"Амністію капіталів" ухвалили, та чи допоможе це економіці?

Наші законодавці здатні перетворити на фарс будь-яку прогресивну ідею.

Останній приклад - ухвалені парламентом 15 червня зміни до Податкового кодексу про добровільне декларування активів фізичних осіб. Замість стимулюючих інструментів закон пропонує власникам тіньових капіталів юридично визнати себе порушниками податкового законодавства. До того ж вони мають заплатити чималі кошти за легалізацію своїх статків.

Отже, 15 червня Верховна Рада більшістю голосів ухвалила законопроект №5133 із довгою назвою «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян шляхом запровадження одноразового (спеціального) добровільного декларування фізичними особам належних їм активів та сплати одноразового збору до бюджету». Нагадаю, що в березні я докладно аналізував цей документ, коли його тільки зареєстрували в парламенті. На жаль, найголовніші аспекти, які будуть вирішувати успіх чи провал податкової амністії, в остаточному варіанті майже не змінилися.

Нові строки, зависокі ставки

Під амністію підпадатимуть активи, «які були одержані за рахунок доходів, що підлягали оподаткуванню, але з яких не були сплачені податки і збори та/або які не були задекларовані протягом будь-якого з податкових періодів, що мали місце до 1 січня 2021 року». Закон встановлює період добровільного декларування таких статків – з 1 вересня 2021 року до 1 вересня 2022 року (у початковій версії - з 1 липня 2021 року по 1 липня 2022 року).

Право на легалізацію тіньових капіталів матимуть фізичні особи. Але це не стосується громадян, які після 2010 року працювали на державній службі й мусили подавати відповідну декларацію про доходи. Декларант повинен буде документально підтвердити грошову вартість об’єктів декларування. Активи кримінального походження під цей закон не підпадають, що цілком логічно. Виняток – статки, набуті в результаті ухилення від сплати податків, порушення у сфері валютного законодавства чи у сфері захисту економічної конкуренції.

Закон надає право подавати знеособлені декларації персонально або через уповноваженого представника – нотаріуса. Джерело отримання доходів перевірятися не буде.

Парламентарі залишили без змін пункт про обсяги збору при поданні «нульової декларації»:

• 5% з валютних цінностей, розміщених на рахунках у банках України та з майна, зареєстрованого в України;

• 9% з валютних цінностей та майна, розміщеного за кордоном;

• 2,5% від номінальної вартості облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Я вважаю такі ставки зависокими. На моє переконання, під час легалізації капіталів невідомого походження необхідно запровадити максимально низькі ставки оподаткування – максимум до 5%. Доцільно було б створити пільгові податкові умови для інвесторів з амністованим капіталом і встановити додаткові преференції для закордонного капіталу при поверненні його в країну.

“Презумпція винуватості” так і залишилась в основі закону

Те, що держава обрала в якості інструмента амністування тіньового капіталу продаж облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), я вітаю. За умови, що цінні папери мають бути довгостроковими, а процедура їхньої купівлі – максимально спрощеною. Але такого позитиву у законодавчих новаціях обмаль.

Ухвалений документ передбачає, що особи, які матимуть право на легалізацію тіньових доходів, але не скористаються ним, будуть вважатися такими, що повідомили контролюючий орган про відсутність у їхній власності активів, одержаних чи набутих за рахунок доходів, з яких не сплачено податків.

Тобто, декларуючи тіньові статки, фізична особа юридично визнаватиме себе неплатником податків. Така собі «презумпція винуватості», на яку я дуже радив звернути увагу законодавців у моїх попередніх публікаціях. Але цей вирішуючий аспект так і залишився без змін! Й гарантій того, що в майбутньому держава не переслідуватиме декларанта - кримінально чи шляхом надмірного податкового тиску, - затверджений документ не містить.

Щоб забезпечити декларанту належний рівень конфіденційності та захищеності у попередній версіъ законопроекту пропонувалось запровадити процедуру подачі декларації до банку. Проте, остаточна редакція передбачає подання декларації саме до податкової, ще й за визначеною нею формою. А податкова не була б податковою, якщо б не забезпечила б собі простір для маневру (цитую): «Інформація, що міститься в одноразовій (спеціальній) добровільній декларації, є податковою інформацією».

Зовсім не зрозуміло те, що об’єктом декларування не можуть бути готівкові кошти.

Адже легалізація готівкових цінностей, шляхом переведення їх в купівлю ОВДЗ принесло б значний ефект. І, на мій погляд, економічний ефект для держави тут полягає не у збільшенні податкових надходжень від легалізації, а у переведенні тіньового сектору в реальний й подальшій роботі української економіки.

Нарешті, закон говорить про амністію капіталів, як про одноразову акцію. Але давайте будемо відвертими й відповімо на питання: чи багато знайдеться охочих добровільно юридично визнати себе порушниками (нехай і у минулому) податкового законодавства та ще й заплатити за це 5-9% від задекларованої суми державі? Без законодавчих гарантій захищеності капіталів у майбутньому. Відповідь на це питання очевидна. Тобто закон не спрацює й амністію доведеться проводити повторно. До речі, законодавство не акцентує увагу на тому, що ці зміни до Податкового Кодексу є винятковими. На мою думку це — хибний шлях.

Латання дірок у бюджеті замість відновлення економіки

Аналізуючи прийнятий законопроект, приходжу до висновків, що уряд переслідує короткострокову ціль – залатати діри в бюджеті за рахунок надходження податку від декларування. Це простежується в усіх аспектах законопроекту – від ставки оподаткування до визначення її об’єкту. Тоді як він мав бути стратегічним, направленим на залучення задекларованих коштів в «білу зону» економіки України.

Вкотре мені доводиться нагадувати про важливість комплексного підходу держави до детінізації економіки. Амністія статків невідомого походження матиме успіх, якщо вона буде вмонтована в загальний процес реформування податкової системи України. Про необхідність таких трансформацій я наголошую чи не в кожній своїй публікації.

Головна моя теза: держава має створити вітчизняним підприємцям такі умови, за яких працювати легально й прозоро буде економічно вигідніше й зручніше, ніж у тіні. На жаль, ухваленим законодавчим змінам бракує системного бачення. Тому їхній ефект може бути тимчасовим, спрямованим на латання бюджетних дірок. Але далекосяжної перспективи вони не матимуть.