Розшук Інтерполу в Українському вимірі, проблема термінологій та спекуляції розшуком в судах. Застосування принципу взаємності та повідомлення diffusion.
Для пересічного громадянина слово Інтерпол (абревіатура I.C.P.O) асоціюється скоріше з яскравими кінофільмами де кремезні чоловіки носять значок на поясі, ведуть переслідування та користуються шпигунськими пристроями.
Насправді, Інтерпол це не елітний загін спецназу, а глобальна міжнародна база даних в межах якої здійснюється обмін криміналістичною інформацією між поліцією різних держав. Як правило, ця інформація стосується осіб, яких розшукують правоохоронні органи країн, що є членами I.C.P.O.
В конституції Інтерполу в статі 36 прямо закріплено, що Комісія по контролю за файлами Інтерполу контролює тільки обробку даних в інформаційній системі Інтерполу. Тому вона не уповноважена вести розслідування, зважувати докази або виносити рішення по суті справи. Тільки компетентні національні або регіональні органи влади можуть зробити це.
В кожній країні, яка є членом міжнародної організації кримінальної поліції є орган який відповідає за доступ до бази даних Інтерполу та взаємодіє з Генеральним секретаріатом Інтерполу.
На центральному рівні опікується всіма системами обміну даними, слідкує за їх відповідністю завданням організації та Конституції Інтерполу – Президент Інтерполу, Генеральний секретаріат Інтерполу та Комісія по контролю за файлами Інтерполу.
Загалом, вся палітра розшуку Інтерполу включає в себе повідомлення, які мають відповідний колір, що позначає мету та завдання кожного розшукового повідомлення, зокрема, це повідомлення червоним кутом (Red Notice) синім кутом (Blue Notice); зеленим кутом (Green Notice); жовтим кутом (Yellow Notice); чорним кутом (Black Notice); пурпуровим кутом (Purple Notice); помаранчевим кутом (Orange Notice);спеціальне повідомлення (INTERPOL - United Nations Security Council Special Notice), а також Diffusion notice.
Позиція достатньої та недостатньої доведеності, та як розшуком Інтерполу спекулює українська Феміда.
Вся квінтесенція проблеми розшуку Інтерполу в Українській площині лежить у простому на перший погляд, але складному по своїй суті питанні – з якого саме моменту особа вважається такою, що перебуває у міжнародному розшуку.
Українське законодавство не дає повноцінну відповідь на дане питання, а судова практика, яка склалася на сьогодні, не має єдності та навпаки містить суцільні протиріччя.
Візьмемо для прикладу суд, який має певну одностайність у підході до доказування факту міжнародного розшуку особи, під час вирішення питання про обрання запобіжного заходу.
Для прикладу, в ухвалах Шевченківського районного суду м. Києва від 10.08.2018 року у справі № 761/30374/18, від 13.08.18 у справі № 761/30375/18 та від 25 червня 2018 суд сформував позицію, яку я називаю – достатньої доведеності.
Ця позиція грунтується на тому, що суд, для встановлення факту оголошення особи у міжнародний розшук каналами Інтерполу, вважає недостатнім постанови слідчого про оголошення особи в міжнародний розшук та/або листа з Національного центрального бюро Інтерполу про оголошення особи в міжнародний розшук.
Натомість суд наголошує на тому, що мають бути надані відомості про прийняття саме Генеральним секретаріатом Інтерполу відповідного рішення про оголошення особи в розшук з відповідними реквізитами такого розшукового повідомлення.
Маємо і іншу позицію, що є діаметрально протилежною попередній, та яка на мій погляд може мати назву – обмеженої доведеності.
Так, згідно позиції Київського апеляційного суду від 20.09.2018 у справі № 11-cc/796/4578/2018, суд вказує про те, що фактично дата винесення органом досудового розслідування постанови про оголошення підозрюваного в міжнародний розшук, її скерування з відповідними матеріалами до РА Укрбюро Інтерполу та внесення відомостей про це до Єдиного реєстру досудових розслідувань і є початком перебування особи в міжнародному розшуку в розумінні вимог ст. 281 КПК України.
