Скільки коштує влада народу? Щотижневий аналітичний огляд №42

«Публічний аудит» виділив цього тижня інформаційні повідомлення авторства державних відомств, які, на нашу думку, заслуговують на увагу українців.

«Публічний аудит» виділив цього тижня такі інформаційні повідомлення авторства державних відомств, які, на нашу думку, заслуговують на увагу українців. 

Почнімо з  макроекономічної ситуації в країні 

Так, Міністерство економічного розвитку і торгівлі покращило прогноз інфляції на 2015 рік до 43 % із 44,8 %, прогнозованих раніше.

Причинами цього стало те, що в жовтні 2015 року Державний комітет статистики зафіксував дефляцію 1,3 % після інфляції 2,3 % у вересні. За січень-жовтень 2015 року в порівнянні з відповідним періодом 2014 року базова інфляція становила 41,3 %.

«До кінця року очікується відновлення тенденції незначного зростання цін, що буде обумовлено сезонним збільшенням попиту наприкінці року, поліпшенням стану на ринку праці відповідно до активізації виробничої діяльності, певним напруженням на валюту», – повідомляє прес-служба.

Спробуємо розібратися з деякими факторами, про які, зокрема, зазначають у самому відомстві.

Напруження на валюту та послаблення гривні в другій половині жовтня.

За даними НБУ, офіційний курс гривні до долара в першій декаді жовтня коливався в діапазоні 21,15–21,49 грн/$; у першій декаді листопада офіційний курс знизився до показників 23–22,75 грн/$, тобто, у середньому на 6–7 %, і це за відсутності об’єктивного тиску на валюту з боку зовнішніх виплат.

Відповідно до прогнозів Міністерства фінансів України, в очікуваний Закон України «Про державний бюджет України на 2016 рік» закладатиметься середньорічний курс на рівні 24,1 грн/$ (при тому, що в деяких пунктах обміну валют такий показник було досягнуто та перевищено вже цього тижня), а на кінець 2016 року – на рівні 24,4 грн/$. У відсотках це знецінення гривні до курсу на початок жовтня становитиме 11–12 % (інфляційний таргет якого повинен досягти НБУ за підсумками 2016 року), якщо розрахувати відсоток девальвації взявши базовим курс початку листопада, то знецінення національної грошової одиниці у 2016 році (за умови стримання курсу на рівні прогнозів) становитиме 6–8 %.

Таким чином, Україна знову ж таки умовно вже сьогодні майже досягла орієнтовного рівня інфляції 2016 року та курсу, який прогнозується до закладення в державний бюджет на 2016 рік.

Це ситуація, яка має місце сьогодні, а враховуючи навантаження на національну грошову одиницю в грудні 2015 року (фактори хоч і виключають виплату зовнішніх державних та гарантованих державою боргів, але від цього не зменшують дефіцит валюти, необхідної принаймні для оплати імпорту поточного обсягу споживання природного газу, а також акумулювання коштів, що потрібні для погашення валютних кредитивів. Крім цього, досі відкрите питання з третьою частиною фінансової допомоги від МВФ, отримання якої гальмується бездіяльністю органів державної влади. Компенсаторів валютної виручки за таких умов у країні залишається не так багато – в основному це експорт сільськогосподарської продукції та інших сировинних ресурсів (саме сировинних, а не кінцевих товарів), ціни на які на міжнародних ринках зменшуються, і, хоч Україна збільшує обсяги експорту, це не має якісного впливу на загальну суму отриманої валютної виручки), умовно можна говорити про інфляцію тільки за рахунок девальвації на рівні показників 2016 року, яка матиме місце в перспективі найближчих 3–4 місяців, якщо не перевищить її.

Звісно, знецінення курсу гривні на цінах продовольчих товарів та послуг не відбудеться одномоментно – цей процес буде розтягнутий на певний період у часі. Однак, спостерігаючи сьогодні за знеціненням гривні в обмінних пунктах, Ви повинні розуміти, що завтра це знецінення побачите у вигляді підвищення цін  в торговельних мережах.

