Повний переклад позиції рф у справах МН-17 та Донбасу перед ЄСПЛ
Засідання щодо прийнятності об'єднаних справ.
Для глядачів - дивіться відео-переклад, для читачів текст нижче:
Сьогодні Велика палата Суду має розглянути надзвичайно складну справу щодо міждержавних заяв України та Нідерландів проти Росії.
Справа стосується великої кількості подій, що відбулися на південному сході України та які дуже складні та були розслідувані фрагментарно або взагалі не розслідувалися.
Ми шкодуємо, що Суд відхилив прохання Російської Федерації об'єднати розгляд цих заяв із заявою Росії проти України.
На наш погляд, це допомогло б прискорити правосуддя.
Обставини сьогоднішньої справи тісно пов'язані з нашою міждержавною заявою проти України.
Крім того, ми обов'язково посилатимемося на кримінальний розгляд в Окружному суді Гааги щодо чотирьох підозрюваних в атаці на рейс MH17 компанії Malaysia Airlines.
Ця справа безсумнівно заслуговує на особливу увагу, і я жалкую, що сьогодні у кожної сторони всього 45 хвилин на те, щоб представити свої аргументи.
Отже, я представлю наші аргументи від імені Російської Федерації, які ясно та переконливо покажуть, що Суду слід відмовити Україні та Нідерландам у розгляді справи по суті з цілої низки причин.
Спочатку я представлю загальні міркування, відповідно до яких дії, описані в заявах проти Росії, очевидно, не підпадають під юрисдикцію Російської Федерації в контексті Статті 1 Конвенції.
По-друге, я надам аргументи на користь того, що заяву Нідерландів слід оголосити повністю неприйнятною.
Потім я перейду до аргументів на користь того, що заява України щодо стверджуваних порушень положень Конвенції Росією у зв'язку з переміщенням дітей-сиріт та дітей з обмеженими можливостями з України до Ростовської області Російської Федерації є необґрунтованою та має бути відхилена.
Насамкінець я наведу аргументи на користь того, що заява України щодо ймовірних порушень, нібито вчинених Росією на території Донбасу, не підлягає розгляду Судом по суті.
Повторюся, з огляду на вкрай обмежений час, виділений нам, я зосереджуся лише на ключових моментах та аргументах держав-заявників.
Я впевнений, шановні судді Великої палати візьмуть до уваги всі аргументи Російської Федерації та докази на їх підтримку, надані в письмових матеріалах раніше.
Отже, я почну з аргументів на користь відсутності юрисдикції Російської Федерації.
Уряд Російської Федерації звертає увагу на той факт, що події, описані у заявах України та Нідерландів, навіть якщо вони мали місце, сталися у Донецькій та Луганській областях України.
Вони перебувають за межами Російської Федерації.
Хочу нагадати, що у своєму рішенні у справі «Банкович та інші проти Бельгії» Велика палата одноголосно вирішила, що наявність у держави юрисдикції залежить головним чином від територіального чинника, а отже, як правило, держави не можуть бути відповідальними за свої екстериторіальні дії.
Ми згодні з цим підходом Великої палати і закликаємо Суд дійти такого ж висновку і в цій справі.
Росія не несе відповідальності в рамках Статті 1 Конвенції за події, викладені у заявах Нідерландів та України.
Крім того, уряд Російської Федерації зовсім не погоджується з використаною в цих заявах концепцією фактичного контролю.
Нагадаю, концепцію фактичного контролю було створено спеціально для оцінки обставин справи щодо Північного Кіпру.
Вона ніколи не замислювалася як універсальний інструмент для встановлення юрисдикції у держави-члена.
Сьогоднішня справа відрізняється від справи «Лоїзіду проти Туреччини».
Росія не має фактичного контролю на території, про яку ведеться мова, ні безпосередньо, ні через збройні сили або підконтрольну місцеву владу, ні через їх підтримку з боку російського уряду.
Як випливає із матеріалів справи, відповідно до заяви начальника Генерального штабу Збройних сил України генерал-полковника Віктора Муженка, на той час на території Донецької та Луганської областей України не було регулярних військових підрозділів Збройних сил Росії.
