2025. Рік економічного відновлення, репатріації та інтеграції військових. Чи буде так?

Найочікуваніша подія початку 2025 року – інавгурація Дональда Трампа та обіцянки миру. Чи є для цього об’єктивні підстави, питання складне.

Однак третій рік агресії РФ, ряд територіальних та політичних змін на Близькому Сході та загроза у Східній Азії - не можуть бути вирішені раціонально. Світ хоче побачити диво.

Дива хоче й Україна. Понад 8 млн громадян за кордоном, 4 млн переселенців, понад 0,5 млн учасників бойових дій та понад 100 тис. полеглих або безвісти зниклих. Це біль для громадян та точно не засади для процвітання. Скоріше, це підґрунтя для субсидій і дотацій, які бюджет дозволити собі не може.

Тому відкидаємо диво і складаємо реальний перелік дій. Завдання не тільки не допустити просідання економіки, а й послідовно рухалася до зростання ВВП та зменшення інфляції.

Тому, перше – визначимо наші основні активи, якими ми можемо оперувати:

А) українська земля (включно з тим що над нею, та під нею);

Б) продукція — виробництво та переробка;

В) людський капітал.

Пункт «А)». Тут опис буде доволі широкий, від самої землі для вирощування сільськогосподарської продукції до запасів корисних копалин в надрах. Почнемо з надр.

Враховуючи дані «Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази на період до 2030 року», у грудні 2024 року — загальні запаси та ресурси кам’яного вугілля України перевищують 100,0 млрд тонн, з них розвідані запаси – понад 50 млрд тонн (при середньому видобутку за період 2015-2019 рр. близько 35 млн тонн).

У Східному, Західному та Південному регіонах запаси газу складають близько 7’615,8 млрд куб. метрів, нафти та конденсату – 1’443 млн тонн. Якщо врахувати окупацію, часткове виснаження родовищ (але без розрахунку нерозвіданих територій), тільки газу Україні має вистачити ще на 200 років.

Очевидно, що ми вже нарощуємо потужності альтернативної енергетики – біометан, СЕС, ВЕС тощо. В цьому плані війна «простимулювала» прискорення переходу. Цей темп потрібно тільки нарощувати, однак враховуючи досвід ЄС та Німеччини зокрема, обережно інтегрувати будь-які зобов’язання щодо строків переходу на відновлювані джерела. Економіка України, наступні років 5 точно потребуватиме дешевих енергоресурсів – і, насамперед, це буде саме викопне паливо. А ось «зелене», поки спрямовувати на експорт до ЄС до моменту здешевлення їхньої вартості.

Щодо цифр. Останніми роками Україна імпортує до 3 млрд м3 газу. Враховуючи середні ціни, які опустилися у 2024 році – це близько 400 Євро за 1 тис. м3, при собівартості українського видобування близько 100 Євро за 1 тис. м3. Тобто сальдо різниці між імпортом і виробництвом близько 900 млн євро. Так, потрібні будуть додаткові інвестиції в галузь і собівартість може бути більша, але цілком реалістично вийти на збільшення такого обсягу власного видобування. Адже економія 1 млрд «міцної валюти» – це більше ніж усі бюджетні видатки розвитку України (гранти на бізнес, індустріальні парки тощо).

Далі – сільськогосподарські землі. До повномасштабного вторгнення площа с/г земель оцінювалася у понад 41 млн га. Після вторгнення фактична площа зменшилася до 25 млн га., ще близько 4 млн га паралізовані через близькість до лінії фронту. Це суттєва втрата, і сподіваємося, що Україні та світові демократії повернуть ці території під контроль якомога швидше. Проте, як виявилося – головне не площа. Головне раціональність використання та рівень переробки. Останнє розглянемо у наступному блоці «Б)», а ось про раціональність тут.