Крім того, сьогоднішня ситуація з курсом ставить під сумнів реалістичність прогнозів Міністерства фінансів України щодо середньорічного курсу гривні на рівні 24,1 грн/$ у 2016 році, а тому цю межу доведеться опускати ще нижче.

Одним із факторів, які можуть вплинути на індекс споживчих цін у 2016 році, а саме на його зменшення (за умови, якщо курс гривні буде контрольованим та не покотиться вниз), може стати зменшення верхнього граничного тарифу на природний газ для населення.

У середу було повідомлено, що НАК «Нафтогаз України» погоджує з МВФ питання зниження тарифу для населення в разі падіння ціни імпортного газу нижче $ 209 за тисячу кубометрів.

«Коли у нас ціна імпорту знизиться нижче 209 доларів, то в уряду виникне можливість, якщо на це буде згода МВФ, ці 7,188 тисяч гривень за тисячу кубометрів газу (верхній тариф для населення – ред.) можна буде опускати», – сказав він.

А. Коболєв пояснив, що ціна в $ 209 еквівалентна 5,044 тис. грн (враховуючи прогнозний курс на 2016 рік 24,1 гривні за долар), – це дорівнює ціні газу як товару, закладеної в поточний тариф, – 7,188 тис. гривень.

Спробуймо спрогнозувати верхню межу тарифу на природний газ для населення, який, ймовірно, буде затверджено в березні 2016 року за аналогією з попереднім. (При цьому ми свідомо абстрагуємось від поняття «національний видобуток», скорочення споживання природного газу по країні на 19 %, про що цього тижня говорив Яценюк. У цьому випадку візьмемо за основу хворобливу формулу розрахунку НАКу як аксіому).

Отже, у березні 2015 року, коли була ухвалена постанова НКРЕКП, ми мали такі вихідні дані.

Середня ціна імпортного природного газу в І кварталі  2014 року – $ 31  за 1000 куб. м.

Середній показник курс гривні до долара станом на березень 2015 року (коливання значні) – 23,12 грн/1$.

Вартість газу як товару закладена в тариф 7188 грн – 5 044 грн (на момент прийняття рішення НКРЕКП – еквівалент 220 $).

Виведемо пропорцію між вартістю імпорту та вартістю природного газу як товару:  220$/315$ = 0,7

Отже, відсоток покриття вартості імпортного природного газу в структурі верхньої межі тарифу для населення становила 70 %.

Відповідно, проведемо зворотний прогнозний розрахунок

Середня вартість імпорту за прогнозами – $ 209.  Середній курс – 24,1 грн.  Відсоток покриття – 70 %.

Розрахункова вартість природного газу як товару:  (209 х 24,1) х 0,7 = 3 500 грн. 

Поточні ціни на послуги з транспортування та постачання – 948 грн.

Тариф – 3 500 грн (газ як товар) + 948 грн = 4 450 грн + ПДВ = 5 340 грн за 1000 куб. м.

Відповідно, з прийняттям рішення НКРЕКП про встановлення тарифу на природний газ для населення на 2016–2017 рік, у порівнянні з сьогоднішньою верхньою межею вартості природного газу в 7 188 грн за 1000 куб. м, тариф знизиться на 25 %.

Ці 25 % у тому числі дозволять говорити в 2016 році про дефляцію та скорочення темпів інфляції.

Міністерство інфраструктури України 

Цього тижня відомство для публічного обговорення оприлюднило проект Стратегічного плану розвитку залізничної галузі до 2020 року.

Основною метою Реформи залізничної галузі є лібералізація ринку залізничних перевезень та запровадження ринкової моделі роботи галузі.

Функції державного управління відійдуть до новостворених державних структур – Агентства залізничного транспорту як державного органу регулювання ринку залізничних перевезень, а також Нацкомісії з регулювання у сфері транспорту (НКРТ), яка відповідатиме за тарифоутворення.

«Укрзалізниця» здійснюватиме бізнес-функцію.