Крім того Київська апеляція вказує про те, що будь-яких інших документів, зокрема, довідки Інтерполу, витягу з бази Інтерполу тощо, зазначена норма закону не вимагає, а тому колегія у дані справі вважає, що вищенаведені дані і мають бути доведені прокурором, як того вимагає ч. 6 ст. 193 КПК України.
Та чи може вважатися така позиція справедливою та законною? Очевидно що ні.
Положення статті 281 КПК України визначає випадки оголошення у розшук підозрюваного, та унормовує, що про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, та такі відомості вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
В той же час, стаття 193 КПК України, яка визначає вимоги щодо розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу без участы пыдозрюваного, говорить про те, що це можливо за умови якщо: «прокурором, крім наявності підстав, передбачених статтею 177 цього Кодексу, буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений оголошений у міжнародний розшук»
Неозброєним оком можна простежити ключову різницю у даних правилах, саме те, про який розшук іде мова у цих двох статтях - розшук та міжнародний розшук.
Отже, вважаю неприпустимо та некоректно застосування ст. 281 КПК України поряд зі ст. 193 КПК, оскільки дані норми стосуються правовідносин, щодо національного та міжнародного розшуків, що не є одне і те ж саме.
На моє переконання розв’язати цю проблему та усунути протиріччя можливо лише закріпивши законодавчо термін міжнародного розшуку у кримінальному процесуальному кодексі.
Затримання за розшуком Інтерполу ще не означає автоматичну екстрадицію.
Розшук каналами Інтерполу, як Українських громадян на території іноземних держав, так і іноземців на території України – це одна частина історії, а от їх видача запитуючій державі - це вже інша.
Затримати Українця за розшуком Інтерполу на території іншої держави – безперечно так, однак видача такої особи – це питання взаємності.
В даному випадку ми повинні говорити про термін взаємності, саме контексті одного з принципів міжнародного права, який закріплений у Європейській конвенції про взаємну правову допомогу у кримінальних справах.
Не з усіма країнами, що є членами I.C.P.O укладені відповідні міжнародні договори про видачу осіб, які переховуються від органів досудового слідства чи суду.
По класиці жанру, у разі встановлення місцезнаходження особи, яка перебуває у розшуку Інтерполу, здійснюється її передекстрадиційний арешт. Європейська конвенція про видачу правопорушників вказує про те, що як правило такий арешт здійснюється на 40 діб для того, щоб сторона, яка запитує екстрадицію, встигла підготувати відповідний пакет документів і надати його тій стороні, яка здійснила затримання. В залежності від національного законодавства країн термін такого арешту може бути різним.
Ось наприклад випадок з практики, коли особа перебувала у розшуку Інтерполу (публікація diffusion notice) понад 8 років, (перебуває і наразі) при чому її точне місцезнаходження було встановлене Інтерполом відразу після публікації циркулярного повідомлення про оголошення її в розшук. Цю інформацію було надано Українській стороні, проте запит на екстрадиційний арешт у державі в якій ця особа перебувала не був розглянутий і до тепер.
Прихований розшук в обхід формальностям
Червоні повідомлення (red notice) публікуються в розшуковій системі Інтерполу лише за умови прийнятності відповідного запиту, та пройшовши відповідні правові фільтри Генерального секретаріату.
Вся ця процедура є складною і довготривалою, тому правоохоронні органи вдаються до публікації повідомлення з назвою diffusion notice, яке є менш формальним, та відрізняється від Red notice тим, що надсилається безпосередньо національним центральним бюро Інтерполу до національного бюро іншої держави і не поширюється на всі 190 країн, які є учасниками Інтерполу.
Якщо поглянути на Правила Інтерполу з обробки даних, то можна із впевненістю сказати, що за таким запитом з легкістю можуть затримати особу у відповідній країні в яку його було надіслано.
Але хитрість полягає в тому, що такі запити, на відміну від червоних карток, не висвічуються на сайті Інтерполу, оскільки публікуються внутрішніми каналами Інтерполу, та відповідно особа не може мати інформацію про свій розшук.
Єдиним шляхом до з'ясування інформації про такий розшук, є звернення до Комісії по контролю за файлами Інтерполу з відповідним запитом, який розглядається протягом 4 місяців.