Хочу звернути вашу увагу на той факт, що, незважаючи на сказане в їх заяві Суду, уряд Нідерландів також не вважає міжнародним збройним конфліктом за участю Російської Федерації, те, що відбувається в Україні.
Ми з належною увагою спостерігаємо за судовим процесом у Гаазі і хотіли б наголосити, що Прокуратура Нідерландів у обвинувальному акті щодо чотирьох осіб чітко наголошує на відсутності міжнародного збройного конфлікту на південному сході України, і, як наслідок, відсутність статусу комбатанта у обвинувачених осіб.
Прокуратура явно визнає, що інакше всі звинувачення з цих осіб слід було б зняти.
Немає достовірних доказів того, що Російська Федерація забезпечує Донбас зброєю.
Є лише чутки, підробки та голослівні звинувачення.
До речі, члени ополчення відзначають у відкритих джерелах, що на Донбасі цілком достатньо української зброї.
Тут і далі я проведу паралелі з іншими державами та державними утвореннями на підтримку нашого аргументу про те, що концепція фактичного контролю тут не застосовна.
Будь-який економічний вплив Росії на південному сході України також не означає, що Стаття 1 Конвенції тут застосовна.
Навіть якщо гіпотетично припустити, що Росія надає фінансову, у тому числі гуманітарну допомогу самопроголошеним Донецькій та Луганській народним республікам, з іншого боку цієї медалі - Європейський Союз та його держави-члени, а також інші країни, які надавали і продовжують надавати Україні критично важливу фінансову підтримку.
Згадаймо нещодавнє зауваження пана Борреля про те, що Європейський Союз надав Україні фінансову допомогу на 17 мільярдів євро.
Це теж фактичний контроль?
Структури Європейського Союзу беруть активну участь у координації державного бюджету України.
Держави-заявники стверджують у своїх заявах, що призначення на адміністративні посади у певних районах Донецької та Луганської областей України проводяться зі схвалення російського уряду.
Повторюся, що це жодним чином не було підтверджено.
Натомість давайте звернемо увагу на доведені факти.
Саме державні органи України створюються з активною участю так званих зовнішніх експертів із Європейського Союзу та Сполучених Штатів.
Ми бачимо, що самопроголошені Донецька та Луганська народні республіки самостійно вживають постійних кроків щодо формування та вдосконалення свого законодавства, яке відрізняється від українського.
З усією належною прозорістю самопроголошена влада бере при цьому приклад із Росії - це так.
І, приймаючи російські стандарти, вони побічно асимілюють на своїй території також принципи та стандарти Ради Європи та основоположні демократичні принципи.
Цей момент демонструє, у свою чергу, необхідність вичерпання засобів правового захисту на території Донбасу в органах влади невизнаних державних утворень.
Тут дуже доречна аналогія зі справою «Демопулос та інші проти Туреччини».
Проте цей елемент фактичного контролю тут теж систематично не підходить, бо, як відомо, законодавство самої України щодо ключових секторів економіки регулярно приймається під зовнішнім керівництвом та контролем Європейського Союзу.
Твердження України про те, що значна частина населення Донбасу набула громадянства Російської Федерації, також явно має означати наявність фактичного контролю у деяких інших держав, таких як Румунія чи Угорщина, над певними регіонами України, в яких ці держави активно видають свої національні паспорти місцевому населенню.
Таким чином, ґрунтуючись на критеріях, наведених державами-заявниками, у різні історичні періоди навіть деякі інші країни, такі як Боснія та Герцеговина, Косово, Україна, може, деякі інші також повинні підпадати під цю концепцію.
Чи так це?
Чи застосовно це до нашої справи?
Ми вважаємо, що ні.
З жалем нагадую, що після рішень Великої палати у справах Ілашку і КАтана стало очевидним, зокрема, що притягувати Росію до відповідальності на підставі концепції фактичного контролю було помилкою, і ці рішення були таким чином явно нездійсненними.
З урахуванням сказаного, ми вважаємо, що зараз у Великої палати з'явилася чудова можливість переглянути концепцію фактичного контролю і дійти єдиного висновку про неприйнятність справи.
