Стамбульський Протокол – паліатив чи панацея для України?

Впровадження медичного стандарту документування тортур чи інших форм жорстокого поводження на основі Стамбульського Протоколу породжує додаткові позитивні зобов'язання для держави. Але це є прогресивним та необхідним кроком у сфері захисту прав людини.

На минулому тижні Міністерство охорони здоров’я України анонсувало розроблення медичного стандарту документування катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. Основою цього стандарту повинен стати Стамбульський Протокол – керівництво з ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстоких покарань, що діє в міжнародній практиці.

Що являє собою Стамбульський Протокол та які переваги від впровадження процедур розслідування можливого застосування тортур в Україні на його основі?

Універсальніміжнародно-правові стандарти у галузі прав людини вирізняють в окрему підсистемустандарти, пов’язані з протидією катуванню та іншим формам негуманногоповодження, які, в свою чергу, поділяються на норми міжнародного гуманітарногоправа, універсальні стандарти ООН, стандарти регіональних організацій таМіжнародний кримінальний суд, який розглядає справи щодо осіб, відповідальнихза акти геноциду, вчинення злочинів проти людяності і військових злочинів (A/CONF.183/9)за Римським статутом.

Керівництвоз ефективного розслідування та документування тортур та інших жорстокихпокарань, більш відомий як Стамбульський Протокол, є офіційним документом з1999 року та відноситься до універсальних стандартів Організації Об'єднанихНацій.

Необхіднозазначити, що Стамбульський Протокол – це не обов'язковий до виконаннядокумент. Але міжнародне право зобов'язує уряди держав його використовувати припроведенні розслідувань та документуванні випадків застосування катувань таінших форм жорстокого поводження з метою проведення ефективного розслідуваннятаких випадків та покарання винних.

Європейськийсоюз посилається на Стамбульський Протокол у своїй резолюції від 2001 року, вякій зазначає, що держави повинні проводити оперативне, неупереджене іефективне розслідування всіх заяв про застосування катувань відповідно доПринципів, зазначених у резолюції Комісії ООН з прав людини № 2000/43 і повиннівстановити та використовувати ефективні внутрішньодержавні процедури реагуванняна скарги та розслідування і повідомлення про катування та жорстоке поводженнявідповідно до Стамбульського Протоколу.

Мине будемо вдаватися в історичний екскурс та розглядати еволюцію системиміжнародних норм щодо боротьби з катуванням та іншими формами негуманногоповодження, а лише заради справедливості зазначимо, що відбувся перехід відзагального до окремого, від захисту прав людини в цілому до забезпечення правана захист від катувань та інших форм негуманного поводження. Така тенденціяпроглядається не лише у питаннях захисту від тортур, а й у питаннях захисту прававласності, права на повагу до приватного і сімейного життя, свободи вираженняпоглядів.

Щодо заборони тортур та іншихжорстоких покарань в практиці Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ). Статтею3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) встановлено,що нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижуєгідність, поводженню або покаранню. Це є негативним зобов’язанням ВисокоїДоговірної Сторони Конвенції, яке зобов’язує державу утримуватися від вчинення будь-якихдій, – катування, або поводження, що заборонене вище згаданою статтею.

Практика ЄСПЛ, керуючись принципомефективного й динамічного тлумачення, дозволила розширити визначені Конвенцієюгарантії, встановивши, що ефективність розслідування фактів неналежногоповодження є одним із «позитивних обов’язків держави», відповідно до статті 3Конвенції.

Наприклад, у рішенні у справі «Кобзарупроти Румунії», заява № 48254/99, ЄСПЛ прийшов до висновку про порушення статті3 Конвенції, як в процесуальному, так і матеріальному аспекті цього положення.

Зокрема,ЄСПЛ дійшов висновку про порушення статті 3 Конвенції, оскільки синці, якіотримав заявник, та травми, які він отримав під час перебування в поліції, булидосить серйозними для того, щоб визнати їх такими, що відбулося порушення статті3 Конвенції. При цьому ЄСПЛ визнав, що Уряд не зміг надати доказівпротилежного, зокрема, звертаючи увагу на те, що будь-які тілесні ушкодження, заподіяніпід час перебування особи у поліцейському відділі, або в межах юрисдикціїполіції, повинні бути пояснені представниками правоохоронних органів. Також ЄСПЛвизначив, що в обов’язки правоохоронних органів у даній справі мало ввійти доставляннязаявника до лікаря або його медичний огляд. Тобто поводження із заявником було«нелюдським або принижуючим його гідність». Більш того, ЄСПЛ визнав, щорозслідування справи національними слідчими органами не було ефективним та маловелику кількість недоліків.