Наведу простий приклад. У 2013/14 маркетинговому році Україна зібрати близько 54,4 млн тонн зернових та близько 9,9 млн тонн олійних, у 2023/24 близько 60 млн тонн зернових та близько 22 млн тонн олійних. Тобто зростання збору на 28% попри скорочення фактичних площ майже на 40%!

Тому висновок наступний — Україна має достатні ресурси та базу для відновлення. Питання тільки в підвищенні раціональності використання та якості реалізації проєктів. Тут переходимо до Пункту «Б)».

Пункт «Б)». Продукція та переробка.

Зрозуміти глобальну стратегію не складно – це покращення продуктивності та збільшення масштабів переробки. Вона гарно відображена на прикладі площі та валовому зборі врожаю у попередньому пункті. 

Але наведу один з типових прикладів.

Вартість близько 20 літрів молока для отримання 1 кг масла = 270 грн, при цьому вартість 1 кг масла з вмістом жиру 72.5% в роздрібних мережах = близько 570 грн. А тепер порівняйте дохід від експорту фасованого масла однією 28 тонною фурою проти одного молоковозу на 10 тонн.

Різниця буде більше, ніж у 100 разів… Чи означає це, що всі мають перестати виробляти молоко? Звичайно ні, бо не буде з чого виробляти масло. Але і переробний, і сировинний напрямок потрібно робити ефективнішим.

Але що ми все про агронапрямок, візьмімо приклад і з ВПК.

До прикладу САУ «Богдана», яка у січня 2022 року лише проходила випробування, а наприкінці 2024 вже видає на серійному виробництві до 20 од. на місяць! Це гарна демонстрація як потенціалу української економіки, так і результатів реальної державної підтримки у вигляді фінансування.

Тож, на рівні стратегії потрібно закріпити програми:

• грантове та податкове стимулювання суб’єктів мікропідприємництва незалежно від сфери діяльності (одноосібників, ФОПів), ціль — зайнятість населення, а не виробництво високоякісної продукції; 
• пільгове кредитування (загальнодержавне) та грантове стимулювання (галузеве) суб’єктів малого підприємництва, ціль — створення виробників (переробників) зі стабільною якістю та обсягами виробництва сировини (продукту). Коштом галузевих грантів коригувати потребу розвитку тих чи інших товарів (технологій); 
• співфінансування проєктів та митні пільги суб’єктам середнього та великого підприємництва, ціль – створення виробників (переробників) зі стабільною якістю та обсягами виробництва, а також їх об’єднань для формування великих експортних виробників.

Як наслідок, будемо мати підняття 2-х груп — сировинної та переробної, при цьому конкуренція буде підсилювати розвиток, роблячи продукт конкурентним на ринках ЄС, Азії тощо та балансуватиме ціни для внутрішнього ринку.

При цьому нашим головним козирем може стати сценарій «Європейської Азії».  Де країна ще не має повноцінного членства в ЄС, але має величезний сухопутний кордон з нею (та вихід до моря), а також запаси корисних копалин і площі земель. При цьому контакт з ЄС та США на різних рівнях, який посилився з початку повномасштабного вторгнення — дає змогу стати великим індустріальним майданчиком, пропонуючи альтернативу комуністичному Китаю, який все більше лякає колективний Захід.

Нарешті останнє, але найболючіше питання, це Пункт «В)». Людський капітал.

За останніми розрахунками за кордоном перебуває понад 7,7 млн українців. Близько 50% з них працездатного віку. Ще ми маємо близько 1,2 млн ветеранів і близько 1 млн мобілізованих.

Маючи великі сподівання на 2025 рік в частині припинення вогню, ми розуміємо, що поновлення прав України та досягнення реального впевненого миру займе роки. Тому велика кількість працездатного населення залишиться у лавах воєнізованих формувань навіть у разі демобілізації, а одночасного повернення з закордону фізично не відбудеться.