Як би там не було, ми хочемо звернути увагу на той факт, що зазначені у заявах події сталися під час збройного конфлікту в Україні.
Як зауважила Велика палата Суду у справі «Грузія проти Росії», у другій заяві, у разі воєнних дій, у тому числі озброєних атак, бомбардувань або артилерійських обстрілів, які проводяться під час міжнародного збройного конфлікту, не можна говорити про фактичний контроль над регіоном.
Сама природа збройного протистояння та бойових дій між збройними силами, які прагнуть захопити контроль над регіоном в умовах хаосу, така, що виключає існування контролю над цим регіоном.
Нагадаю, Велика палата наголосила, що існування збройного протистояння та бойових дій між збройними силами, що протистоять одна одній, які прагнуть захопити контроль над регіоном в умовах хаосу, не лише означає відсутність фактичного контролю, а й виключає будь-які форми влади та контролю агентів держави над фізичними. особами.
Як зазначив Суд, держави-учасниці, залучені до збройного конфлікту за межами своєї території, не мають юрисдикції на цій території в рамках Статті 1 Конвенції.
І жодні з ймовірних матеріальних порушень будь-яких положень Конвенції у зоні активних військових дій не підпадають під дію Конвенції.
Уряд Російської Федерації наполягає, що Росія не бере участі у військових діях в Україні.
Однак якщо Суд з якихось причин все-таки вирішить розглянути питання відповідальності російської держави на Донбасі, то щоб умови Конвенції були виконані, слід врахувати вищезазначений принцип, а твердження, що містяться в заявах Нідерландів та України, мають бути відхилені.
Уряд Російської Федерації також зазначає, що концепція агентів держави до справи не застосовна.
Хочу звернути вашу увагу на те, що, як зазначено у рішенні у справі «Оджалан проти Туреччини», щоб визначити наявність юрисдикції в однієї держави на території іншої за відсутності фактичного контролю, необхідно переконливо довести, що особи, які перебувають на території цієї іншої держави, знаходяться під владою та контролем першої держави через його агентів.
У заявах України та Нідерландів щодо подій на Донбасі ці факти наводяться як уже доведені, і відповідних доказів немає взагалі.
Нічим не підтверджується, що представниками російської держави або за їх наказом було вчинено певні дії.
Посилань на проросійське ополчення явно замало для застосування концепції агентів держави.
На підставі вищезазначеного заявляю, що Росія не несе відповідальності в рамках Статті 1 Конвенції щодо обставин, викладених у заявах України та Нідерландів.
Тепер детальніше розгляну заяву Нідерландів проти Росії.
Катастрофа MH17 - це, безперечно, велика трагедія.
Ми сумуємо разом з усім іншим світом і висловлюємо щирі співчуття родичам пасажирів та екіпажу, які загинули під час аварії.
Водночас змушений зазначити, що зазначена заява ґрунтується на перекручуванні фактів, сфабрикованих доказах та твердженнях, що не відповідають дійсності, а іноді навіть підробках.
Як бачимо, заява Нідерландів складається з трьох основних елементів.
По-перше, на голослівному звинуваченні, що Росія є відповідальною за авіакатастрофу.
По-друге, на твердженні, що Росія відмовляється проводити ефективне розслідування авіакатастрофи.
І по-третє, що безпосередньо випливає з другого, на твердженні, що Росія нібито відмовляється виконувати свої зобов'язання щодо співробітництва в рамках надання взаємної юридичної допомоги та екстрадиції.
Насамперед, уряд Російської Федерації наполягає на тому, що Росія не мала відношення до авіакатастрофи, і аж ніяк не визнає відповідальності за інцидент.
Трагедія рейсу MH17 сталася в активну фазу бойових дій під час громадянської війни на Донеччині.
Дискусія щодо цього все ще триває, і жодне розслідування поки що не дало чіткої та остаточної відповіді на те, хто контролював територію, на якій було збито літак компанії Malaysia Airlines.
Єдиний незаперечний факт тут у тому, що це сталося у повітряному просторі України, де авіаперельоти контролювалися відповідними українськими органами.
