"Інвестиційна няня для олігархів", і чи насправді вона потрібна українському інвестору?

Аналізуємо ЗУ «Про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями».

Наприкінці 2020 року перед самим Новим Роком, українська влада прозвітувала «про чергову перемогу» з залучення інвесторів в українську економіку, проголосувавши за прийняття внесеного Президентом України ЗУ «Про державну підтримку інвестиційних проектів зі значними інвестиціями».

Пам’ятаючи численні передвиборчі обіцянки В.О. Зеленського в яких він звертався до заробітчан, діаспори та внутрішніх інвесторів вкладати інвестиції в Україну.

Мабуть, можна було б зрадіти, що нарешті інвестувати в розвиток країни стане вигідно, а ситуація з захистом прав інвесторів значно покращиться.

Але вже назва закону, викликає певні питання, щодо того, чи дійсно Ми маємо справу з законом якого чекав український інвестор? Спробуємо розібратись.

Отже, сферою дії вказаного закону визначено засади державної підтримки інвестиційних проектів зі значними інвестиціями. Під інвестиційним проектом зі значними інвестиціями, мається на увазі  інвестиційний проект, який передбачає здійснення інвестицій в обсязі на суму, еквівалентну  понад 20 мільйонам євро, яку необхідно інвестувати впродовж 5 років.

Для таких інвесторів передбачається наступні форми надання державної підтримки:

1) звільнення від сплати окремих податків та зборів відповідно до податкового законодавства;

2) звільнення від оподаткування ввізним митом відповідно до митного законодавства нового устаткування (обладнання), що ввозиться виключно для реалізації інвестиційного проекту;

3) забезпечення переважного права землекористування земельною ділянкою державної або комунальної власності для реалізації інвестиційного проекту зі значними інвестиціями – надання земельної ділянки державної або комунальної власності в користування (оренду) для реалізації інвестиційного проекту зі значними інвестиціями зі справлянням плати за землю на умовах, визначених з урахуванням зобов'язань, передбачених спеціальним інвестиційним договором, та з переважним правом придбання у власність інвестором зі значними інвестиціями такої земельної ділянки після спливу строку спеціального інвестиційного договору;

4) забезпечення за рахунок коштів державного, місцевих бюджетів та інших джерел, не заборонених законом, будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту об'єктів суміжної інфраструктури (автомобільних шляхів, ліній зв'язку, засобів тепло-, газо-, водо- та електропостачання, інженерних комунікацій тощо), необхідних для реалізації інвестиційного проекту зі значними інвестиціями в сумі, що перевищувати 30 відсотків від планового обсягу інвестицій за проектом.

Також, для таких інвесторів, спрощується регулювання господарської діяльності, послаблюються процедури державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, пом'якшується відповідальність інвестора зі значними інвестиціями або в інший спосіб покращується становище інвестора зі значними інвестиціями.

Отже, які висновки дозволяє зробити простий аналіз цього Закону?

1) Закон захищає виключно великий бізнес здатний інвестувати понад  20 мільйонів євро (тобто підтримує тих хто і без того має міцне фінансове підґрунтя);

2) Закон немає запобіжників проти недобросовісного бізнесу, який задекларує інвестиції у 20 мільйонів євро, але не виконає своїх інвестиційних зобов’язань;

3) В Законі недостатньо прописані державні гарантії та строки, інвестицій держави, у розвиток інфраструктури. (Чомусь одразу пригадується Постанова КМУ від 02.03.2011 № 305 «Про затвердження Порядку використання коштів, що спрямовуються на часткове відшкодування вартості будівництва нових тепличних комплексів». Де гроші у обсязі 60 млн. грн. були виділені лише один раз у 2011 році коли будували свої теплиці пан Тігіпко та Фірташ, і цім "бідним людям" було потрібне державне відшкодування витрат на будівництво теплиць. Відтоді ця Постанова не діє);

4) Закон надає преференції одним учасникам ринку стосовно всіх інших (враховуючи що мова йде про великий бізнес, можна зробити висновок, про пряме порушення антимонопольного законодавства).

5) Закон дозволяє уникати, податків, мит при завезенні товарів, мати переваги у скупівлі української землі (та її концентрації у руках олігархів ані фермерів), та корупції при виконанні державних зобов’язань.

