Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
У нинішньої української мови, слава Богу, є свій дім: своя держава, свої школи, виші. Під неї розширюється повсякчас законодавство, але "росязичної" облуди все ніяк не позбудимось. Ліпиться вона до нас, як реп`яхи до кожуха...
До Києва з села дістаюся електричкою. У переповнених вагонах майже не чую ординської мови. Всі мило спілкуються рідномовно. Аж серцю радо з того благодатного видовища. А заходжу до тролейбуса, (о, Боже!), начебто потрапив до Костроми чи В’ятки, п’яного їхнього Воткінська. На проході навпроти мого крісла (а сиджу я в задній частині транспорту, спиною до руху машини) спинився голосистий контролер, сивий, літнього віку дядько і так несамовито репетує, аж вухам болісно: «Кто не взял білєтікі?! Пріобрєтайтє! Нє забівайтє. За беєбілєтний проєзд штраф 80 грівєн…» І так разів із п`ять. Очманіти можна...
І немилосердно давить на мізки цим окупаційним лементом без зупину. Я не витримав, і в тон йому голосисто кажу, що чути, мабуть, на весь салон тролейбуса:
-Ніхто не купляйте талонів, аж поки не перейде на державну мову… Бо гроші, напевне, йдуть до Москви…
Чоловічок аж підскочив. І через хвильку аж немовби заспівав українською до мене:
-Та я вмію по-нашому… Але ж при ісполнєнії…
-Ось саме тому і потрібно вам, як кондуктору столичного муніципального автотранспорту оголошувати все державною мовою. А скините після зміни куртку касира-контролера, розмовляйте хоч і мовою гінді чи унду…
Тут поруч зі мною, як зашипить стара, геть вицвіла, намазюкана всіма фарбами «рузька інтєлігєнтка», мабуть же, з числа тих, кого заслані «на Україну» десь з-під Вязьми чи Пітєра батьки в часи жорстоких сталінських репресій проти українців привезли сюди ще в паленках. Вони, бачите, відтоді «корєнниє кієвляні», і «єто іхній рускій уголок в стАліце Украіни, а ви хохли понаєхалі».
-Какоє вашє дело, как чєловєк рАзговаріваєт?
На мене повернулося з п’ять перекошених від злоби, ярості обличь. Гнівні погляди, здається, просвердлювали наскрізь.
-РАзвелось… І діктуют нам, как жіть, как гАворіть… - Ветха дамочка не вгавала.
- Бабусю! – кажу. – Чемніше, будь ласка. Досить створювати комфорт мові окупантів. Так і знайте: не буде більше цього… Не буде. Краще всього й ви переходьте на вкраїнську…
-Ви чєго обижаєте жєнщину! – аж підскочив маленький молодик, вороже поблискуючи очима.
-Нікого я не ображаю. Просто кондуктору нагадаю, що в Україні функціонує державна мова, і його обов’язок оголошення проводити відповідно да законів і Конституції. Годі годувати нас московітською фєнєю…
-І шо нам дєлать, єслі ми нє знаєм вашєй мови?
-Йти до школи. Сідати за парти. Слова вивчати, правильну вимову. Пісні українські співати…
Усі, бачу, задумались. Мовчать. Злі, насуплені. На закінчення додаю:
-Спуску більше не буде. Годі загравати з окупантами, мову будемо утверджувати вперто і наполегливо…
Через декілька зупинок учасники невеличкого попутного «шкандалю» повиходили, я їхав до кінця маршруту, але більше не чув, щоб контролер бодай якось озвався до пасажирів. На «язике» йому, напевне, заважав мовити я, українською, швидше за все йому говорити ще не звично, а, можливо, й соромно, чи незручно. Нічого, нехай звикає і вчиться до кінця бути українцем, якщо хоче працювати в столичному муніципальному транспорті…
29.09.2017 15:16
Ті, хто не володіє українською - сядуть за парти
Олександр Горобець
Письменник
Післямова до "шкандалю" у столичному тролейбусі...
Із «Спогадів» незабутнього великого патріота України Євгена Чикаленка врізалася в пам'ять одна важлива оповідь. Автор повістує про те, як у його рідних краях (нині це Одещина), у кінці дев’ятнадцятого століття активісти організовували просування української мови в маси. Селяни з того начебто й раділи, бо вертається до вжитку мова їхніх пращурів, але, коли приходило до діла, то своїх дітей все-таки прагнули віддавати на великоруське навчання. Мовляв, нехай іде вчитись по-рузьки на начальника, а не на селянина в українську школу. Бо сюди, на хутори, у села крутити хвости бикам і коням, завжди встигнуть наші діти…У нинішньої української мови, слава Богу, є свій дім: своя держава, свої школи, виші. Під неї розширюється повсякчас законодавство, але "росязичної" облуди все ніяк не позбудимось. Ліпиться вона до нас, як реп`яхи до кожуха...
