Це висловлювання видатного давньогрецького вченого дає зрозуміти всю важливість медичної галузі для кожної людини незалежно від її віку, статі, національності, віросповідання. А в Україні питання охорони здоров’я без перебільшення можна назвати питанням життя і смерті, бо наша медицина наразі перебуває у жахливій кризі. І це при тому, що гарячі дискусії з приводу реформи медичної галузі, як у політикумі, так і у суспільстві, точаться не один рік, проте «віз і нині там». Але останнім часом все стало ще гірше, галузь занепадає, а громадяни почасти не можуть отримати навіть першу елементарну допомогу. Що вже казати про інноваційні медичні послуги.
Найбільше від цього страждає населення у сільській місцевості і невеличких містах. Та, власне, і в мегаполісах комунальні лікарні й поліклініки не можуть похвалитися сучасним рівнем обслуговування, інноваційним устаткуванням та гідними умовами для хворих, що потрапляють до стаціонару. Єдина перевага полягає в тому, що у городян є можливість звернутися за допомогою до приватних медзакладів, де вони отримають і сервіс, і діагностику, звичайно ж, за наявності чималих коштів.
Бюджетні медичні заклади не в змозі конкурувати з приватними клініками, бо через брак достатнього фінансування не можуть придбати сучасне діагностичне обладнання, без якого лікар на заході, наприклад, просто не уявляє своєї роботи. Через нестачу тих самих коштів умови перебування в українських лікарнях теж на вкрай низькому рівні. І ще одна проблема – у нас уже сьогодні відчувається гостра нестача кваліфікованих кадрів. Це стосується як середнього медперсоналу, так і лікарів.
Чому виникла така ситуація? Справа в тому, що кульгає на обидві ноги не лише медична галузь як така, а й система підготовки майбутніх фахівців. І хоча конкурс у медичні інститути та університети і досі вражає, чимало випускників після отримання дипломів не поспішають до лікарняних закладів, а намагаються знайти роботу у різноманітних компаніях, які мають дуже віддалене відношення до власне практичної медицини.
Пояснення просте: там більше платять. Адже заробітні плати українських медиків не витримують жодної критики. Між тим наших кваліфікованих спеціалістів з радістю запрошують зарубіжні клініки, пропонуючи їм достойну оплату праці і прекрасні умови в роботи в добре обладнаних лікарнях.
Як нам подолати усі ці негаразди і нарешті створити нормальну систему охорони здоров’я? Проблема складна, запущена і за помахом чарівної палички її не розв’язати. Зрозуміло одне: сподіватися на те, що ця неповоротка забюрократизована махина почне працювати за європейськими стандартами вже завтра, не доводиться. Насамперед тому, що у нас немає необхідного досвіду. Але ж ніхто не забороняє нам звернутися до досвіду тих країн, які зуміли вибудувати просту і доступну систему медичної допомоги, котра забезпечує необхідними послугами все населення країни. Мається на увазі страхова медицина.
У нас наразі вона перебуває у зародковому стані, бо в країні діє лише так зване добровільне медичне страхування. Для прикладу, у Німеччині перший закон про обов’язкове медичне страхування для людей, що працюють, з’явився у 1883 (!!!) році і став обов’язковим для всієї країни. А в Баварії (це окрема земля із своїми органами влади) страхова медицина існує з 1869 року! Власне, саме положення німецького законодавства бралося за основу при підготовці медичного страхування у більшості європейських країн.
Багаторічні дискусії і намагання створити в Україні щось подібне до тих лікувальних закладів, які існують у більшості розвинених країн, так і не дали результату. Все вилилося у добрі наміри, котрими, як відомо, вистелена дорога до пекла.
Проте давайте не будемо задаватися сакральним запитанням, хто винен, а спробуємо зрозуміти, що і як робити, аби подолати всі перепони і зробити перші кроки для вибудови дієздатної системи охорони здоров’я. І якщо вони будуть успішними, люди нарешті повірять в ефективність медичної реформи, започаткованої в Україні.
Саме цими ідеями ми, як автори законопроекту № 9163, і послуговувалися, розпочинаючи свою роботу над його підготовкою. Наразі документ перебуває на розгляді у комітетах Верховної Ради, і ми дуже сподіваємося, що він буде прийнятий вже до кінця поточного року. Законопроект насправді дуже важливий, тому відкладати його у довгу шухляду не слід, бо саме страхова медицина дасть усім громадянам України доступ до нормальних медичних послуг.
Про що йдеться у зазначеному документі. Насамперед там чітко виписані правила гри. Так, базова програма передбачає перелік тих медичних послуг, які отримують усі громадяни України, а також іноземні громадяни та особи без громадянства за рахунок бюджетних коштів. Першочергово це медична допомога на рівні збереження життя і тільки частково на рівні збереження здоров’я.
Тепер стосовно програми обов’язкового медичного страхування. У законопроекті зазначається, що медичне страхування в Україні це форма «фінансового забезпечення витрат населення України, що можуть бути понесені на лікування, діагностику, профілактику, реабілітацію, забезпечення ліками та засобами медичного призначення тощо у разі хвороби, нещасного випадку, в межах, визначених Програмою страхування, за рахунок грошових фондів (страхових резервів страховиків та коштів Резервного Фонду загальнообов’язкового медичного страхування)».
Не можу обійти увагою і положення стосовно джерел фінансування і контролю за коштами. Якщо коротко, то всі фінанси страхових резервів передбачається розмістити «в державних банках з урахуванням безпечності, прибутковості, високої ліквідності, низької ризиковості, диверсифікованості…» Контроль за рахунками, на яких розміщені вищезгадані кошти, здійснюватиме спеціальний Уповноважений орган.
А ще, акцентую увагу на терміні «профілактика». Як на мене, це надзвичайно важливий аспект медичного обслуговування, адже завжди легше попередити хворобу, ніж лікувати запущену. Як слушно зауважив свого часу видатний хірург Пирогов, «..майбутнє належить медицині запобіжній. Ця наука, йдучи під руку з державністю, принесе безперечну користь людству».
