Проблемні питання в процедурі банкрутства

Останнім часом в Україні відновилась дискусія стосовно необхідності реформування процедури банкрутства. Як юрист, що спеціалізується безпосередньо в даній сфері та про проблеми при ліквідації знає з власного професійного досвіду, погоджуюся з тим, що ця ре

Останнім часом в Україні відновилась дискусія стосовно необхідності реформування процедури банкрутства. Як юрист, що спеціалізується безпосередньо в даній сфері та про проблеми при ліквідації знає з власного професійного досвіду, погоджуюся з тим, що ця реформа давно назріла.

В цій статті хочу навести три основні проблеми, які перетворюють банкрутство в Україні на «пекло» для його учасників, замість того, щоб робити його простим та ефективним засобом для «перезавантаження» бізнесу.

1. Статус арбітражного керуючого

Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»визначено, що арбітражний керуючий – це фізична особа, призначена господарським судом у встановленому порядку в справі про банкрутство, як розпорядник майна, керуючий санацією або ліквідатор з числа осіб, які отримали відповідне свідоцтво і внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України. Під час здійснення своїх повноважень арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) є незалежним.

Всупереч цьому, в наш час тиск на арбітражного керуючого здійснюється з усіх боків. Перш за все, це пов’язано з питанням оплати його праці. Зазвичай арбітражний керуючий – це самозайнята особа, яка по закону має сплачувати більше ніж 40% податків! Тому не приходиться дивуватись, поширенню практики оплати послуг такої особи «чорною готівкою».

Така система не лише не сприяє зацікавленості, але одночасно створює можливості для маніпулювання арбітражним керуючим, позбавляючи його незалежності, гарантованою законодавцем. Отже, у зв'язку з цим арбітражний керуючий є незахищеним матеріально, тому його незалежність та об’єктивність залишаються під великим питанням, а шанси на «оздоровлення» боржника – занижені.

До того ж, про цю ситуацію знають всі учасники процедури банкрутства, і саме тому загроза потрапити під кримінальне переслідування для арбітражного керуючого навіть більша, ніж реальна. Поряд з цим, байдужим залишається факт того, на скільки сумлінно він виконує свої обов’язки. Також зауважу, що має місце механізм заміни арбітражного керуючого в процесі банкрутства, яким користуються ті учасники процесу, що підозрюють «свого» ліквідатора в недобросовісності.

2. Складність процедури аукціону

Донедавна існувала думка щодо наявності в законодавстві лише норми визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися. Згодом Верховний Суд України змінив свій погляд на вирішення справ цієї категорії і висловив іншу правову позицію.

Нагадаю, що правова природа процедури реалізації майна на аукціоні полягає у переході права власності на майно боржника до покупця, який переміг на прилюдних торгах та тим самим купив майно. Ці прилюдні торги є спеціальною процедурою, за результатами якої укладається договір купівлі-продажу. Проте даний договір в судовому порядку можна оскаржити та визнати недійсним, на підставі недодержання вимог Цивільного кодексу в момент його вчинення сторонами.

На якій підставі сьогодні можуть визнати недійсними прилюдні торги? Їх чимало, бо нерідко маємо розпливчасті положення, за якими визнаються порушення встановлених законодавством правил проведення торгів. Найбільш поширеними є випадки, коли у зацікавлених осіб виникають претензії з приводу самої процедури проведення аукціону, в тому числі, в ході опублікування оголошень, реєстрації заяв учасників аукціону та подальших кроках в ході реалізації майна боржника. Хоча, такі дрібниці в поодиноких випадках та навіть в сукупності, не можуть слугувати законною підставою для визнання результатів торгів недійсними.

Крім того, досить поширеною стала практика, коли результати аукціону оскаржуються шляхом подачі відповідної заяви до суду через невдоволеність сумою, за яку було реалізоване майно боржника на торгах. Хоча вартість майна понижається виключно у відповідності до вимог чинного законодавства України. Відбувається таке пониження лише після того, коли реалізувати майно за початковою вартістю неможливо через відсутність бажаючих придбати майно боржника за оголошеною сумою.

Таким чином, в законодавстві про банкрутство залишається багато невирішених питань, що породжують негативні ситуації та затягування в процедурі банкрутства. В моїй практиці були випадки скасування результатів аукціонів по різних причинах. В більшості випадків мені вдавалося відстояти свою думку в суді та залишити результати аукціону попередніми, проте часу та нервів на це було витрачено чимало.

3. Неоднозначність судової практики

Це пов’язано з нечіткістю деяких положень закону, що регулює банкрутство, що породжує в подальшому їх різне трактування. Для прикладу, це торкається не лише порядку і підстав визнання недійсними результатів аукціонів, а й порушення справи про банкрутство з ініціативи боржника та інших численних моментів. Так, наразі боржнику нерідко відмовляють в цьому з формальних причин. На ненормальність такої ситуації звернули увагу навіть в уряді, в кінці 2017 року подавши пропозицію в ВР спростити процедуру банкрутства та взагалі зобов’язати боржника розпочинати банкрутство, прибравши можливості для відмов суддів.

Висновки з усього цього не дуже втішні, оскільки наразі невідомо, коли будуть прийняті зміни в діючі законодавчі акти і чи будуть вони прийняті взагалі. Розмови про це йдуть уже більше двох років, проте вагомих результатів до цього часу немає. В даному випадку практикуючим юристам залишається сподіватися на новий Верховний Суд України, який має впорядкувати усі проблемні питання в даному напрямку.