК значно звужений яксклад осіб, які мають право на судове оскарження рішень, дій чи бездіяльностіслідчого або прокурора під час досудового розслідування, так і випадки такогооскарження. Зокрема, відсутня можливість судового оскарження недотриманнярозумних строків слідства, а також подання скарг особами, які не єпідозрюваними або потерпілими. Це унеможливлює захист порушенних прав особи підчас здійснення деяких слідчих дій, що ніяк не може вважатись досягненням законодавцяу реформуванні кримінального судочинства.  

     Норми ст.309 КПК не передбачаютьапеляційного оскарження, зокрема, ухвал слідчого судді про привід, проведенняобшуку, визначення розміру застави, а також відмову у задоволенні скарги напрактично всі дії (бездіяльність) слідчого або прокурора.  Також не передбачене оскарження ухвали прозастосування  запобіжних заходів (у томучислі розміру застави, домашнього арешту та тримання під вартою)при розгляді справи у суді першої інстанції.  Таке становище, коли суттєвеобмеження прав та свобод людини, а також спрямування кримінальногопровадження  залежить від рішення одної посадовоїособи, навряд чи можна визнати нормальним. Тому є нагальна необхідність допуститиможливість апеляційного (а в деяких випадках – і касаційного) оскарження такихсудових рішень.

     4.Перехідні положення, що стосуються діїнорм КПК України 1960 р.

   Згідно ч.11, ч.12 розділу XІКПК,  кримінальні справи, які до днянабрання чинності цим Кодексом надійшли до суду, розглядаються судами першої,апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, якийдіяв до набрання чинності цим Кодексом.  Розслідуваннякримінальних справ, у разі повернення таких кримінальних справ судом прокурорудля проведення додаткового розслідування проводиться у порядку, передбаченомуцим Кодексом.Таким чином,  на справи, що розглядаються судами за«старими» правилами, не поширюються новели КПК щодо неможливості повторного розгляду справи судом першої інстанції,тому такі справи можуть до нескінченності ходити по «зачарованому колу» вирок –скасування по апеляції – новий розгляд в суді першої інстанції.  

    Ще цікавіше сітуація з додатковимрозслідуванням справ, повернутих із суду за «старими» нормами КПК. У такихвипадках справа заноситься до реєстру та розслідується за загальними правиламиКПК, але при цьому повністю невизначеним є статус обвинуваченого по справі. Згідност.42 КПК,  підозрюваним є особа, якій упорядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, а згідно ст.219 КПК, строки досудовогорозслідування відраховуються з моменту повідомлення особі про підозру. Такимчином, якщо обвинуваченому за «старими» нормами КПК не буде повідомлено пропідозру при додатковому розслідуванні, то слідство по справі може  будти закінчено коли завгодно, оскільки ніякіконкретні строки у такому випадку КПК не передбачені. Крім того, обвинуваченийне буде мати права навіть оскаржити таку бездіяльність слідчого, оскільки він взагаліне входить до кола осіб, які за нормами ст.303 КПК мають право на судовеоскарження – і такі випадки вже траплялись на практиці. Прокуратура, отримавшибезперспективну для себе (з точки зору можливості обвинувального вироку) справудля проведення додаткового розслідування, реєструє таку справу в ЄРДР, післячого назавжди кладе її до шухляди - тому що повідомлення про підозру автоматичновмикає «лічильник» строків та надає підозрюваному право подавати відповідніскарги, а відсутність такого повідомлення не тягне за собою жоднихпроцесуальних наслідків ні для слідчого, ні для прокурора.

     Що ж ми маємо у «сухому залишку», яккажуть? Насамперед – це еклектичність та недолугість нового КПК, яку потрібнотерміново виправляти законодавчим шляхом. Але дещо залежить і від позиціїкасаційної судової інстанції – тобто ВССУ. Зокрема, спираючись на норми ст.124,п.8 ч.3 ст.129  Конституції України  щодо поширення юрисдикції судів на всіправовідносини, що виникають у державі, а також права на апеляційне оскарженнярішень судів, якшо таке не заборонене законом, вища судова інстанція вправіприйняти постанову пленуму, в якій визначити розширені (порівняно з КПК)можливості  як судового оскарження дій табездіяльності слідчого та прокурора,  такі апеляційного перегляду судових рішень, що безпосередньо зачіпають права тасвободи гроиадян та юридичних осіб на будь-якій стадії кримінальногопровадження. Також є доцільним визнати неправильною практику щодо приводу осіб,викликаних в інший населений пункт, та рекомендувати слідчим та судам у такихвипадках застосовувати доручення в порядку ч.6 ст.218 КПК, та допит осіб урежимі відеоконференції.

    Остається тільки сподіватися, щозаконодавці та судді ВССУ дослухаються до голосу здорового глузду.