Ганна Ручай: «На східному фронті є зміни»

Чи варто було видавати роман з такою провокативною назвою?

Чи варто було видавати роман з такою провокативною назвою? І видавати в той час, коли в українському суспільстві дедалі гучніше лунають голоси «уставших ат вайни», котрі скаржаться на свою втому, сидячи за столиками дорогих ресторанів, або вивчаючи можливості медіасистеми «Лексуса» в заторі на Бесарабці?

Роман Ганни Ручай – не пропаганда війни, не її героїзація чи творення легенди. Це опис брудного бліндажу на блок-пості й людей, яких обставини звели разом у тісному просторі ями, невміло перекритої колодами. Ніхто з героїв роману не готувався до війни: ні мобілізовані, ні добровольці, ні професійні військові. Проте війна розставила розділові знаки на написаних долях, а смерть підвела під багатьма «текстами»-життями риску.

Камерність художнього простору не обмежує автора. Ну то й що, коли світу в героїв перед очима обмаль і вони майже не бачать своїх ворогів. Солдати їх відчувають. Через постійні обстріли, через глуху ненависть донбаської «вати», навіть у звуках розвантажувальних робіт після прибуття чергового «гуманітарного конвою». І майстерність автора у тому, щоб малопомітними деталями і штрихами підтримувати читача в напрузі, описуючи монотонні солдатські будні.

Є парадокс у романі «На східному фронті є зміни»: мобілізовані 2014-15 рр. кожен окремо – не надто симпатичні персонажі. З вадами і «заморочками». Але в них залишається людяність і їм по-справжньому співчуваєш. Не тільки тим, хто загинув, а й тим хто не витримав напруги очікування прильоту ворожої смертоносної міни чи підступної автоматної черги із-за опущеного бічного скла авто під бронежилет. Виправдати? Ні, виправдати не можна, а от співчувати – так.

Ганна Ручай зухвало «перекручує» назву роману класика світової літератури Е. М. Ремарка, аби порушити тему «втраченого покоління» нашого часу. Тільки на відміну від німецьких хлопчиків, українські чоловіки стали тим самим «втраченим поколінням» за 25 років сумнівної незалежності України. Адже у кожного з них з’явилася мета в житті. І часто цією метою не була жага вижити в бою за будь-яку ціну. Виживати, животіти набридло. Всі захотіли ЖИТИ. І бажання ЖИТИ кидало бійців в атаку на танки, на рейди в «зеленку», на допомогу побратимам. Прості люди ставали подібними до героїв давньогрецьких історичних хронік: «Ми б померли, якби не помирали!»

Дуже трепетно виписана Ганною Ручай тема волонтерства. Справжнього і показного, життєво необхідного і солодкаво-пустопорожнього «туризму». Хоча нехай воно буде і солодкаве, ніж не буде ніякого. Автору близька ця тема, оскільки не одну сотню кілометрів з’їжджено тривожними шляхами Донбасу: побачено немало й почуто достатньо. Персонажі волонтерів романтичні й жалюгідні, а кому співчувати і за кого переживати – читач має обрати сам.

«На східному фронті є зміни» – роман про життя. Про те життя, яке людина після катарсису на фронті обирає собі в близькому майбутньому. Це книга про життя народу України, який не засвоївши уроків минулого, переживає катарсис ледь не щодня. Залишилося обрати шлях…