Саметому стаття 3 Конвенції містить і процесуальний, і матеріальний аспекти цьогоположення, які проявляються у позитивному та негативному обов’язках державивідповідно.

Якщонегативні зобов’язання держави не викликають запитань щодо їх виконання,оскільки полягають у зобов’язанні держави лише утримуватися від застосуваннятортур або неналежного поводження, забороненого статтею 3 Конвенції, топозитивні зобов’язання, з можливим впровадженням медичного стандартудокументування катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність,поводження чи покарання на основі Стамбульського Протоколу, породжують низкузапитань про додаткові зобов'язання держави, які будуть на неї покладені.

Насьогоднішній день кількість рішень ЄСПЛ проти України, в яких є порушення застаттею 3 Конвенції в частині ефективного розслідування та позитивних зобов’язаньдержави, становить 166 рішень. У той час як проти Польщі аналогічних рішеньлише 29, проти Франції – 4, а проти Німеччини взагалі лише 3. Хоча усі цікраїни співмірні за кількістю громадян. Ця статистика свідчить про відсутність вУкраїні ефективного інструментарію в боротьбі з тортурами, який зміг би напрактиці гарантувати якість розслідувань та достовірність документування катуваньта інших форм жорстокого поводження.

Так,у рішенні ЄСПЛ у справі «Коробов проти України», заява № 39598/03, п. 69, суд визначив,що докази, отримані в ході судово-медичних експертиз, відіграють ключову рольпід час слідства щодо осіб, взятих під варту, та у випадках, коли останніподають скарги про жорстоке поводження. З цієї точки зору, одним із завдань ЄСПЛє визначення того, чи забезпечили національні органи ефективне функціонуваннясистеми здійснення медичних оглядів осіб, що перебувають під вартою в міліції.

Требазазначити, що в національному кримінальному процесуальному законодавстві все жтаки існують окремі положення та вимоги до проведення фіксації будь-якихтілесних ушкоджень або погіршення стану здоров'я затриманого, але їх реалізаціята ефективність викликають великий скепсис як серед юристів, так і середпотерпілих. Тому навряд чи можна назвати офіційні розслідування державнимиорганами фактів катування та неналежного поводження, метою яких є виявлення іпокарання відповідальних осіб, ефективними в розумінні статті 3 Конвенції.

Аось Стамбульський Протокол корисний для суддів, прокурорів, адвокатів тамедичних працівників перш за все тим, що містить уніфіковані правові аспекти розслідуванняфактів застосування катувань, серед яких –

А)характеристика спільної мети розслідування фактів застосування тортур;

В)основні принципи, що стосуються ефективного розслідування і документуваннятортур і інших жорстоких, нелюдських або таких, принижуючих гідність видівповодження і покарання;

С)процедури проведення розслідування повідомлень o застосуванні тортур. При цьомуна початку мова йде про прийнятті рішення щодо належного органу розслідування,a потім пропонуються керівні принципи, що стосуються зняття усних показів зпередбачуваних жертв та інших свідків, a також збору речових доказів;

D) загальні принципи, якими слідкеруватися при установі спеціальної незалежної комісії з розслідування. Bоснову цих принципів був покладено досвід ряду країн, в яких створені незалежнікомісії з розслідування передбачуваних грубих порушень прав людини, включаючипозасудові вбивства, тортури і факти зникнення людей.

Окріміншого протокол розкриває нові для застосування практичні аспекти, які можутьбути прийняті за основу в Україні, до яких відносяться – загальні міркування,що стосуються проведення опитувань, фізичні та психологічні докази катувань.

Резюмуючивище викладене. Створення ефективної системи розслідування злочинів, пов'язанихіз катуваннями, жорстоким, нелюдським або таким, що принижує гідність,поводженням чи покаранням, у тому числі насильницьким зникненням, вже єчастиною заходів плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері правлюдини на період до 2020 року, затвердженої розпорядженням Кабінету МіністрівУкраїни від 23 листопада 2015 року № 1393-р.

Томурозроблення та впровадження в Україні медичного стандарту документуваннякатування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чипокарання, оснований на принципах та процедурах Стамбульського Протоколу, який станечастиною кримінального процесуального законодавства, сприятиме розслідуванню випадків негуманного поводження та покаранню осіб,які встановлені слідством як винні у таких правопорушеннях.

Впровадженнятакого медичного стандарту на національному рівні також буде демонстрацієюнеобхідності повного відновлення прав і компенсації шкоди потерпілому з боку держави,включаючи повну та адекватну компенсацію і надання коштів для медичного лікуванняі реабілітації.