Ця стаття є продовженням циклу, присвяченому питанням затягування судового провадження у справах про банкрутство. Рекомендую читати частини циклу по порядку (відповідно до їх номерів).
Частина 4. Про менш ефективне оскарження.
1.2.Тепер торкнемося питання чи варто оскаржувати ухвали, при оскарженні яких до суду апеляційної інстанції передаються лише копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги (ч. 3 ст. 106 ГПК).
Серед таких ухвал, які можна оскаржити в процедурі банкрутства, зокрема, ухвала про вжиття заходів щодо забезпечення вимог (ч. 1 ст. 12 Закону), ухвала про скасування або зміну заходів щодо забезпечення вимог кредиторів (ч. 3 ст. 12 Закону), ухвала про призначення розпорядника майна (ч. 1 ст. 11 Закону). Щоправда, дуже часто на практиці в справах про банкрутство кілька видів таких ухвал, що підлягають оскарженню, оформлюються однією ухвалою.
Відповідно до ч. 3 ст. 106 ГПК подання апеляційних скарг на такі ухвали не буде мати наслідком затягування справи. Але тут хочеться нагадати про положення, закріплене в ст. 20ГПК України, відповідно до якого суддя, який брав участь у розгляді справи, не може брати участь в новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Варто зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 17 ГПК якщо після відводу суддів неможливо розглянути справу в господарському суді, до підсудності якого відноситься справа, то така справа передається до господарського суду, найбільш територіально наближеного до цього господарського суду. Якщо ви не зацікавлені в розгляді вашої справи в суді першої інстанції одним і тим же суддею протягом всього провадження рекомендую звернути увагу на зазначене положення.
Не слід, однак, розраховувати на стопроцентну ефективність такого заходу. По-перше, відповідно до п. 4 роз’яснень ВГСУ № 02-5/289 від 18.09.97 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» у разі скасування апеляційною або касаційною інстанцією ухвал, які не стосуються суті спору (як-от про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду, окремої ухвали), справи може бути передано у встановленому порядку на розгляд суддів, якими винесено відповідні ухвали. По-друге, незадоволення відводу судді оскарженню не підлягає (див., наприклад, постанову ВГС України від 15 червня 2010 р. № 15/81). Тому мають місце оскарження не відмов в задоволенні відводу, а судових рішень на підставі того, що вони прийнятті суддею, у якого були підстави заявити самовідвід, тобто справа розглянута у незаконному складі суддів, що відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 104 ГПК це є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду (див., наприклад, постанови ВГС України від 16 червня 2009 р. № 24/93-б, від 20 січня 2009 р. № 23/551-б).
1.3. Щодо оскарження ухвал, оскарження яких не передбачено законодавством.
Для затягування розгляду справи про банкрутство сторони часто оскаржують всі ухвали у справі (про відмову в задоволенні клопотань, призначення слухання, зобов’язання учасників вчинити певні дії тощо). З метою боротьба з таким процесуальними диверсіями ВГС України та Верховний Суд України надавало різні роз’яснення (п. 9 інформаційного листа ВГС України № 01-8/155 від 13.02.2002 р., інформаційний лист Верховного Суду України від 17 січня 2005 року № 3.2.-2005, рекомендації президії ВГС України від 19.07.2010 № 04-06/113 «Про внесення змін і доповнень до деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України і президії Вищого господарського суду України» тощо). 07.07.2010 р було внесено зміни до ГПК, відповідно до яких на підставі ч. 2 ст. 106 ГПК у разі подання апеляційної скарги на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, місцевий господарський суд повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу, яка не підлягає оскарженню. Але не все так просто.
На сьогоднішній день норми ч. 2 ст. 106 ГПК часто не виконуються.
Підґрунтя для оскарження ухвал, оскарження яких не передбачено ні ГПК України, ні Законом можемо віднайти в п. 2.6 Рекомендацій Президій ВГС України від 04.06.2004 № 04-5/1193, в якому сказано: «Сама лише відсутність у Законі та ГПК України прямих вказівок на можливість оскарження ухвал, які суттєво впливають на права та обов'язки учасників провадження та введення тих чи інших процедур банкрутства, не може бути підставою для повернення чи відмови у прийнятті апеляційних та касаційних скарг, які оформлені відповідно до вимог господарського процесуального законодавства, при відсутності прямої заборони в Законі на їх оскарження».
Також обґрунтовувати можливість оскарження таких ухвал можна рішенням Конституційного Суду України № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 р. в якому зокрема зазначається: «Аналізуючи ці норми Кодексу у взаємозв'язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, Конституційний Суд України дійшов висновку про можливість апеляційного оскарження судового рішення у випадках, коли закон не містить прямої заборони на таке оскарження». Щоправда, в зазначеному рішенні мова йде про норми Цивільного процесуального кодексу України. Однак, в деяких своїх постановах ВГС України посилається на це рішення (див., наприклад, постанови ВГС України від 16 червня 2010 р. № 29/38пн, від 14 липня 2010 р. № 15/39пд, від 27 липня 2010 р. № 26/8, 27 липня 2010 р. № 5020-6/018-5/074). Але є кілька постанов, прийнятих після 07.07.2010 р., в яких ВГС України висловлює думку, що рішенням № 12-рп/2010 в господарському процесі керуватися не слід (див. постанови ВГС України від 06 вересня 2010 р. № 40/109-10, від 16 вересня 2010 р. № 28/109-10, від 12 жовтня 2010 р. № 2/86-10.