Ми уважно стежимо за ходом розгляду в Окружному суді Гааги і знаємо, що, згідно з поясненнями призначеного судом експерта Михайла Малишевського, запуск ракети відбувся на території, що контролювалася українськими збройними силами, і ракета, яка, на думку Об'єднаної слідчої групи, підбила літак, належала, повторюся, Збройним силам України
Як випливає з матеріалів справи, перед авіакатастрофою Україна здійснювала постійні артилерійські обстріли та авіаудари.
Наприклад, 22 квітня 2014 року у повітряному просторі України було збито український літак «Антонов».
14 липня 2014 року, тобто лише за три дні до трагедії, у Луганській області було збито транспортний літак «Антонов» Військово-повітряних сил України; двоє членів екіпажу загинули.
У відповідний період активних бойових дій було збито ще 15 військових літаків та гелікоптерів Збройних сил України.
Беручи до уваги вищевикладене і жодним чином не визнаючи відповідальності за катастрофу, я закликаю Велику палату вчинити послідовно і, як і у справі «Грузія проти Росії II», дійти висновку про відсутність відповідальності в рамках Статті 1 Конвенції щодо претензій Нідерландів та Статтями 2 і 3 Конвенції в їх матеріальному аспекті.
Так чи інакше, звертаємо увагу Суду на те, що ця частина скарги Нідерландів явно виходить за межі шестимісячного терміну для подання заяви до Суду і тому має бути відхилена.
Аргумент Нідерландів про те, що існують якісь виняткові обставини, внаслідок яких правило шести місяців не повинно застосовуватися, абсолютно необґрунтований і розпливчатий.
Ми просимо Велику палату відхилити цю частину скарги або як необґрунтовану, або, за будь-якого розкладу, як подану після закінчення шестимісячного терміну.
Уряд Російської Федерації зазначає, що Нідерланди направили до Суду заяву, за якою ще не завершено розслідування слідчими органами жодної іноземної держави.
Жоден суд держави-члена Ради Європи поки що не ухвалив остаточного рішення у справі.
Судові розгляди в Нідерландах ще далекі від завершення.
Ми з самого початку не погоджувалися з ефективністю розслідування злочину Об'єднаною слідчою групою.
Тим часом, влада Нідерландів звинувачує Росію в тому, що нею не було проведено ефективного розслідування загибелі МН17, яке могло б встановити потерпілих і винних.
У зв'язку з цим звертаю увагу Суду на те, що, відповідно до пункту 3 статті 12 Кримінального кодексу Російської Федерації, іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно не проживають у Російській Федерації, які вчинили злочин поза межами Російської Федерації, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у разі, якщо злочин спрямовано проти інтересів Російської Федерації чи громадянина Російської Федерації або особи, що постійно проживають в Російській Федерації, без громадянства, а також у випадках, передбачених міжнародним договором Російської Федерації або іншим документом міжнародного характеру, що містить зобов'язання, що визнані Російською Федерацією, у сфері відносин, що регулюються цим Кодексом.
Нагадаю, що коли громадяни Росії були звинувачені в Нідерландах у скоєнні злочину, Російська Федерація направила запит до уповноважених органів Нідерландів про передачу матеріалів справи для проведення російськими слідчими органами слідчих дій і, у разі потреби, притягнення до кримінальної відповідальності.
Це прохання було своєчасним і розумним, оскільки було направлено відразу після того, як Об'єднана слідча група озвучила імена обвинувачених на брифінгу.
Проте нам було відмовлено.
Як пояснив Міністр юстиції Нідерландів, розслідування справи в рамках голландської юрисдикції було більш доцільним.
Таким чином, твердження Нідерландів про те, що Росія порушила свої зобов'язання в рамках Конвенції, не має жодного сенсу, оскільки саме Нідерланди перешкоджають розслідуванню на території Російської Федерації.
Також звертаємо увагу на те, що до російських слідчих органів не надходило жодних клопотань про порушення кримінальної справи за фактом авіакатастрофи у порядку, встановленому законодавством Російської Федерації.
