Проект нової редакції Закону України "Про страхування". Роз. XVI, XVII

Стаття 136. Призначення та кваліфікаційні вимоги до зовнішньогоаудитора страховика

1. Аудиторська перевірка діяльності страховика проводитьсязовнішнім аудитором, який має право на провадження аудиторської діяльності натериторії України згідно із законодавством та внесений до реєстру аудиторів, щоможуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.

2. З метою підтвердження фінансової звітності та звітних данихстраховика, передбаченої цим Законом, наглядова рада страховика зобов’язанащороку призначати зовнішнього аудитора, що повинен відповідати вимогам,установленим частиною третьою цієї статті.

3. Зовнішній аудитор призначається за умов, що аудитор:

1) внесений до реєстру аудиторів, що можуть проводитиаудиторські перевірки фінансових установ;

2) є незалежним відповідно до частини четвертої цієї статті відстраховика та його пов’язаних осіб;

3) є незалежним відповідно до частини четвертої цієї статті відкерівників страховика та пов’язаних осіб таких керівників;

4) не має конфлікту інтересів із страховиком;

5) не надає відповідному страховику послуги обов’язкового аудитубільше ніж три роки.

4. Аудитор не вважається незалежним від страховика, якщо такийаудитор:

1) має будь-які фінансові відносини із страховиком, крімвипадків, коли аудитор є страхувальником або застрахованою особою;

2) є членом наглядової ради чи правління, або працівником, абоагентом страховика, або будь-якою пов’язаною особою страховика;

3) має будь-які фінансові відносини із членами наглядової радичи правління, або працівником, або агентом страховика, або будь-якою пов’язаноюособою страховика;

4) прямо або опосередковано має істотну участь у страховику абопов’язаній особі страховика;

5) був ліквідатором або тимчасовим адміністратором будь-якоїпов’язаної особи страховика протягом двох років, які передують призначеннютакого аудитора.

5. Зовнішній аудитор страховика має право:

1) бути присутнім та висловлювати свою позицію на всіхзасіданнях служби внутрішнього аудиту страховика;

2) ініціювати засідання служби внутрішнього аудиту страховика.

6. За ініціативою зовнішнього аудитора керівник служби внутрішньогоаудиту зобов’язаний провести зустріч із зовнішнім аудитором та надати необхіднудля виконання його професійних обов’язків інформацію.

7. Уповноважений орган встановлює додаткові вимоги до форми(формату) аудиторських висновків за результатами проведення обов’язковогоаудиту страховика.

8. У разі коли зовнішній аудитор розриває договір про наданняпослуг зовнішнього аудиту з власної ініціативи або отримує повідомлення, або уякийсь інший спосіб отримує інформацію про припинення дії такого договору, зовнішнійаудитор має право подати страховику в письмовій формі пояснення щодо причинисвого звільнення за власним бажанням або причини, з огляду на які така особа непогоджується із своїм звільненням.

9. Якщо особа, яка є зовнішнім аудитором страховика, розриваєдоговір про надання послуг зовнішнього аудиту з власної ініціативи у зв’язку знезгодою з діями керівників страховика, така особа зобов’язана надіслатистраховику та уповноваженому органові письмову заяву, яка містить детальнуінформацію про причини такої незгоди.

Стаття 137. Обов’язки зовнішнього аудитора

1. Зовнішній аудитор, призначений відповідно до цієї статті зарахунок страховика, зобов’язаний виконувати обов’язки, передбачені цієюстаттею.

2. Зовнішній аудитор зобов’язаний щороку проводити перевіркуфінансової звітності та звітних даних страховика.

3. За вимогою зовнішнього аудитора страховика керівники,працівники та агенти страховика зобов’язані забезпечити доступ зовнішньомуаудиторові до будь-якої інформації та надати пояснення щодо інформації, яка, надумку зовнішнього аудитора, необхідна йому для виконання професійнихобов’язків.

4. Зовнішній аудитор страховика щороку перевіряє:

1) діяльність служби внутрішнього аудиту;

2) існуючі процедури страховика, які затверджені з метоюмоніторингу відповідності страховика вимогам законодавства, і зобов’язанийподати наглядовій раді та правлінню повний і об’єктивний звіт.

5. Зовнішній аудитор страховика перевіряє достовірність іповноту річної, консолідованої фінансової звітності і звітних даних страховиказа рік, що передбачені статтею 138 цього Закону, та подає звіт, який:

1) складений відповідно до міжнародних стандартів аудиту;

2) містить інформацію відповідно до вимог уповноваженого органу.

6. Звіт зовнішнього аудитора, передбачений частиною п’ятою цієїстатті, повинен містити інформацію про те:

1) чи є, на думку аудитора, фінансова звітність та звітні даністраховика достовірними та повними, складеними належним чином;

2) що на вимогу аудитора стосовно надання певної інформації відчленів наглядової ради, правління або працівників страховика, така інформаціяне була отримана.

