Відмова в екстрадиції - шлях до оскарження міжнародного розшуку Інтерполу

Здавалося б все просто, відмова в екстрадиції – скасування розшуку. Однак, це лише на перший погляд, оскільки аналіз рішень Комісії по контролю за файлами Інтерполу свідчить про інше.

Однією з головних цілей червоного повідомлення Інтерполу (red notice) є допомога у транскордонному розшуку осіб та їх затримання з метою подальшої екстрадиції.

Тому, як правило, після виявлення суб’єкта міжнародного розшуку на території однієї з країн-членів Інтерполу, відповідні національні правоохоронні органи повідомляють країну – ініціатора розшуку про встановлення місцезнаходження та затримання суб’єкту розшуку.

За логікою речей, країна – ініціатор розшуку або ж каналами Інтерполу або дипломатичними каналами повинна невідкладно ініціювати екстрадиційну процедуру, як завершальну фазу міжнародного розшуку.

Екстрадиція відбувається або ж за існуючими двосторонніми міжнародними договорами про співробітництво і правову допомогу, а за відсутності таких за допомогою дипломатичних каналів.

Однак, існують непоодинокі випадки коли країна, що є ініціатором розшуку, не вживає належних заходів щодо порушення екстрадиційної процедури щодо затриманої особи або ж взагалі у екстрадиції було відмовлено.

В такому випадку виникають цілком логічні запитання, чи є це підставою для видалення червоної картки Інтерполу та чи може бути здійснене повторне затримання такої особи у цій самій країні.

Якщо країна ініціаторо розшуку, не надає необхідної інформації країні, в якій знайдено суб’єкт Червоного повідомлення, або в екстрадиції відмовлено з будь-якої причини, Інтерпол зазвичай розміщує додаток до Червоного повідомлення, в якому зазначається про те, яка країна відмовила в екстрадиції.

Проте, чи є відмова в екстрадиції підставою для видалення червоного повідомлення?

Стаття 82 Правил Інтерполу щодо обробки даних зазначає, що метою Червоного повідомлення є допомога у видачі. Якщо країна, яка запитує, не використовує повідомлення для цієї мети, ІНТЕРПОЛ може прийняти рішення про її видалення.

Здавалося б все просто, відмова в екстрадиції – скасування розшуку. Однак, це лише на перший погляд. Аналіз рішень Комісії по контролю за файлами Інтерполу свідчить про те, що в переважній більшості відмова в екстрадиції не є безумовною підставою до скасування розшукового повідомлення Інтерполу.

Насправді все залежить від підстав відмови в екстрадиції, які врахував національний суд країни в якій було затримано суб’єкта розшуку!

Якщо відмова в екстрадиції ґрунтувалась на політичних аспектах справи, скоріше за все таке рішення може стати серйозною підставою щодо перегляду міжнародного розшуку в контекстів ст.3 Конституції Інтерполу.

Однак, якщо відмова базувалась на пасивності країни – ініціатора розшуку, або стосувалась процедурних порушень, скоріше за все у скасуванні розшуку буде відмовлено. Така практика пояснюється досить просто, якщо в одній країні у екстрадиції відмовлено, Інтерпол не виключає, що таку особу, в майбутньому, може бути виявлено в іншій країні, яка погодить екстрадицію.

Втім кожна ситуація оцінюється по різному, в залежності від інших обставин.

Найбільшою проблемою для розшукуваного, в даному випадку є те, що навіть у разі відмови в екстрадиції, таку особу при її спробі вилетіти з країни перебування, обов’язково буде затримано повторно на кордоні, адже спрацює система розшуку Інтерполу. І знову екстрадиційний арешт та відмова в екстрадиції.

Здавалося б абсурдно, але навіть за умови наявності рішення про відмову в екстрадиції країна буде продовжувати виконувати свої міжнародні зобов’язання допоки не буде скасована червона картка чи дифузія Інтерполу.