Так карпатські "Кваси" грають на баси...

- Ой, що ж це таке? - зойкає від несподіванки здивований Тарас. - Наче світ перевертається...

Я був уже готовий до цього дива, пояснюю йому:

- Можна сказати, що це обман зору. Знизу у гори пролягли вогники, це світяться віконця селян. Десь там у піднебессі вони закінчуються. Бо там закінчується земля. Але тієї межі, бо на вулиці глуха темінь, не бачимо. Далі починається небо зі своїми зорями...

Тут неподалік Географічний Центр Європи. Це Рахівський район Закарпаття. Від Квасів рукою подати до найвищої точки українських Карпат - гори Говерли. А вже зовсім під самим боком вершина Петроса.

- У санаторії мочу кості, - прокричав у трубку родич. - Усе чудово. А яка ж краса у горах! Словами не передати…

І скинув декілька світлин. Звичайно ж по Вайберу.

За фахом він лісівник. Свого часу закінчував Львівську лісотехніку. Уявляю, як він весело і натхненно бродить густими лісами понад Чорною Тисою, забираючись аж на альпійські луки - полонини. І дихається ж там смачно, на повні груди...

Поглянув на прислані фото, і справді: будь-які слова тут зайві. Добре видно, що бродить уже весна у горах. Ще подекуди сніг лежить. Але природа тягнеться до тепла, до сонця. Ось-ось усе забуяє, зазеленіє. А поки що є, як є. Дивіться…

Ось, хоч би збільшіть першу світлину. Як далеко-далеко видно. Аж ген-ген унизу, як іграшкова, світлою цяткою при долині, світиться біло-голуба церквиця поміж двома смерками. Туди ж низом розбіглося село...

Або пригляньтесь, які дивовижні перехідники через страшенні провалля! Гарна стежка-доріжка і одна, і друга , але від незвички гуляти на такій височині, не знаючи міцності дощок під ногами, душа, їй-право, холоне, тікає у п'ятки...

Якою ж бурхливою і швидкоплинною є Чорна Тиса! Вона тече лише в межах Рахівського району Закарпаття, довжина русла цього водоймища п'ятдесят кілометрів. Чорна Тиса ще має в кінці свого шляху злитися з Білою Тисою, і лише тоді це стане справжня, відома Тиса. Так їй написано в Житті....