При тому, що програма має доволі загальний та декларативний характер, розуміння самої стратегії розвитку в частині вантажних та пасажирських перевезень вона дає.

Так,  за часом реалізації план розподілено на три періоди:

ПАТ «Українська залізниця» планує розподілити організаційні повноваження та фінансові рахунки оператора інфраструктури й перевізників (вантажного та пасажирських) всередині ПАТ «УЗ»:

— запровадити європейські норми та стандарти допуску й роботи на ринку залізничних перевезень, виходячи з вимоги доброї репутації, фінансової спроможності, професійної компетентності, наявності тягового рухомого складу;

— формування нових принципів ціноутворення на залізничному транспорті, з урахуванням ринкових перетворень у галузі та зважаючи на конкуренцію між видами транспорту.

Питання, що стосуються пасажирів, відповідно до плану заплановані до реалізації на 2016–2017 рр., вони передбачають поступову ліквідацію субсидування пасажирських перевезень за рахунок вантажних, впровадження державного замовлення на соціальні пасажирські перевезення, розроблення тимчасового порядку прозорого субсидування збиткових пасажирських перевезень (через створення фонду – на державному рівні або на рівні УЗ).

Запровадження монетизації пільгових перевезень, укладення  договорів із місцевими органами влади щодо пільгових перевезень із чітким визначенням відповідальності сторін щодо якості перевезень (з боку перевізника) та вчасності розрахунків за надані послуги (з боку органів влади).

Загалом концепція реформування залізничного транспорту в деякій мірі нагадує концепцію реформування НАК «Нафтогаз України»: зокрема, також передбачає забезпечення вільного доступу суб’єктів господарювання до транспортної інфраструктури (тобто, за аналогією відбувається виділення функцій оператора мереж), а відповідно – конкуренцію на ринку перевезень (як тепер відбувається на ринку природного газу для промислових споживачів, де постачальники конкурують критеріями ціни, умов оплати, обсягами постачання), що має сприяти як зростанню обсягу перевезень, так і зниженню їх вартості (приведенню до реальних ринкових умов), покращенню якості послуг.

За аналогією з НАК «Нафтогаз України» як гарантованим у минулому постачальником природного газу для потреб населення, у випадку з УЗ швидше  за все вбачається реалізація аналогічного субсидіюванню механізму.

Тобто, після розробки методики розрахунку обґрунтованого тарифу на пасажирські перевезення Нацкомісія з регулювання у сфері транспорту (НКРТ) встановить високі ринкові тарифи на перевезення пасажирів.

У подальшому перевізники (тут важливо розуміти, що з часом це може бути не тільки вітчизняна ПАТ «УЗ», а й інші перевізники, оскільки доступ до ринку буде відкрито) на підставі договорів із органами місцевого самоврядування надаватимуть інформацію про кількість пільгових перевезень та отримуватимуть компенсацію живими коштами, інакше матимуть законні підстави для припинення надання таких послуг.

Таким чином, як і «Нафтогаз України», «Укрзалізницю» намагаються вивести на ринок без соціального навантаження, тобто у вигляді підприємства, діяльність якого має приносити прибуток від кожного відокремленого виду діяльності, без перехресного покриття збитків від одного виду послуг прибутками від іншого.

Стосовно споживачів, то беззаперечним наслідком втілення реформи буде подорожчання подорожей; амбітні плани щодо залучення 20 млрд грн у наступному році у вигляді інвестицій в інший спосіб акумулювати не вдасться, оскільки навіть зовнішні позики необхідно повертати. Пільгові категорії громадян отримають чергову субсидію. З позитиву – очікуємо на покращення якості послуг, а також можливості вибору надавача цих послуг.

Так само, як положення Закону України «Про ринок природного газу» (набрав чинності з 1 жовтня 2015 року), вагомого значення матимуть положення Закону, який розроблено Міністерством інфраструктури, – «Про залізничний транспорт», який покликаний лібералізувати ринок залізничних перевезень, кардинально змінить принципи тарифоутворення, введе поняття соціальних перевезень.

