Московська бджола в українській пазусі

Агресивна мордорівська реклама окуповує столиці і ніхто до того немає справи...

Є гарний індикатор руху України чи то взад, чи вперед – зовнішня реклама. Куди вона прямує не важко зрозуміти, проїхавшись по місту, оглянувши вивіски. Починаючи, звісно ж, із залізничного вокзалу.

За останній місяць я уже втретє (!) поспіль пишу і виставляю у соціальній мережі та на ресурсах Інтернет видань куток приміської столичної залізничної станції, куди прибувають електропоїзди, де щодоби вертиться десятки тисяч людей. Спершу тут з’явилася невеличка, скромна російськомовна вивіска-реклама, котра проголошувала, що тут, мовляв, і по всьому Києву запрацювала мережа кав’ярень «У ПЧЁЛКИ». Як на мене, зовсім таки придовбана, шалапутна, легковажна пропаганда перетинчастокрилих комах.

Далі її творці, відхопивши частину території касового залу вокзалу перетворили все на провакативне москомовне пристанище «руського духа» на залізничних воротах столиці. Виразно мазнувши медом для своїх «старшіх братьєв»: кривоязикий руській дух поселився на головних залізничних воротах укрїнської столиці.

Ось що вийшло зі скромної кав’ярні:

А тепер, дозвольте запитати, товариство: чи є десь у Києві притомна українська влада? Котра менше року тому вистраждала-прийняла нарешті постанову про те, що вся-вся без винятку реклама у столиці повинна бути виключно державомовна? Думаю, що ні. Вона явно приховалася десь під задрипаним віником, чи просто вивітрилася після очистного Майдану. І це просто страшно...

Якщо ви побачите таку рекламу, чи можете повірити, що це нинішній фронтовий Київ, який начебто воює з замало не щодобовими кривавими втратами на фронті, посилає на вірну смерть проти ненажерливого агресора своїх воїнів, а не якийсь там задрипаний руський Мухосранськ під Вологдою чи у Тамбов, або й п’яна В’ятка? А які почуття має викликати цей показний і виразистий кремлівський вулик у рідних 12 000 українських воїнів, котрі загинули в боях проти руськомовних убивць? Чи, можливо, для того, щоб привести до тями оглушених несусвітньою бідністю, розчаруваннями і постійними втратами українців на стінах цієї ворожої «У пчЁлки» вивішувати щодоби результати моніторингу війнив Донбасі - свіжу інформацію про те, скільки наших синів та дочок полягло смертю героїв під Луганськом та Донецьком? Можливо, аж тоді стане зрозуміло, що за мухи нахабно і самовпевнено обсідають нас у самому серці столиці? А ми не розгромимо цього ворожого вулика...

Нарешті, чи є, скажіть, клепка у очільників «Укрзалізниці», які здали під московітську кав’ярню таке лобне місце головного столичного вокзалу? Де депутати Київради, котрі приймали рішення про те, що реклама столиці повинна виконуватись лише україномовно? Хто отримує кошти, і від кого, за те, що московітська "пчЁлка" звела своє вороже кубельце на столичному вокзалі?

Ви думаєте, це єдиний такий виразисто нахабний московський публічний клин у нашу національну душу, який серед білого дня відверто забиває ворожа «п’ята колона» і нікого з них нічого не боїться? Якби ж то так…

Із Солом’янської площі міста виїжджаю на однойменну вулицю і на фронтоні велетенського будинку помічаю нову привабну рекламу, яка нещодавно з’явилася. Вона сповіщає: у столиці відкрилася ще одна мережа кав’ярень (тут – увага, вдумайтесь у назву!) – «Пироjok.kafe».

А тепер поясніть мені, будь ласка,пані й панове: це україно- чи руськомовна реклама?

Якби вона звучала для нас рідномовно, то мала б, напевне, ось такий варіант написання «Пиріjok.kafe». Чи не так? А ось той варіант, який зараз красується через вулицю навпроти Апеляційного суду м. Києва – явно російськомовний. Бо друга буква в написі назви закладу явно несе значення «і». На московітський копил. Заперечте, якщо хтось може...

Так маскуючись за частиною букв, які в топонімі торгівельного закладу виконані для відводу очей в англійській транскрипції, виразно вилазять ріжки ненависного Путлєра. Варто лише уважно приглянутися.

Усе це , вельмишановне товариство, явно вказує на те, що агресивне московітство, котре уподовж століть звикло безпардонно і по-хамськи створювати у київській стилістичній атмосфері мовний комфорт, відверту вигоду для себе, принижуючи, буквально притоптуючи м’якотілу, покладисту україномовну більшість. Воно не змирилося з необхідністю попрощатися зі своїми назвами місць загального користування. То на мордорський манер поманить пиріжком чи медом, то запустить за комір усім нам українцям кусючу осу.

Ця проблема, насамперед публічна боротьба з драною московською "пчЁлкою" для мене внесла ще одну ясність у трепетну проблему сьогодення. Стало відверто зрозуміло, що практично ніхто в Києві системно не займається розв’язанням питання українізації, позбавлення столиці символів тоталіризму і російськомовного верховенства. Перший переляк у представників москомовної "пятої колони" поминув, і намітився певний реваш.

Виявилося, що жодна з політичних сил, навіть з числа тих, хто буцімто називає себе націоналістами, не ставить перед собою завдання предметно і цілеспрямовано зайнятися цим. Самоусунувся від подібного і віце-прем’єр-міністр України Вячеслав Кириленко, котрому сам би Бог мав веліти не обходити даної теми в жодному з робочих днів. Чим насправді займається цей чиновник, який за статусом і рангом має сидіти на даній тематиці, просто не зрозуміло. Не кажучи вже про Міністерство культури України, в котрому є спеціальний департамент з розробки нововведень і контролю за українізацією суспільства. А про державне відомство, очолюване недолугим боксером (Київміськдержадміністрацію) і говорити не хочеться. То, за моїм приватним переконанням, явний і навіть мало прикритий заповідник русифікаторів, котрих потрібно не лише вичищати на рівні авгієвих конюшень, але й саджати на нари за корупцію, розвал міської системи житєдіяльності столиці і засилля москофільства. На жаль…

Хто ж очистить Київ від московського засилля і мовної окупації?

***
Фото автора