Про важливість розвитку інгаляційної анестезії в Україні

Мою професійну діяльність можна поділити за двома напрямками. Перший і найголовніший - це анестезіологія та інтенсивна терапія. Я працюю анестезіологом починаючи з 2000 року, перед цим я займав посаду анестезиста у Головному військовому клінічному шпиталі,

Про два основні напрямки діяльності

Мою професійну діяльність можна поділити за двома напрямками. Перший і найголовніший - це анестезіологія та інтенсивна терапія. Я працюю анестезіологом починаючи з 2000 року, перед цим я займав посаду анестезиста у Головному військовому клінічному шпиталі, працював лікарем у багатьох лікувальних закладах міста Києва за багатьма напрямками: і в плановій хірургії, і в невідкладній хірургії, включаючи політравму.

Зараз Інститут післядипломної освіти має багато клінічних баз, які розташовані як на базах приватних клінік - це і «Борис», і «Оберіг», і «Добробут», так і муніципальних лікувальних закладів. Тобто ми однаково працюємо в усіх секторах медицини і маємо досвід роботи в кожній з них.

Другий напрямок моєї діяльності - це освіта. В першу чергу наша кафедра займається підготовкою спеціалістів на післядипломному етапі. До нас приходять після закінчення медичного університету та навчаються у нас в інтернатурі протягом двох років, після чого ми їх екзаменуємо і визначаємо наскільки вони готові бути анестезіологами. Крім того, з огляду на безперервну медичну освіту, до нас приходять багато лікарів на передатестаційні цикли, стажування, курси тематичного вдосконалення та інші короткочасні цикли. На таку форму навчання ми приймаємо лікарів, які вже є анестезіологами, і підвищуємо їх кваліфікацію: або оновлюючи їхні знання вцілому, якщо мова йде про ПАЦ (прим. передатестаційні цикли), або поглиблюючи їх знання в якійсь конкретній сфері, наприклад: «застосування ультразвуку в анестезіології та інтенсивній терапії», «важкі дихальні шляхи», або «інгаляційна анестезія», що власне і є предметом нашої з Вами розмови.

Місце і важливість інгаляційної анестезії в хірургії

Інгаляційну анестезію можна вважати матір’ю анестезіології взагалі, тому що загальна анестезія бере свій початок з того моменту, як почали застосовувати інгаляційну анестезію в 1846 році. Перед цим вся загальна анестезія була абсолютно емпіричною, як то: опій в стародавньому Китаї або листя коки, чи беладонни, інші “народні” методи, але в повному розумінні науки ці методи важко назвати загальною анестезією. Інгаляційна анестезія почалася із застосування ефіру, потім був закис азоту, потім були інші агенти. Таким чином, вони і залишилися в основі цього напрямку анестезії. Неінгаляційна анестезія з`явилася трішки пізніше на початку XX сторіччя, хоча емпіричні спроби були і раніше, включаючи експерименти з введенням інгаляційних анестетиків довенно. І до сьогоднішнього дня інгаляційна анестезія займає провідне місце, оскільки вона дозволяє нам: більш  контрольовано проводити наркоз, швидко реагувати на зміни його глибини, що надзвичайно важливо під час оперативного втручання, та швидше пробуджувати пацієнта.

Особливості використання інгаляційної анестезії

Не можна говорити про абсолютну незамінність чого завгодно в нашому світі, тим більше, що українські лікарі були позбавлені можливості застосування інгаляційної анестезії досить тривалий час. В нашій країні був період, коли єдиним доступним агентом був закис азоту, але закис азоту зазвичай застосовується лише як допоміжний агент. Можливо, майже ціле покоління спеціалістів-анестезіологів були позбавлені цієї можливості, але з середини нульових років справи почали покращуватися. При застосуванні планової анестезії, сучасна інгаляційна анестезія є найкращим вибором для пацієнта. Вона має переваги в багатьох відношеннях: в керованості, зручності, та навіть в економічних аспектах, оскільки дозволяє економити кошти на проведення анестезії завдяки наркозу по напівзакритому контуру, коли ми повторно використовуємо препарат, який пацієнт видихує. Ми очищуємо його від CO2, додаємо невелику кількість свіжого газу з анестетиком, і пацієнт його знову вдихає.