Наразі законопроект знаходиться на розгляді Кабінету Міністрів.

Як зазначають автори Плану розвитку, ймовірними ризиками вчасного впровадження реформи залізничного транспорту вбачаються в тому числі на стадії його прийняття в парламенті. У цьому фахівці ГО «Публічний аудит» погоджуються з профільним міністерством, оскільки лобі бізнесу представлені в парламенті та не зацікавлені в перегляді ні існуючої моделі ринку, ні, що головне, системи тарифоутворення, яка для сировинних товарів, які займають основну частину перевезень, є найнижчою в країнах Європи та близького зарубіжжя, дозволяючи постачальникам конкурувати на зовнішніх ринках, демпінгувати в ціні та отримувати надприбутки .

Міністерство регіонального розвитку 

Не могли ми обійти увагою одне повідомлення Мінрегіону. Під час доповіді на Міжнародній практичній конференції «Дорожня карта для України у сфері поводження з відходами та електронного врядування» керівник одного з управлінь Максим Барінов зазначив, що сьогодні органи місцевого самоврядування позбавлені можливості встановлювати тарифи на послуги щодо поводження з побутовими відходами. Це призвело до нестабільності та паралізувало роботу підприємств із перероблення та захоронення побутових відходів.

Змінити цю ситуацію, з його слів, можливо шляхом демонополізації ринку послуг  шляхом передачі повноважень органам місцевого самоврядування та встановлення економічно обґрунтованих тарифів на ці послуги, а також запровадження принципу укладання договорів між учасниками ринку.

Сприяти таким перетворенням, на його думку, має прийняття розробленого Мінрегіоном проекту Закону України № 1742 від 14.01.2015 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері поводження з побутовими відходами», який допоможе залучити міжнародну допомогу, пільгові кредити міжнародних банківських установ та інвестиції для впровадження роздільного збору побутових відходів – взагалі зменшити їх кількість.

Відповідно до висновку Головного науково-експертного управління від 27.04.2015, дослівно: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання з урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.

Інші відомості щодо проходження законопроекту відсутні. 

Ще одним кроком на шляху змін у галузі, як зазначив Барінов, може стати прийняття законопроекту «Про упаковку та відходи упаковки», який розроблено Мінрегіоном за участю представників органів місцевого самоврядування, соціальних партнерів та бізнесу в сфері виробництва тари й упаковки.

На сьогодні  законопроект з такою назвою на порталі Верховної Ради значиться лише один: його розробником була народний депутат Ляпіна Ксенія Михайлівна, за результатами розгляду в комітеті його було відкликано 27.11.14.

Ми навели ці два приклади для розуміння того, як в дійсності відбувається реформування тієї чи іншої галузі, як відбуваються процеси, про які говорить Арсеній Петрович, зазначаючи: «Ми внесли, а депутати не прийняли».

Пафосні спічі на конференціях про світле майбутнє по їх завершенні лягають у шухляду письмового столу.

Фонд державного майна України 

Варто похвалити з точки зору роботи, виконаної для  презентації товару, який вони продають.  

ФДМУ з метою активізації продажів сформував Перелік із 907 об’єктів малої приватизації, а згодом суттєво вдосконалив базу даних об’єктів малої приватизації, додавши до неї фото об’єктів, дані про відстань до населеного пункту, центру села чи міста, пожвавленої дороги чи залізниці.

За даними видання, Фонд організував цільову розсилку вдосконаленої бази даних об’єктів малої приватизації до великих громадських об’єднань професійних ріелторів, ріелторських компаній. Найменування кожного об’єкта містить гіперпосилання, яке переправляє Вас на коротку характеристику об’єкта з візуалізацією.  Справді проведена непогана робота.

Незважаючи на це, складно поділяти оптимізм щодо успіхів такої приватизації. Це пов’язано з тим, що об’єктивно на частину об’єктів правоустановлюючі документи не виготовлено, не говорячи про правоустановлюючі документи на земельну ділянку; значна частина з них перебуває в незадовільному стані, строки дійсності висновків про їх оцінку закінчились два – три роки тому.