До Києва з села дістаюся електричкою. У переповнених вагонах майже не чую ординської мови. Всі мило спілкуються рідномовно. Аж серцю радо з того благодатного видовища. А заходжу до тролейбуса, (о, Боже!), начебто потрапив до Костроми чи В’ятки, п’яного їхнього Воткінська. На проході навпроти мого крісла (а сиджу я в задній частині транспорту, спиною до руху машини) спинився голосистий контролер, сивий, літнього віку дядько і так несамовито репетує, аж вухам болісно: «Кто не взял білєтікі?! Пріобрєтайтє! Нє забівайтє. За беєбілєтний проєзд штраф 80 грівєн…» І так разів із п`ять. Очманіти можна...
І немилосердно давить на мізки цим окупаційним лементом без зупину. Я не витримав, і в тон йому голосисто кажу, що чути, мабуть, на весь салон тролейбуса:
-Ніхто не купляйте талонів, аж поки не перейде на державну мову… Бо гроші, напевне, йдуть до Москви…
Чоловічок аж підскочив. І через хвильку аж немовби заспівав українською до мене:
-Та я вмію по-нашому… Але ж при ісполнєнії…
-Ось саме тому і потрібно вам, як кондуктору столичного муніципального автотранспорту оголошувати все державною мовою. А скините після зміни куртку касира-контролера, розмовляйте хоч і мовою гінді чи унду…
Тут поруч зі мною, як зашипить стара, геть вицвіла, намазюкана всіма фарбами «рузька інтєлігєнтка», мабуть же, з числа тих, кого заслані «на Україну» десь з-під Вязьми чи Пітєра батьки в часи жорстоких сталінських репресій проти українців привезли сюди ще в паленках. Вони, бачите, відтоді «корєнниє кієвляні», і «єто іхній рускій уголок в стАліце Украіни, а ви хохли понаєхалі».
-Какоє вашє дело, как чєловєк рАзговаріваєт?
На мене повернулося з п’ять перекошених від злоби, ярості обличь. Гнівні погляди, здається, просвердлювали наскрізь.
-РАзвелось… І діктуют нам, как жіть, как гАворіть… - Ветха дамочка не вгавала.
- Бабусю! – кажу. – Чемніше, будь ласка. Досить створювати комфорт мові окупантів. Так і знайте: не буде більше цього… Не буде. Краще всього й ви переходьте на вкраїнську…
-Ви чєго обижаєте жєнщину! – аж підскочив маленький молодик, вороже поблискуючи очима.
-Нікого я не ображаю. Просто кондуктору нагадаю, що в Україні функціонує державна мова, і його обов’язок оголошення проводити відповідно да законів і Конституції. Годі годувати нас московітською фєнєю…
-І шо нам дєлать, єслі ми нє знаєм вашєй мови?
-Йти до школи. Сідати за парти. Слова вивчати, правильну вимову. Пісні українські співати…
Усі, бачу, задумались. Мовчать. Злі, насуплені. На закінчення додаю:
-Спуску більше не буде. Годі загравати з окупантами, мову будемо утверджувати вперто і наполегливо…
Через декілька зупинок учасники невеличкого попутного «шкандалю» повиходили, я їхав до кінця маршруту, але більше не чув, щоб контролер бодай якось озвався до пасажирів. На «язике» йому, напевне, заважав мовити я, українською, швидше за все йому говорити ще не звично, а, можливо, й соромно, чи незручно. Нічого, нехай звикає і вчиться до кінця бути українцем, якщо хоче працювати в столичному муніципальному транспорті…
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Експорт української продукції в Азербайджан зріс на 15,1% за 10 місяців 2024 року Юрій Гусєв 14:30
- Підстави для виселення при зверненні стягнення на предмет іпотеки Євген Морозов 14:16
- Історичний кіт у мішку: чому піврічні торги деревиною обурили деревообробників Юрій Дюг 07:32
- Доплата за фактичні квадратні метри об`єкту інвестування Євген Морозов вчора о 14:52
- "Компостер подій" Кремля: будьте пильними Євген Магда вчора о 11:28
- З 1 грудня зміняться правила бронювання: з'явилася Постанова Кабміну Віталій Соловей 23.11.2024 20:23
- Бюджет-2025 прийнятий, але це не точно Любов Шпак 23.11.2024 18:55
- Час затягувати паски Андрій Павловський 23.11.2024 17:27
- Строк нарахування 3% річних від суми позики Євген Морозов 23.11.2024 13:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов 22.11.2024 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак 22.11.2024 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко 22.11.2024 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
Топ за тиждень
Популярне
-
24 листопада в Україні відключатимуть світло – деталі
Бізнес 8493
-
Банки в ОАЕ, Туреччині та Таїланді не обслуговують видані Газпромбанком картки UnionPay
Фінанси 8460
-
Чоловіки, які прийшли на підприємство і були заброньовані після 18 травня, втратять бронь
виправлено Бізнес 6897
-
В Україні фальсифіковані до 25% молочних продуктів: голова Спілки молочних підприємств
Бізнес 6429
-
Найвища гора Західної Європи та найефектніша гора Франції: неперевершений Монблан — фото
Життя 3634
Контакти
E-mail: [email protected]