Сучасні методи різної обробки і необхідні навички використання інгаляційної анестезії

Підготовка спеціалістів має бути серйозною, тому що чим більш ефективним є метод, тим більше небезпек він в собі несе. Саме для цього, до того, як курсант або лікар-інтерн буде безпосередньо проводити наркоз на пацієнтові, він проходить симуляційні тренінги. Він повинен розуміти, що він вводить, як воно діє і до яких наслідків це може призвести. Другим етапом підготовки є комп`ютерне моделювання: ми можемо показати, що буде, якщо він буде робити щось в цей або інший спосіб. І він вже на комп`ютері може побачити, до чого призводять його помилки: недостатня доза або надмірна доза, як це впливає на пацієнта і які це має наслідки. І, нарешті, третій етап навчання – це симуляційне навчання з висококласними стимуляторами. У нас є імітатор пацієнта і в умовах максимально наближених до польових, тобто в умовах операційної, він починає демонструвати свої навички, а ми моделюємо різні ситуації. В результаті це значно покращує якість підготовки, тому що на живому пацієнті ми не можемо змоделювати всі ускладнення, особливо важкі та життєво небезпечні. З іншого боку, після такої підготовки лікар абсолютно готовий до самостійного проведення наркозу. Тобто лікар отримує кваліфікацію, а пацієнт отримує безпеку.

Застосування і ведення Нацпереліку в теперішній редакції

На сучасному етапі Нацперелік відносно інгаляційної анестезії має суттєві недоліки, тому що він не включає в себе найбільш розповсюджений в Україні інгаляційний анестетик - севофлюран. Натомість, замість нього, він включив ізофлюран. В списку ВООЗ справді міститься саме ізофлюран, але Україна має суттєві відмінності. У всьому світі, там де не було цього часового провалу в інгаляційній анестезії, клініки зазвичай забезпечені засобами для проведення анестезії і тим, і іншим засобом: і ізофлюраном, і севофлюраном. В Україні практично немає засобів для проведення анестезії ізофлюраном, тобто його застосування потребує технічного дооснащення абсолютно всіх закладів охорони здоров`я. Для прикладу, аналогічною є ситуація з банківською системою Сполучених Штатів: в Україні дуже важко перевести чеки в гроші, тому що наша країна на цьому етапі не приймала участь в банківській системі. Ми одразу перейшли до банківських карт. Так само в інгаляційній анестезії ми одразу перейшли на севофлюран. Наші спеціалісти готові проводити анестезію в тому числі ізофлюраном, але лише дуже невелика кількість лікувальних закладів технічно це може зробити. Не виключено, що за рідким виключенням, жоден лікувальний заклад на сьогодні не має технічних засобів для проведення анестезії тим препаратом, який внесено до Національного переліку.

Шляхи вирішення проблеми застосування і ведення Нацпереліку в теперішній редакції

Перш за все, прописувати в Нацпереліку ліки, яких в Україні немає взагалі, – це не зовсім логічно та неправильно. Ми багато років користуємося севофлюраном, у нас є підготовлені спеціалісти і технічні засоби, у нас зареєстровано сам фармакологічний агент. З точки зору економіки є нераціональним проводити дооснащення абсолютно всіх лікувальних закладів, перепідготовку всіх спеціалістів і перереєстрацію для того, щоб перейти на використання ізофлюрана. Мабуть, при складанні цього переліку не було адекватної консультації, тому що будь-який лікар-анестезіолог, починаючи з завідувача відділення і закінчуючи всіма іншими знає про цю ситуацією. Відповідно, скоріш за все, перелік складався людиною, яка не володіє ситуацією відносно інгаляційної анестезії в Україні.