Звернення кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника

Правова можливість звернення поточного кредитора (не арбітражного керуючого) з заявою про визнання недійсним правочину боржника

27 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1907/15 (ЄДРСРУ № 107215846) досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав для звернення поточного кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника і як наслідок - підстав для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, що розглядається з вимогами про визнання недійсним правочину боржника вчиненого на шкоду кредиторам звернувся поточний кредитор у справі про банкрутство, який не є стороною такого правочину.

Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 42 КУзПБ (від 21.10.2019).

Водночас, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України .

Тож відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Суд враховує, що Преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та  від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.

Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

ВИСНОВОК: З урахуванням наведеного, поточний кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

P.s. Між тим, в процедурі банкрутства виключно ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу. (06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/593/21 (ЄДРСРУ № 106636515)