Все це показує, що заява Нідерландів щодо нібито неефективного розслідування з посиланням на Статтю 2 Конвенції є необґрунтованою та має бути відхилена у зв'язку з невичерпанням внутрішніх засобів правового захисту.
Що стосується твердження Нідерландів про нібито відсутність у Російській Федерації ефективних внутрішніх засобів правового захисту в рамках Статті 13 Конвенції, то, як бачимо, Нідерланди зробили взаємовиключні заяви – про передбачуване порушення Росією зобов'язання провести ефективне розслідування і водночас про відсутність у Росії ефективних засобів правового захисту.
У будь-якому випадку, частина скарги в рамках Статті 13 Конвенції нічим не підкріплена, а отже, є необґрунтованою.
Тепер звернуся до твердження про порушення зобов'язань за Конвенцією в рамках надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах.
Відповідно до усталеної практики Суду, зобов'язання співпрацювати в рамках процесуального аспекту статті 2 Конвенції є зобов'язанням можливостей, а не результатів.
Ми закликаємо Велику палату вчинити послідовно і використати цей підхід у цій справі.
На жаль, уряд Нідерландів явно намагається ввести Суд в оману, стверджуючи, що російська влада залишила запити щодо правової допомоги без відповіді, повністю або частково.
Вважаю за необхідне повідомити Суд, що на сьогоднішній день нами отримано 29 запитів щодо правової допомоги від Нідерландів, 28 з них було виконано, а останній все ще на розгляді.
Жоден із запитів щодо правової допомоги від Нідерландів не залишився без відповіді.
У заяві уряд Нідерландів висловлює невдоволення змістом наших відповідей.
У зв'язку з цим хочу зауважити, що Російська Федерація передала цілі томи матеріалів катастрофи рейсу компанії Malaysia Airlines, як у паперовому, так і в цифровому вигляді.
Незрозуміло, чому слідство не скористалося цими матеріалами і чому деякі докази, як, наприклад, звіт «Алмаз-Антея», були засекречені та передані Об'єднаній слідчій групі, а згодом оприлюднені лише у 2021 році, коли справа вже була заслухана в Окружному суді Гааги.
Ймовірно, ці докази не укладалися у версію слідства, за якою вина Російської Федерації у загибелі MH17 було визначено заздалегідь.
Але це питання слід адресувати відповідним органам Нідерландів.
Найдивовижніше у твердженнях Нідерландів – їхнє твердження, що Росія відмовилася екстрадувати громадянина України Володимира Цемаха.
Хочу нагадати, що Володимира Цемаха викрали українські правоохоронні органи і під обстрілом перевезли через лінію фронту з його будинку на Донбасі до Києва.
Цемаха кілька разів допитували члени Об'єднаної слідчої групи у Києві як свідка.
Як відомо з відкритих джерел, у серпні 2019 року влада держави-заявника звернулася до компетентних органів України з проханням не передавати Цемаха Росії, називаючи його цінним свідком.
Обмін було здійснено 7 вересня 2019 року.
Що тут особливо дивує, то це запит влади Нідерландів про арешт та екстрадицію Володимира Цемаха на підставі Європейської конвенції про видачу.
У будь-якого експерта тут виникає просте питання: як можна вимагати екстрадиції особи, яка має статус свідка у кримінальній справі?
І це ще не кінець історії.
Ситуація із запитом була нам незрозуміла.
Російська Федерація направила два непотрібні, як висловилася влада Нідерландів, запиту про роз'яснення.
Коли роз'яснення було отримано, з'ясувалося, що Прокурор Нідерландів збрехав компетентним російським органам про існування ордеру на арешт Цемаха, оскільки його не існувало.
Пізніше, на процесі в Окружному суді Гааги, сторона звинувачення, все ще плутаючись у процесуальному статусі Цемаха, чітко визнала, що доказів для пред'явлення обвинувачення було недостатньо.
Гадаю, подальші коментарі тут зайві.
Влада Нідерландів вимагала від Росії виконання запиту про екстрадицію з порушенням вимог власного законодавства та відповідного міжнародно-правового акту.