Крім цього, для деяких об’єктів найбільшою проблемою при приватизації, на нашу думку, буде саме форма її проведення, а саме: аукціон, який передбачає наявність декількох учасників, що змагатимуться між собою.

Для ряду об’єктів це в принципі важко уявити, і, на нашу думку, щодо них необхідно приймати рішення про відчуження навіть за наявності хоча б однієї заявки. Організаційні витрати на проведення аукціону можуть перевищити очікуваний дохід.

Питання щодо таких об’єктів розташоване в площині вартості їх утримання та як такої корисності перебування у державній власності.

Поряд з цим відкритість інформації щодо об’єктів малої приватизації, наявність вихідних даних для прийняття рішення про об’єкти зацікавлення, вже саме по собі є непоганим зрушенням у діяльності Фонду.

І на завершення тижневика проаналізуємо роботу парламенту цього тижня. 

Проваливши минулого тижня голосування за законопроекти, прийняття яких необхідне для гіпотетичного безвізового режиму з ЄС, цими днями Верховна Рада в низці питань продемонструвала неймовірну консолідованість.

Взагалі парламент все більше нагадує клуб за інтересами. Судіть самі: потрібні законодавчі зміни для отримання коштів міжнародних донорів голосуються на останньому пленарному засіданні до умовного дедлайну. Законопроекти щодо безвізового режиму голосуються послідовно – мабуть, через небажання брати на себе відповідальність за те, що програму реформ, необхідних для його впровадження, не виконано.

Із важливих для населення законопроектів прийнято за основу проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо уточнення сфери застосування та удосконалення окремих положень передачі гуртожитків у власність територіальних громад і забезпечення реалізації житлових прав законними мешканцями гуртожитків)».

Внесено зміни до  Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», визначивши, що сфера його застосування    поширюється на громадян (та членів їхніх сімей), які (сукупність характеристик):

1) не мають власного житла, +

2) не використали право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, +

3) перебувають (перебували) у трудових (службових) правовідносинах з підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку, +

4) тривалий час на законних підставах зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках, призначених для проживання одиноких громадян або для проживання сімей та фактично проживають у них (проживають у гуртожитку відповідно до спеціального ордера, виданого на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку, відповідно до статті 129 Житлового кодексу Української РСР. Громадяни, які проживають у гуртожитках на законних підставах, вважаються їх законними мешканцями відповідно до цього Закону. Поняття «проживають у гуртожитку тривалий час» законодавець розкриває як  «проживають у гуртожитку постійно п’ять і більше років». Вимога щодо проживання у гуртожитку тривалий час не поширюється на членів сім’ї громадянина, якому було видано ордер на жилу площу в гуртожитку та який є основним наймачем житлового приміщення в гуртожитку).

Поряд з цим з переліку осіб, на яких поширюється сфера дії зазначеного Закону, виключено тих, хто мешкає в гуртожитку, але не перебував (не перебуває) у трудових (службових) відносинах із підприємством (організацією), яке надало їм право проживати в гуртожитку

Для цілей цього Закону визначено поняття  гуртожитки включені до статутних капіталів – як гуртожитки, збудовані в радянські часи за загальнодержавні кошти (у тому числі за кошти державних і колективних підприємств та організацій), що було включено до статутних капіталів (фондів) господарських товариств та інших організацій, створених у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств (організацій), у тому числі ті, що в подальшому були передані до статутних капіталів (фондів) інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, передбаченим законом.

Законні мешканці гуртожитку, які проживають у гуртожитках, на які поширюється дія цього Закону, набувають права на приватизаціюжитлових приміщень у таких гуртожитках після їх передачі у власність відповідної територіальної громади відповідно до цього Закону та Загальнодержавної цільової програми передачі гуртожитків у комунальну власність.

Передача повинна бути здійснена в строки, визначені Загальнонаціональною програмою.

Гуртожитки державної форми власності у власність територіальних громад передаються на безкомпенсаційній основі.

