Франсуа Олланд: курс на мир "від Атлантики до Уралу"

Франція продемонструвала своє бачення врегулювання кризи взаємовідносин по осі Вашингтон-Брюссель-Київ – Москва. Оцінивши такі намагання Франції по «зведенню мостів» між Заходом та Сходом мимоволі згадується намагання генерала Шарля де Голля побудувати «Єв

6 червня 2014 року увага всього світу була прикута до маленького французького містечка Уістреам, де проходили урочистості з нагоди 70-річчя висадки союзних сил в Нормандії. На запрошення президента Франції Франсуа Олланда до місця де 70 років тому було відкрито «західний фронт» у Другій світовій війні з’їхалися лідери 26 країн світу. І якщо центральним моментом публічних заходів було вшанування подвигу союзницьких сил та присутніх на святі ветеранів, то кулуарні заходи перетворилися по-суті на неформальний самміт по зближенню позицій світових лідерів у врегулюванні Українського питання.

Варто віддати належне президенту Франції Олланду, який незважаючи на існуючі розбіжності між Заходом та Україною з однієї сторони та Росією з іншої сторони зробив все можливе для того, щоб посадити два протиборчі табори за стіл переговорів. Президент Олланд, рейтинг якого м’яко кажучи «кульгає» в себе на батьківщині, вирішив отримати політичні дивіденди на міжнародній арені ставши миротворцем між Заходом та Росією. Протягом урочистостей Франція продемонструвала своє бачення врегулювання кризи взаємовідносин по осі Вашингтон-Брюссель-Київ – Москва. Оцінивши такі намагання Франції по «зведенню мостів» між Заходом та Сходом мимоволі згадується намагання генерала Шарля де Голля побудувати «Європу від Атлантики до Уралу». Але про все по порядку.

Отже, ключовим пунктом у французькій доктрині мирного врегулювання напруженої ситуації є налагодження діалогу Києва з Москвою. Варто зауважити, що Україну запросили в Нормандію як країну учасницю та переможницю в Другій світовій війні. Участь Петра Порошенка, обраного президентом України, зводилася не стільки до присутності на заходах, скільки до демонстрації свого бачення політичного врегулювання ситуації на Сході України та вироблення механізмів налагодження взаємовідносин з Росією. Саме в Нормандії відбулася перша офіційна зустріч нового очільника України зі своїм російським візаві. Висвітлення доленосної зустрічі Петра Порошенка з Володимиром Путіним в провідних ЗМІ яскраво продемонструвало, що Європа очікує від України та Росії діалогу та конструктиву. Зрозуміло, що врегулювання ситуації на Сході України є першочерговим завданням, але не зрозумілим в цьому контексті залишається Кримське питання. Складається враження, що вирішення цього питання не на часі, а деякі країни взагалі готові відкласти його на далеке «потім».

Наступним важливим пунктом французького бачення ситуації є налагодження взаємовідносин ЄС та Росії. Підтримку Олланду в цьому прагненні надала Ангела Меркель, яка незважаючи на делікатність ситуації провела двосторонню зустріч з Володимиром Путіним. Підтримка збоку Німеччини для Франції є ключовою, адже саме тандем Франції та Німеччини найбільше прагнув мирно вирішити ситуацію без запровадження 3 пакету санкцій проти Росії. Зрозуміло, що Уряди Франції та Німеччини стали по-суті заручниками бізнесових інтересів у питанні запровадження санкцій, які боляче вдарять по економікам обох країн. Не менш важливим є двосторонні відносини, адже ні для кого не є секретом, що як Франція, так і Німеччина ніколи не заперечували своїх дружніх відносин з Росією, і жертвувати ними схоже нікому не хочеться. Показовим в цьому сенсі є виступ Франсуа Олланда, в якому він акцентував увагу на тому, що за перемогу у Другій світовій війні союзники зобов’язані військам Червоної армії. Відеокамери в цей момент показали обличчя Путіна, яке засяяло посмішкою, схоже тільки задля цих слів Путіну варто було приїхати в Нормандію. І як тут не провести історичні паралелі з намаганням Шарля де Голля в розгар «холодної війни» налагодити дружні відносини з СРСР. Його візит в 1966 році в СРСР став історичним з точки зору налагодження відносин між Західною та Східною Європою. А знаменита концепція «Європа від Атлантики до Уралу» стала визначальною для зовнішньої політики Франції на подальше майбутнє.

Наступним важливим аспектом французької доктрини мирного врегулювання ситуації є відносини з США. І визначальним в цьому плані стали не стільки заходи в Нормандії скільки самміт «Великої сімки» який проходив в Брюсселі 4 та 5червня. Основним «каменем спотикання» у взаємовідносинах Франції та США було намагання Барака Обами відмовити французького колегу від військового контракту з Росією на постачання двох вертольотоносців типу «Містраль». Однак жертвувати військовим контрактом з Росією на суму 1,2 млрд. євро Франція не була готова. Та й аргументів у переговорах з США у Франції побільшало, адже запровадження 3 етапу санкцій планувалось у випадку зриву виборів в Україні, які на благо для всіх відбулися в один тур. Тиснути на Олаанда Обама не наважився, напевно пам’ятаючи уроки минулого, коли Шарль де Голль у відповідь на позицію США вивів Францію з військової організації НАТО залишившись при цьому у політичній частині угоди.

Зрозуміло, що без нормалізації відносин США та Росії концепція мирного простору «від Атлантики до Уралу» існувати не може. Однак існуюча конфронтація у відносинах США та Росії поки не дає можливості для повноцінного діалогу на рівні Обама – Путін. В цьому контексті протоколу французького президента довелося добряче попрацювати над тим, щоб з однієї сторони не ставити президентів США та Росії у незручне становище, але з іншої сторони показати, що світ очікує від них діалогу та примирення. Телевізійна картинка з обличчями Обами та Путіна на одному екрані викликала шквал оплесків присутніх на заході та стала справжнім хітом переглядів в Інтернеті.

Варто також згадати про зустріч Прем’єр-міністра Великобританії Девіда Камерона та російського президента Путіна, яка розпочалась без традиційного протокольного рукостискання. Тим не менше, факт того, що така зустріч відбулася незважаючи на її прохолодний характер можна віднести радше до здобутку Франсуа Олланда.

Підсумовуючи сам захід та позицію Франсуа Олланда хочеться вірити в те, його прагнення є дійсно щирими та націленими на досягнення такого необхідного миру та порозуміння «від Атлантики до Уралу». Звісно, для досягнення цієї високої мети треба багато працювати та використовувати всі наявні можливості, але сам факт започаткування такої роботи це вже велика справа. В цьому сенсі хочеться побажати президенту Франсуа Олланду райдужної перспективи та запалу його великого попередника Шарля де Голля, який багато зробив для миру в Євроатлантиці.