Зважаючи на вищевикладене, закликаю Велику палату відхилити цю частину заяви Нідерландів як необґрунтовану або, як варіант, через зловживання правом на подання заяви до Суду.
Тепер перейду до заяви України про переміщення дітей із Донбасу до Росії.
Отже, ці три події відбулися 12 червня, 26 липня та 8 серпня 2014 року.
Уряд Російської Федерації зазначає, що цю заяву слід визнати неприйнятною як необґрунтовану, а також у зв'язку з невичерпанням ефективних внутрішніх засобів правового захисту.
По-перше, обставини цієї справи не свідчать про порушення Конвенції, оскільки діти та дорослі, що їх супроводжували, були перевезені добровільно і виключно з метою порятунку життя і здоров'я дітей.
Це також підтверджується гарантійним листом Генерального консула України в Ростові-на-Дону Москаленка, в якому йдеться, що консульство бере на себе відповідальність за безпеку та здоров'я дітей.
У будь-якому випадку, заява є неприйнятною у зв'язку з невичерпанням ефективних внутрішніх засобів правового захисту.
У першому випадку, 12 червня 2014 року, Генеральний консул України в Ростові-на-Дону Москаленко подав письмову заяву про скоєний злочин до слідчих органів Російської Федерації.
Однак, подальшого інтересу до цієї справи представники уряду України не виявляють.
З другого та третього випадків переміщення дітей скарг до слідчих органів як таких взагалі не надходило.
Відтак заяву України слід відхилити як неприйнятну.
Щодо фактів, про які йдеться у заяві України щодо подій на Донбасі, уряд Російської Федерації повторює, що не визнає за собою юрисдикцію, та заявляє, що всі елементи скарги України щодо подій на південному сході України мають бути визнані неприйнятними.
Ми також хотіли б звернути увагу Великої палати на додаткові підстави, за якими слід відхилити скаргу.
Щодо передбачуваного порушення Статті 4 Конвенції, уряд України посилається на адміністративну практику залучення так званих військовополонених до примусових робіт представниками ополчення - не Російської Федерації.
Не визнаючи своєї відповідальності, Російська Федерація наголошує щодо стверджуваних порушень, що влада України не назвала конкретних фактів, які можна було б розглядати як адміністративну практику.
У заяві містяться лише посилання на звіти Управління Верховного комісара ООН з прав людини та Спеціальної моніторингової місії Організації з безпеки та співробітництва в Європі, які не підтверджують систематичність і частоту подій, що нібито мали місце.
Держава-заявник у принципі не надала у своїй заяві доказів на підтримку наявності порушень Статті 4 Конвенції у цій справі.
У будь-якому випадку зазначені події відбулися в період, що виходить за рамки шестимісячного терміну, починаючи з моменту подання заяви до Суду.
Росія також не побачила жодних спроб вичерпати ефективні внутрішні засоби правового захисту.
У зв'язку з цим ми вважаємо, що ця заява є неприйнятною і її слід відхилити.
Крім того, влада України посилається, загалом, на ймовірне порушення Статті 9 Конвенції у зв'язку з переслідуванням представників будь-якої конфесії, крім Руської православної церкви.
За більш уважного вивчення заяви ми бачимо, що скарга України спрямована на захист прав віруючих Української православної церкви Київського патріархату та Української грекокатолицької церкви.
Проте ми не знаходимо в матеріалах справи жодних свідчень про факти порушень прав представників цих конфесій.
Єдина релігійна громада, яка, як стверджується у поданих матеріалах, нібито зазнала репресій, це Свідки Єгови.
Проте у заяві України немає доказів репресій.
Факти переслідування священиків також не наводяться.
Отже, заяву у цій частині слід визнати необґрунтованою.
Влада України також вказує на порушення Статті 11 Конвенції у зв'язку з обмеженням політичної діяльності та переслідуванням політиків владою самопроголошених Донецької та Луганської народних республік.
При цьому не дано жодних конкретних даних про конкретні дії, які б переконливо показали, що влада самопроголошених республік перешкоджала політичній діяльності.
У заяві ми знаходимо лише твердження про суттєве обмеження політичної діяльності навесні 2014 року.
