У другому номері «Юридичного журнала» за цей рік вийшла моя стаття «Процесуальні диверсії у справах про банкрутство», резюме якої були раніше оприлюднено в моєму блозі.
Зазначу, що стаття, на мій погляд, буде цікава не лише спеціалістам у галузі банкру
Я добре пам’ятаю свою першу "самостійну" судову справу. Мова йшла про стягнення заборгованості з державного підприємства, одного з найбільших українських виробників електроенергії та тепла. Справа була досить заплутана, але, нарешті, я отримала постанову Вищого господарського суду України, якою позитивне для мого роботодавця рішення було залишено без змін. Однак… відразу після відкриття виконавчого провадження воно було зупинено на підставі п. 8 ст. 34 Закону України «Про виконавче провадження». Я почала чекати на оголошення про порушення справи про банкрутство. Його не було. Періодичні дзвінки до інформаційного центру відповідного господарського суду з’ясували наступне. Господарським судом порушується справа про банкрутства «мого» боржника, потім з невідомих причин провадження припиняється, але буквально на наступний день справа про банкрутство порушується іншим кредитором. Здивував мене тоді проміжок часу між порушення справи й припиненням провадженням, адже норми Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” (далі – Закон) відводить на час підготовчого засідання зовсім невеликий відрізок часу.
Пізніше я неодноразово представляла в справах про банкрутство інтереси боржників, ініціюючих у конкурсних кредиторів, інших учасників провадження у справі про банкрутство. А кілька років тому я сама отримала ліцензію арбітражного керуючого.
Все це дало мені можливість зрозуміти «бонуси» провадження у справі про банкрутство (цьому питанню буде присвячена моя окрема стаття) й механізми затягування судового розгляду таких справ.
В даній статі пропоную розглянути механізми затягування справи про банкрутство у варіанті порушення справи за ініціативою дружнього кредитора, коли боржник й ініціюючий кредитор підігрують один одному і прийнято рішення не доводити справу до публікації оголошення про порушення справи про банкрутство.
Умовно основні способи затягування можна поділити на три групи:
·оскарження ухвал (ст. 106 ГПК),
·зупинення провадження (ст. 79 ГПК),
·відкладення розгляду та перерва в судовому засіданні (ст. 77 ГПК).
1. Оскарження ухвал
З точки зору оскарження ухвали можна підрозділити на наступні види.
1.Ухвали, оскарження яких передбачено ч. 1 ст. 106 Господарським процесуальним кодексом України (далі – ГПК) і які не підпадають під ухвали, визначені ч. 3 ст. 106 ГПК, тобто разом з апеляційною скаргою передаються матеріали справи в оригіналі.
2.Ухвали, оскарження яких передбачено ГПК або Законом, але відповідно до ч. 3 ст. 106 ГПК у разі подання апеляційної скарги на такі ухвали місцевого господарського до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду відповідної скарги.
3.Ухвали, оскарження яких не передбачено ні ГПК, ні Законом. Відповідно до ч. 2 ст. 106 ГПК у разі подання апеляційної скарги на такі ухвали, місцевий господарський суд має повертати її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню.
Насамперед скажу кілька загальних слів про оскарження ухвал в справі про банкрутство.
Відразу уточню, що під оскарженням я маю на увазі оскарження як до апеляційної, так і касаційної інстанцій. Враховуючи, що відповідно до змін до ГПК від 07.07.2010 р. неоднакове застосування норм процесуального права не може бути підставою для подання заяви про перегляд Верховним Судом України судових рішень господарських судів (ст. 111-16 ГПК, додатково див. постанову ПВГС України від 11 жовтня 2010 року № 2 «Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ2 Господарського процесуального кодексу України») оскаржити ухвали в справах про банкрутство до Верховного Суду України неможливо (щоправда, в нашій країні іноді мають місце чудеса).
Відповідно до ч. 4 ст. 106 ГПК подання апеляційних скарг на ухвали місцевого господарського суду не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом. Та на практиці подання скарг на ухвали часто унеможливлює подальший розгляд справи.
Сторони, розпорядник майна, які були присутні в судовому засіданні, або яким висилалася ухвала поштою, обмежені в часі строком на апеляційне та касаційне оскарження. Поновити такий строк на суттєвий термін вкрай важко. Тут саме час згадати, що правом оскарження судових рішень згідно зі статтею 1 Закону наділені також інші учасники справи про банкрутство: особа, яка уповноважена акціонерами, учасниками товариства з обмеженою чи додатковою відповідальністю, що володіють більш як половиною статутного капіталу товариства, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, права яких порушено таким рішенням (див. п. 11 Постанови пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 р. № 15 «Про судову практику в справах про банкрутство». Як приклад, наведу випадок з власної практики. Суд призначив розпорядника майна підприємства, в якому державна частка була відсутня. Майже через пів року Департамент з питань банкрутства подає касаційну скаргу на ухвалу про призначення розпорядника майна (це було до внесення змін в ГПК від 07.07.2010 р.). Вищий господарський суд України (далі - ВГС України) строк поновив, призначив судове засідання. Щоправда, в судовому засіданні ми дізналися, що скарга була відкликана, однак справу в результаті було зупинено на кілька місяців.
