Питання реклами у Києві вирішують у... Москві
Окупація столиці України почалася з рашомовних вивісок і реклами.
Учора ввечері (14 серпня 2018 року), проїхався центром Києва – вулицею Великою Васильківською, Шота Руставелі, проспектом Лесі Українки і, що називається, не повірив своїм очам. Враження таке начебто столиця повернулася в дрімуче радянське минуле, або ж ми всі перенеслися до московітської Пензи чи В’ятки – добра половина рекламних афіш, вивісок в українській столиці повернулася до російськомовного варіанту. Якщо навесні тут практично зовсім не було жодного напису па руські, то нині їх десятки і десятки, а, можливо, й сотні. Як кажуть знаючі люди, така тенденція зберігається практично все нинішнє літо.
Про що це свідчить?
А тільки про те, що в Києві потужно працює московітський сепаратистський підривний центр. Як мені розповідали, приходять до директора магазину, чи власника закладу кремезні руські люди, кидають на стіл декілька сот американських доларів і вимагають, щоб за тиждень на фронтоні висіла рекламу по руські. Одиниці тих, хто не йде на зговір із совістю…
А все, знаєте, починалося з того, на що я звертав увагу ще місяць тому. Забив тривогу з приводу того, що на приміському залізничному вокзалі столиці невідомі люди облаштовують величезну рекламу мережі кав’ярень (по їхньому – кафєєн) «У пчЁлки».
Ніхто на це не звернув увагу. Дехто взяв навіть мене на шпичаки і кпини. А один великий, але геть безтолковий діяч, який начебто є і редактором патріотичного сайту десь скопіював і виставив такий коментар до моєї публікації: «No comments».
У принципі я знаю, чому він так написав. Він просто сам нічого не пише: не мастак - не дано. Тільки копіює готове і постить.
Невдовзі я виступив ще з однією публікацією у блозі на сайті "Ліги.нет" з приводу московського реваншу на залізничному вокзалі. По мені стали йорзати свої ж патріоти і націоналісти, мовляв, нічим йому займатися, бере дурне до голови, «руській мір» у Києві вже почив у бозі. Довелося публічно доводити що це далеко не так. Я опублікував третю статтю.
Що це не мій доморобний жарт, переконливо доводив представлений у публікації фотознімок: якщо раніше реклама ворожої, окупаційної «У пчЁлки» займала, можливо, метр на метр стінки вокзалу, то тепер вона розрослася аж до 25-30 квадратних метрів – як мінімум. За цей мордор мав зашпортатись, кожен, хто з’являвся на приміському залізничному вузлі столиці. Ось тобі й українська Україна, коли тут хазяюють жалючі московітські бджоли…
Аби привернути увагу до цього матеріалу, я його копії повісив на Фейсбучних сторінок декількох відомих буцімто патріотичних діячів, борців за українізацію. Виставляючи статтю на їхній стіні, я вгорі крупно написав: «Чому мовчите?»
О, що тут почалося! Я тут же отримав блискавичний відлуп.
Дивно, але факт, усі мої кореспонденти, немовби змовившись, написали. Мовляв, вина у тому, що на залізничному вокзалі з’явився вулик чорних ворожих мух тільки ваша, себто, моя. Бо я, помітивши це неподобство, мав не писати аж три статті на цю тему поспіль в Інтернет виданнях, а поїхати до керівництва «Укрзалізниці», столичного вокзалу і зажадати, добитися того, щоб весь цей російський мотлох негайно демонтували…
Вельмишановні, пані й панове! Ви добре знаєте, що я не політичний, не громадський діяч, не представник певної політичної сили чи якоїсь там організації. А лише журналіст. Сказати б, збудник мас. Силою слова. Моя лопата, молоток чи лом – комп’ютер, славнії хлопці і дівчата. Мені немає перед ким вислужуватись, заробляти очка і бали у виборців. Я був переконаний, що це саме вам належало б, як політикам, навіть майбутнім кандидатам у президенти після публікації такої тривожної статті ринутися на залізничний вокзал, ледве не самотужки демонтувати цю московітську рекламу. Одначе ж, не зрозуміли, все переклали на мене, і ось що з того вийшло.
