Повторність сплати судового збору при передачі справи до іншого суду

Велика Палата Верховного Суду: необхідність сплати судового збору повторно, якщо справу передану до іншого суду за підсудністю

18 січня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 170/129/21, провадження № 14-97цс22 (ЄДРСРУ № 109046337) досліджував питання щодо необхідності сплати судового збору повторно, якщо справу передану до іншого суду за підсудністю.

Питання: Чи має суд право вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи у зв'язку з порушенням правил підсудності позивачем?

Законодавство України однією з умов розгляду справи судом визначає сплату судового збору у розмірі та у випадках, визначених законом. Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про судовий збір» платники судового збору -громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

(!!!) Відтак держава ставить сплату судового збору як передумову звернення до суду, а тому й судовий збір повинен бути сплачений до подачі позовної заяви в суд.

Позивач (заявник, скаржник) виконує свій обов`язок щодо сплати судового збору в момент зарахування визначеної Законом України «Про судовий збір» суми до спеціального фонду Державного бюджету України.

Співвідношення принципу доступу до правосуддя та обов`язку сплати судового збору під час звернення до суду вимагає від суду тлумачити будь-які обов`язки зі сплати судового збору так, щоб жодним чином не ускладнити їх виконання позивачем (заявником, скаржником).

За загальним правилом позовні заяви подаються за місцем розташування  відповідача (стаття 26 ЦПК України). Інші правила територіальної юрисдикції (підсудності) спорів визначаються  параграфом третім глави другої розділу першого ЦПК України. За положеннями цих норм первинне визначення територіальної юрисдикції (підсудності) справи здійснюється позивачем самостійно на підставі цих норм закону.

Однак суд може й не погодитись з вибором позивачем підсудності справи, в такому випадку він повинен передати справу на розгляд іншому суду (стаття 31 ЦПК України) та самостійно направити у цей суд матеріали справи. При цьому виправданим є таке направлення до початку здійснення будь-яких інших процесуальних дій, у тому числі в частині перевірки дотримання вимог процесуального закону до форми та змісту позовної заяви та доданих до неї додатків.

Вичерпний перелік вимог до позовної заяви визначений статтями 175-177 ЦПК України. У частині четвертій статті 177 ЦПК України зазначено, що до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Стаття 9 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади, а також на забезпечення архітектурної доступності приміщень судів, доступності інформації, що розміщується в суді, для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення.

Зарахування коштів до Державного бюджету України свідчить по те, що з моменту їх зарахування вони стають коштами дохідної частини Державного бюджету України, однак повинні витрачатись на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади. При цьому, виходячи зі змісту зазначеної норми, законодавство не визначає, що кошти державного бюджету, які зараховані до Державного бюджету за розгляд певної справи певним судом, повинні витрачатись лише на функціонування цього суду.

Розміри судового збору, що надійшли за розгляд справ судами України, враховуються по кожному суду, за їх надходження, застосування пільг щодо сплати судового збору та їх використання суди звітують перед Державною судовою адміністрацією України (далі - ДСА України), а ДСА України - перед Державною службою статистики України (наказ Державної судової адміністрації України від 21 грудня 2012 року № 172 (зі змінами) у редакції наказу ДСА України від 04 листопада 2022 року № 404).

Однак це також не означає, що суди як органи судової влади, що здійснюють функції правосуддя, є автономними у цій своїй діяльності, оскільки кошти судового збору є коштами спеціального фонду Державного бюджету України в цілому та вони не спрямовуються лише на здійснення правосуддя виключно тим судом, що розглядає справу.

Відтак, виходячи з аналізу зазначеного законодавства, немає підстав вважати, що судовий збір при передачі справи за підсудністю іншому суду повинен сплачуватись повторно на рахунок того суду, де справа розглядається фактично. Перерозподіл сплачених коштів може здійснюватися ДСА України у визначеному нею порядку або у порядку, визначеному іншим компетентним органом держави.

Виходячи з термінології Порядку № 787 кошти судового збору, що сплачені позивачем на рахунок певного суду, вважаючи, що справа підсудна саме цьому суду, не відносяться до коштів, які повертаються на підставі цього порядку, за винятком випадків, коли судовий збір на рахунок суду, що передав справу за підсудністю до іншого суду, сплачено у більшому розмірі, а саме у розмірі, що перевищує розмір судового збору, встановленого законом.

Отже,  судовий збір є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, і суд, який отримав справу у випадку направлення справи за підсудністю, не має права вимагати повторної сплати судового збору за місцем розгляду справи.

З огляду на правову позицію, яку висловила Велика Палата Верховного Суду у цій справі є підстави для відступу від висновку, висловленого  у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 вересня 2018 року у справі № 805/168/18-а, щодо того, що при передачі справи до іншого суду за підсудністю судовий збір підлягає сплаті на рахунок того суду, який фактично розглядає справу, а повернення вже сплаченого судового збору здійснюється відповідно до абзацу 2 пункту 5 розділу І Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 № 787.

ВИСНОВОК: Судовий збір у справі є сплаченим з моменту зарахування до спеціального фонду Державного бюджету України, незалежно від того, на реквізити якого суду він сплачений.