З таким розрахунком, додаючи калькуляцію «пальцем в небо» (оскільки фактори для обчислення занадто непередбачувані) можна сподіватися на повернення 1,5-2 млн працездатного населення у 2025-2026 роках за умови повного припинення вогню у першій половині наступного року. При цьому, за розрахунками Мінекономіки для стабілізації ВВП Україні потрібно додатково 4,5 млн працівників.

Відверто, ми точно матимемо ще додатковий ресурс людей, які наразі уникають працевлаштування (особливо офіційного) через незрозумілість заходів з мобілізації, та постійних змін процедури бронювання. Тому наблизитися до очікуваного показника цілком реально і це не має бути одномоментно, ринок не підлаштується так швидко.

Але вже потрібно проводити роботу з підготовки до:

1. реінтеграції ветеранів – як в частині їхньої підготовки, так і підготовки роботодавців; 
2. створення майданчиків профадаптації — як в частині закладів профтехосвіти, так і приватних ініціатив бізнесу за галузями; 
3. зміни ринку праці – плани розвитку підприємств (напрямків) на 1-2 роки з врахуванням збільшення кількості кадрів, оновлення сітки оплати праці та кадрової структури.

Що тут ключове? Об’єднати зусилля бізнесу та держави. Ті реформи профтехосвіти, які були започатковані у виді створення навчально-практичних центрів тощо мають все більше фінансуватися бізнесом.

Грубо кажучи, машинобудівні підприємства, аграрні підприємства тощо мають вести молодого українця і готувати його з 16 років вже під свій напрямок. Об’єктивно, скільки б субвенцій ми не заклали, ми не дамо такого простору і матеріалів для навчання, як сервісний центр John Deerе чи Case. А гаяти час і вчити учня 2 роки лагодити якісь старі МТЗ сенсу немає.

Також тут важливо не обмежуватися молоддю. Багато дорослих, включаючи ветеранів за 3 роки війни могли втратити навички або захотіти змінити професію. Важливо дати можливість їм це зробити та в найкоротші строки допустити до роботи.

Не легко буде і з визначенням оплати праці. Середня зарплата в Україні близько 17 тис. грн, при цьому мінімальний оклад у Збройних силах України 19,7 тис. грн. При цьому багато осіб мають різні доплати, які суттєво збільшують цю суму.

Чи можна людині, яка захищала України у зоні бойових дій, ризикувала життям і отримувала 100 тис. грн сказати, що тепер твоя зарплата буде 25 тис. грн, наприклад? Це буде складно.

Навіть якщо ринкові тарифи будуть такі. Тому роботодавцям за всіма напрямками доведеться шукати компроміс, піднімаючи зарплату при цьому не відображаючи це на ціні кінцевого продукту. Адже інфляція і купівельна спроможність не стануть краще найближчим часом.

Аналогічно і з поверненням українців. Покладаємо сподівання на Мін'єднання, але об’єктивність проста. Якщо в ЄС в українця різниця між доходами та видатками буде більша, ніж у нас – нікого закликами не повернеш. Тільки робота, гідна зарплата та безпечні умови життя.

Тож наше завдання уміло оперувати наведеними трьома активами таким чином, щоб кожна гривня як приватного сектору, так і державних (донорських) коштів використовувалася максимально раціонально, акцентуючись на потрібних, а не гарних капітальних видатках. При цьому, визначивши наріжним каменем та основним активом - громадянина України. Це має бути базою нашої фінмоделі державного управління.

Підсумуємо так. 2025 рік дає багато надій, але не віщує легких покращень. Без продуманої економічної політики та мобілізації ресурсів ні UkraineFacility, ні інші грантові програми не зроблять з України Люксембург.

Як би боляче це не звучало, але направлення 10 млрд грн протягом 3-х років на кредитну та грантову підтримку бізнесу – дадуть продукт, зайнятість та конкуренцію. Просто кажучи – результат.

Направлення ж 10 млрд грн на гучні соціальні проєкти, навіть за кошти донорів – дадуть ефект розчинення ложки цукру у літрі води. Наче й солодко, але до лимонаду далеко…