Рашівська зараза розповзлася по всьому місту. І це зрозуміло чому. У «п’ятій колоні» бачать, що нікому до того немає ніякого діла, що радянщина впевнено повертається в Київ, що мовковщина розповзлася по столиці. Адже за моїм переконанням, немає ніякої різниці в тому, що ти вивісив на магазині – рашомовну рекламу, вивіску чи прапор ворожої держави. Ось як треба ставити питання, пані й панове!
Я тільки дивуюся, де наше СБУ? Вони, що не в Києві мешкають? Не бачать того, що мені видно, очі виїдає...
Для чого все це робиться ворожою стороною?
Кажуть, що підривна «п’ята колона» поставила собі за мету до 1 вересня ц.р. весь Київ рекламно-вивісковий перетворити на стовідсотково російськомовний. Щоб у Кремлі уже на початку осені можна було сказати – люди не витримують україномовного гніту, «ані хатят общаться только па русскі». «Ім блієжє і раднєє русская траскріпція…», «в Кієве живуть только русскіє», сталіца Украіни русскій город…»
Що за цим може відбутися, фантазувати не буду. Ви не гірше мене знаєте можливий варіант розв’язки…
На завершення тут варто сказати дещо про інше?
1. Чия в Києві влада? Українців чи п’ятої московської колони на чолі з одним, на голову травмованим спортсменом?
2. Якими дурнями треба бути, 120-и депутатом Київради, які начебто правильно прийняли рішення від 17 квітня 2017 року. , де записали, що вся реклама, всі вивіски, оголошення в столиці України повинні виконуватися державною мовою. Але навіть не заїкнулися про санкції, у разі порушення цих стандартів, не створили мовної інспекції, не розробили штрафних санкцій…
3. Я не дивуюся В. Кличку, котрий і сни дивиться російською. Але що відчувають, кажуть, як реагують на повернення радянської реклами «па русскі» в Києві віце-прем’єр-міністр з гуманітарних проблем Вячеслав Кириленко, цей геть яловий міністр культури Євг. Ніщук? А, можливо, і їм це подобається? Як ви гадаєте, друзі?
***
З цього починалася експансія Києва рашарекламою. До речі, і по сьогодні цей чорний вулик висить на вокзалі. Ніхто його не демонтував...

- Корпоративний добробут: турбота про співробітників чи форма м’якого контролю? Анна Пархоменко 15:04
- Як AI змінює структуру бізнесу: замість відділів – малі команди і агентні системи Юлія Гречка 14:07
- Жіноче лідерство в українському бізнесі: трансформація, яка вже відбулася Наталія Павлючок 09:50
- Проведення перевірок в частині вчинення мобінгу: внесено зміни до законодавства Анна Даніель 01:16
- Суд не задовольнив позов батька-іноземця про зміну місця проживання дитини Юрій Бабенко вчора о 17:15
- Як повернутись до програмування після довгої IT-перерви Сергій Немчинський вчора о 16:39
- Моральна шкода за невиконання рішення суду Артур Кір’яков вчора о 14:21
- Путінський режим знову показує своє справжнє обличчя: цього разу – проти азербайджанців Юрій Гусєв вчора о 10:51
- Зелений прорив 2025: як відновлювана енергетика відкриває шлях для України Ростислав Никітенко вчора о 10:22
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков 28.06.2025 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 730
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним 302
- Реформа "турботи" 239
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 117
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок 106
-
Літній базовий гардероб – 2025: як зібрати стильну і зручну капсулу – пояснює стилістка
Життя 7731
-
На Черкащині викрили незаконний видобуток каолінів: за майже три роки – 14 000 тонн
Бізнес 6274
-
21 удар по одному заводу. У Дрогобичі розповіли про наймасштабнішу атаку за час війни
Бізнес 5168
-
Антиамбітність – не лінь, а вибір: чому slow success набирає обертів
Життя 4255
-
Втратив бізнес в окупації та пережив два інсульти. Як ветеран відкрив поліграфічну фірму в Одесі
Бізнес 3272