1 травня в Україні: найгірший роботодавець – держава, найкращого – немає, - результати моніторингу

До Дня солідарності трудящих НФПУ підбив підсумки найпоширеніших трудових конфліктів від 1 травня 2010 року до 1 травня 2011. Виявилося, що найгірший роботодавець в країні – це держава, а найкращого визначити не вдалося.

До Дня солідарності трудящих НФПУ підбив підсумки найпоширеніших трудовихконфліктів від 1 травня 2010 року до 1 травня 2011. Виявилося, що найгіршийроботодавець в країні – це держава, а найкращого визначити не вдалося.

Саме економічна політика держави та ухвалення Податкового кодексу призвеладо того, що за нетривалий час в країні було витіснено цілий прошароксуспільства – середній клас. Це спричинило інші проблеми: підприємці не змоглиплатити зарплату своїм працівникам, що призвело до суттєвої заборгованості позарплаті.

Причому така ситуація характерна майже для всіх підприємств та установУкраїни. Саме тому цього року нам довелося відмовитися від визначеннянайкращого роботодавця країни. На жаль, в нинішніх умовах зробити це неможливо.Збільшення податкового тиску призвело до зменшення обігових коштів напідприємствах, зменшенню зарплат, росту заборгованості або тінізації зарплат.Від цього постраждали всі без винятку українські наймані працівники.

            Взагалі, якщо порівнювати наш аналіз2010 та 2011 років, то основні проблеми перейшли з минулого року у нинішній.Але цього року масштаби цих проблем збільшилися. Наприклад, заборгованість позарплатах, з якою уряд пообіцяв впоратися до 1 січня 2011 року, сягнула 1 млрд.324 млн. грн. Рекордсменами із затримки зарплат є три області України і Київ.Так, у Донецькій області заборгованість з виплати зарплати на 1 квітня 2011року становила 244,584 млн. грн., у Харківській – 158,573 млн. грн., уЛуганській – 111,325 млн. грн., у Києві – 139,676 млн. грн.      

Якщо аналізувати проблему заборгованості із зарплат за галузями, то вийде,що найбільші борги по зарплатах є в промисловості, будівництві та операціях знерухомістю. Воно й не дивно: ці сфери найбільше постраждали від економічноїкризи 2008-2009 років. 

Ще одна проблема – неприпустимо малий розмір зарплат українців. На середнюзарплату, яка складає близько 3000 грн., і так не можна прожити, а роботодавціще й штучно занижують її розмір. Мабуть, кожен найманий працівник стикнувся зцією проблемою: керівництво змушує його погоджуватися на варіант, коли офіційнойому платять мінімальну зарплату, а решту додають у конвертах. При цьому у разівиникнення судової суперечки між працівником та роботодавцем, зрозуміло, щовідсудити можна буде лише ту суму, з якої нараховувалися податки. Тобто,мінімальну.

            Серед найбільших трудових конфліктівможна визначити і порушення умов та безпеки праці. Найбільш травмонебезпечною єпраця шахтарів: травми або смертельні випадки під час підземного видобуваннякам`яного вугілля складають 36.5% від загальної кількості травмованих поУкраїні.

На жаль, керівники підприємств не переймаються створенням належних умовпраці людей. На більшості фірм є недосконалі або застарілі технології імеханізми. Крім того, більшість роботодавців дуже неохоче відпускає своїхпрацівників у законні відпустки, або ж скорочують їхню тривалість до тижня чидвох.

            П’ята проблема, яку виділив НФПУ ущорічному моніторингу – це безробіття. На жаль, його рівень невпинно зростає.Якщо станом на 1 квітня 2010 року було зареєстровано 518,9  тис. безробітних, то на 1 березня 2011 їх уженалічувалось 635,6 тис. Хоча самі урядовці визнають, що це – необ’єктивнацифра, занижена майже втричі. Отже, реальний показник безробіття складає 1 млн.906,8 тис. цілком безробітних осіб. Це не враховуючи так званого прихованогобезробіття, коли люди офіційно числяться на роботі, але працюють неповний деньабо тиждень і не отримують зарплати. Таких в країні 1,5-2 млн. осіб.

            У НФПУ є п’ять пропозицій до урядущодо поліпшення цієї ситуації.

По-перше, Генеральна угода, яка підписується представниками держави,роботодавцями та профспілками, має бути не лише клаптиком паперу, а серйознимдокументом, обов’язковим до виконання. Тому треба суттєво посилитивідповідальність за невиконання Генугоди.

            По-друге, потрібно передати контрольза охороною праці у виключну компетенцію профспілок. На жаль, державніструктури, які мають за цим слідкувати через свою корумпованість танеефективність виявилися абсолютно неспроможними зарадити виникненню трудовихконфліктів.

            По-третє, нормалізувати трудовівідносини потрібно законодавчо. Для цього треба ухвалити проект Трудовогокодексу, але не запропонованого державою, який робить працівників безправнимиперед роботодавцями, а новий, погоджений з профспілками. Щоб не допускатинезаконного заниження зарплат, потрібно ухвалити закони, які б легалізувализарплати і унеможливили «конверти». Крім того, має бути суттєво спрощенапроцедура законного проведення страйків. Адже це – єдиний дієвий засіб дляпрофспілок донести свою позицію.

            По-четверте, уряд повинен нарештізатвердити державну програму створення робочих місць. В цьому документі маєбути вичерпний перелік перспективних галузей економіки та чіткі помісячнітерміни створення робочих місць у цих галузях.

            Нарешті, п’ята пропозиція НФПУ – цезаклик до колег-профспілковців. Нам нічого ділити, адже наша справа – захищатипрацівників. Тому профспілковий рух має бути деполітизованим, незалежним іоб’єднаним. Тільки тоді ми зможемо відстоювати інтереси найманих працівників.