6) Закон не дає, жодних переваг при експорті продукції, отже не стимулює розміщувати в Україні виробництва, що має на меті подальший експорт.

7) Оскільки відповідно до законодавства іноземцям українська земля нібито не продається, то частина 3 статті 3 втрачає свій зміст для залучення іноземних інвестицій, отже маємо чергове підтвердження, що Закон обслуговує українських олігархів.

Якщо, проаналізувати самі преференції які пропонує Закон інвесторам, то вони не занадто цікаві для іноземних інвестицій. Оскільки ставки оподаткування, в Україні не є занадто високими і в цілому відповідають своїм аналогам у ЄС, а по окремих позиціях є навіть нижчими, так ПДВ у Польщі 23% проти 20% в Україні, а  ставка податку на прибуток в Німеччині 30%, дохід французьких компаній зазвичай оподатковується за ставкою 33,33% проти 18 % в Україні. Отже, для іноземних інвестицій розмір оподаткування має далеко невирішальне значення.

До того ж слід враховувати, що частка малого та середнього бізнесу в інвестиціях більшості країн ЄС складає понад 50 відсотків, а в країнах, що розвиваються таких як Італія, Греція, Туреччина, Китай понад 65 відсотків.

Таким, чином можна зробити висновок, що для країн що розвиваються більше значення мають, як раз не великі, а малі та середні інвестиційні проекти.

Більш висока доля великих інвестиційних проектів в розвинутих країнах, перш за все може бути пояснена, наявністю інвестицій в високотехнологічні галузі, які переважно розташовуються в таких країнах і які без поважних причин (наприклад надзвичайно великий внутрішній ринок Китаю чи Індії) майже не виносяться за межі таких країн. Але відповідно до статті 5 вказаного, закону його реалізація відбувається у сферах переробної промисловості, добування з метою подальшої переробки та/або збагачення корисних копалин (крім кам’яного та бурого вугілля, сирої нафти та природного газу), поводження з відходами, транспорту, складського господарства, поштової та кур'єрської діяльності, логістики, освіти, наукової та науково-технічної діяльності, охорони здоров'я, мистецтва, культури, спорту, туризму та курортно-рекреаційній сфері, які переважно не є високотехнологічними галузями.

Також слід враховувати, що у 2019 році в Україні було реалізовано 444 інвестиційних проектів загальною вартістю, 40.6 млрд. грн., отже, середній розмір інвестиційних проектів в Україні складає менше 3 млн. євро, що також свідчить, що інвестиції в Україну відповідають загальносвітовому тренду, що в країни, що розвиваються надходять переважно малі та середні інвестиції.  

Враховуючі той факт, що прямі іноземні інвестиції в Україну, протягом останніх 5 років, постійно зменшувались (при чому переважно спрямовувались у фінансовий сектор), а в минулому році взагалі мав місце відтік інвестицій, то цілком ймовірно припустити, що насправді Закон спрямовано, виключно на підтримку українських олігархів, преференцій для них у оподаткуванні, імпорті товарів, а також при скупівлі української землі.

Тобто, бізнесу який і без того має переваги перед малим та середнім бізнесом, надаються ще більші переваги.

Фактично, вказаний Закон не стільки підтримує іноземні та внутрішні інвестиції в Україну, скільки навпаки обмежує малі та середні інвестиції, які є головним джерелом інвестицій для країн, що розвиваються.

Адже, головною умовою для інвестицій, є не привілеї для великого бізнесу, а чіткі та прозорі правила ведення бізнесу, рівні умови діяльності та відповідальності для всіх учасників ринку, рівний доступ до об’єктів інфраструктури, підтримка розвитку малого та середнього бізнесу, усунення корупційного та обмеження адміністративного тиску, високий рівень освіти та підготовки кадрів для підприємств, конкурентні внутрішні ціни на сировину, труд та комплектуючи, ефективна система захисту прав споживачів, що гарантує високу якість та безпечність продукції. Такі заходи створюють умови для розвитку чесного бізнесу, конкурентоспроможності та якості вітчизняної продукції, а також економічного патріотизму.