Передача гуртожитків, що були включені до статутних капіталів товариств, у тому числі і тих, що в подальшому були передані такими товариствами до статутних капіталів інших юридичних осіб або відчужені іншим способом, у власність територіальних громад здійснюється на :

Гуртожитки, включені до статутних капіталів, передаються у власність територіальної громади:

— на безкомпенсаційній основі відповідно до цього Закону – за рішенням власника гуртожитку;

— на частково-компенсаційній основі – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради;

— на частково-компенсаційній основі відповідно до Цивільного кодексу України в розмірі, меншому ніж повний розмір компенсації, – за спільним рішенням власника гуртожитку та сесії місцевої ради або за рішенням суду за позовом місцевої ради; 

— на повній компенсаційній основі за умови попередньої повної компенсації в розмірі, визначеному відповідно до частини четвертої цієї статті, – за рішення суду за позовом власника гуртожитку.

За згодою власника гуртожитку та місцевої ради компенсація власнику гуртожитку відповідно до цього Закону може здійснюватися грошима, векселями (належним чином оформленими) або майном (майновими правами).

Тобто, апріорі законодавець розуміє, що реальних коштів для виплати компенсацій фактично найближчим часом ні в місцевому, ні в державному бюджетах віднайдено не буде. Тому допускає розрахунок борговими  паперами.  Порядок визначення розміру компенсації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідь на питання про те, хто оплачуватиме компенсацію, визначено у властивий законодавцю завуальований спосіб: «видатки, пов’язані з передачею гуртожитків у власність територіальних громад <…> здійснюються за рахунок передбачених на це відповідно до Загальнодержавної цільової програми  <…> коштів державного та місцевих бюджетів, а також інших коштів, не заборонених законом». Тобто, усіма та одночасно ніким.  

Рішення про передачу гуртожитків у власність територіальних громад приймають відповідні органи управління (уповноважені особи) власників гуртожитків або суд за позовом місцевої ради.

Які особливі правомочності щодо ініціювання судового розгляду надано місцевим органам?  

Стосовно судового розгляду: 

Для того щоб органи місцевого самоврядування мали можливість реалізувати першу правомочність, внесено зміни до Цивільного кодексу України, а саме до ст. 268, ч. 1 якої доповнено п. 7, визначивши, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання недійсним договору купівлі-продажу гуртожитку, на який поширюється дія Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», про визнання недійсним свідоцтва про право власності на такий гуртожиток, про визнання недійсним акта передачі такого гуртожитку до статутного капіталу (фонду) товариства (організації), створеного у процесі приватизації (корпоратизації) колишніх державних (комунальних) підприємств.

Внесення таких змін надає можливість подальшого оскарження, однак лежить у тій площині, що судам доведеться вирішувати питання про те, що на момент, коли спливав термін позовної давності, за справами цієї категорії, відповідна норма в цивільному кодексі була відсутня. Закон зворотної сили в цьому випадку не має.

Отже, як це, ймовірно, виглядатиме на практиці: 

• Загальнонаціональна програма визначає перелік та строки.
• Теоретично державні гуртожитки передаються органам місцевого самоврядування без ускладнень та відповідно приватизовуються суб’єктами, які мають на це законне право. Питання в тому, як на практиці виселити тих незахищених осіб, які проживають, але не підпадають під поняття тих, хто має право на приватизацію в розумінні цього закону, залишається відкритим. 
• Органи місцевого самоврядування запропонують власникам гуртожитків, які передані до статутних капіталів підприємств, добровільну, безкоштовну передачу їм гуртожитків. Очікувано, вони отримують відмову, оскільки останні можуть отримати матеріальну компенсацію.
• На підставі не розробленої ще методики Кабінету Міністрів розраховується сума компенсації, яка має бути сплачена з місцевого бюджету, яку в кращому випадку погодять, у гіршому – ні.
• А далі – довгі роки судових розглядів та виконання рішень судів. Що ж, норма є – час покаже, як її реалізують.