Звертаю увагу, що влада України подала відповідні претензії у серпні 2015 року.
Отже, цю частину заяви слід відхилити як неприйнятну через недотримання шестимісячного строку на подачу.
Щодо тверджень про дискримінацію, уряд Російської Федерації нагадує про усталену практику Суду, згідно з якою Стаття 14 не має самостійного існування і не може застосовуватися ізольовано – лише в сукупності з іншими положеннями Конвенції та протоколів до неї.
У зв'язку з цим, оскільки заява України за зазначеною статтею була подана окремо від матеріальних положень Конвенції, її слід визнати неприйнятною.
Нагадую також, що Російська Федерація не ратифікувала Протокол XII Конвенції.
Щодо права на освіту, на стверджуване порушення якого також посилається влада України, вивчення матеріалів справи показує, що Україна не надала жодного факту на підтвердження порушення права на освіту.
Заява не містить конкретних прикладів притягнення до відповідальності викладачів у зв'язку з їхньою професійною діяльністю або роботою з учнями.
Крім того, відсутні факти закриття будь-яких освітніх установ, які могли б мати на меті обмеження права на освіту.
Далі, посилаючись на рішення у справі Паксаса, уряд Російської Федерації також зазначає, що ця частина заяви стосується стверджуваного порушення права громадян на участь у президентських виборах на Донбасі, отже, несумісна ratione materiae з положеннями Конвенції і також має бути відхилена.
Насамкінець, беручи до уваги вищевикладене, Російська Федерація закликає Суд повністю відхилити заяви Нідерландів та України.
Ми готові відповісти на запитання суддів Великої палати сьогодні або надалі, як завгодно, а також подати матеріали на підтримку викладених нами аргументів.
Дякую.
- Експорт української продукції в Азербайджан зріс на 15,1% за 10 місяців 2024 року Юрій Гусєв 14:30
- Підстави для виселення при зверненні стягнення на предмет іпотеки Євген Морозов 14:16
- Історичний кіт у мішку: чому піврічні торги деревиною обурили деревообробників Юрій Дюг 07:32
- Доплата за фактичні квадратні метри об`єкту інвестування Євген Морозов вчора о 14:52
- "Компостер подій" Кремля: будьте пильними Євген Магда вчора о 11:28
- З 1 грудня зміняться правила бронювання: з'явилася Постанова Кабміну Віталій Соловей 23.11.2024 20:23
- Бюджет-2025 прийнятий, але це не точно Любов Шпак 23.11.2024 18:55
- Час затягувати паски Андрій Павловський 23.11.2024 17:27
- Строк нарахування 3% річних від суми позики Євген Морозов 23.11.2024 13:52
- Судовий захист при звернені стягнення на предмет іпотеки, якщо таке майно не відчужено Євген Морозов 22.11.2024 13:02
- Система обліку немайнової шкоди: коли держава намагається залікувати невидимі рани війни Світлана Приймак 22.11.2024 11:36
- Чому енергетичні та газові гіганти обирають Нідерланди чи Швейцарію для бізнесу Ростислав Никітенко 22.11.2024 08:47
- 1000+ днів війни: чи достатньо покарати агрессора правовими засобами?! Дмитро Зенкін 21.11.2024 21:35
- Горизонтальний моніторинг як сучасний метод податкового контролю Юлія Мороз 21.11.2024 13:36
- Ієрархія протилежних правових висновків суду касаційної інстанції Євген Морозов 21.11.2024 12:39
-
24 листопада в Україні відключатимуть світло – деталі
Бізнес 8496
-
Банки в ОАЕ, Туреччині та Таїланді не обслуговують видані Газпромбанком картки UnionPay
Фінанси 8462
-
Чоловіки, які прийшли на підприємство і були заброньовані після 18 травня, втратять бронь
виправлено Бізнес 7144
-
В Україні фальсифіковані до 25% молочних продуктів: голова Спілки молочних підприємств
Бізнес 6514
-
Найвища гора Західної Європи та найефектніша гора Франції: неперевершений Монблан — фото
Життя 3653