7. У разі коли під час проведення аудиту страховика зовнішньомуаудитору стане відомо про будь-який факт, договір або дію, які можуть привестиабо привели до однієї з таких ситуацій:

1) до погіршення фінансового стану, значних втрат страховика;

2) значним чином зачіпають інтереси страхувальників,застрахованих осіб або вигодонабувачів чи інших споживачів фінансових послуг,наданих страховиком;

3) порушують цей Закон, нормативно-правові акти уповноваженогооргану чи будь-яке інше законодавство;

4) шахрайства чи іншого злочину;

5) зниження рівня регулятивного капіталу,

зовнішній аудитор зобов’язаний невідкладно повідомити про ценаглядову раду, правління страховика та уповноважений орган.

8. Подання зовнішнім аудитором звіту з недостовірною інформацієюуповноваженому органові є підставою для виключення з реєстру аудиторів, щоможуть проводити аудиторські перевірки фінансових установ.

Стаття 138. Річна, консолідована фінансова звітність та звітнідані страховика

 1. Страховик зобов’язанийнадати протягом трьох місяців після закінчення фінансового року Уповноваженомуоргану річну, консолідовану фінансову звітність та звітні дані страховика зарік про всі операції проведені на території України та за її межами, перевіренузовнішнім аудитором відповідно до вимог цього Закону, разом з повним звітомзовнішнього аудитора, примітки зовнішнього аудитора до такої звітності,аудиторські висновки, річний звіт страховика, складений відповідно до вимогуповноваженого органу, підписаний головою правління страховика лист пронаправлення зазначених документів.

2. Річна, консолідована фінансова звітність, передбаченічастиною першою цієї статті, повинна відповідати формі та вимогам, установленимзаконодавством з бухгалтерського обліку та фінансової звітності.

3. Звітні дані, передбачені частиною першою цієї статті, повиннівідповідати формі та вимогам, установленим уповноваженим органом, та містити:

1) баланс страховика за формою, затвердженою уповноважениморганом;

2) звіт про доходи та витрати страховика;

3) звіт про регулятивний капітал страховика;

4) звіт про технічні резерви страховика;

5) звіт про дотримання пруденційних нормативів, установленихуповноваженим органом;

6) таблицю активів та пасивів страховика за строками їхпогашення;

7) інформацію про відповідність системи управліннястраховика (якості управління ризиками, внутрішнього аудиту та контролю,корпоративного управління), ринкової поведінки страховика та якості розкриттяінформації (бухгалтерського обліку, звітності, що оприлюднюється, звітності, щоподається уповноваженому органу, та інформації, що подається споживачамстрахових послуг), установленим вимогам та рекомендаціям.

4. Страховик зобов'язаний надавати уповноваженому органові найого запит зведення про своє майно, у тому числі, що знаходиться за межамиУкраїни, про розміри прийнятих ризиків, наданих гарантій і поручительств, проукладені і здійснені угоди зі страхування і перестрахування, зведення проучасть у статутних капіталах юридичних осіб, включаючи зведення, що складають таємницю страхування, з метою здійснення ним контрольнихі наглядових функцій.

Стаття 139. Призначення додаткової аудиторської перевірки зарахунок страховика

1. Уповноважений орган має право один раз на рік призначати зарахунок страховика проведення додаткової аудиторської перевірки аудитором,призначеним уповноваженим органом.

2. Вартість послуг із проведення такого додаткового аудитувстановлюється рішенням, яке приймається уповноваженим органом разом зАудиторською палатою України.

3. Страховик не має права оскаржувати вартість послуг зпроведення додаткового аудиту та його результати.

4. Уповноважений орган призначає проведення додаткового аудитуза наявності однієї з таких підстав:

1) непризначення наглядовою радою страховика зовнішньогоаудитора для проведення обов’язкового аудиту;

2) невиконання страховиком при призначенні зовнішнього аудиторавимог законодавства;

3) невідповідність форми (формату) аудиторського висновкувстановленим вимогам;

4) у разі обґрунтованої підозри уповноваженого органу щододостовірності та повноти звітності страховика, яка підтверджена аудиторськимвисновком зовнішнього аудитора.

5. Уповноважений орган призначає аудитора для проведення додатковогоаудиту з числа аудиторів, що внесені до реєстру аудиторів.

6. Уповноважений орган встановлює вимоги до аудиторів, щопризначаються ним для проведення додаткового аудиту страховиків.

7. Аудитор, призначений уповноваженим органом для проведеннядодаткового аудиту, подає уповноваженому органові аудиторський висновок тааудиторський звіт за результатами проведення додаткового аудиту.

8. Додаткові вимоги до форми (формату) аудиторських висновків тааудиторських звітів за результатами проведення додаткового аудиту страховикавстановлює уповноважений орган.

9. Аудиторський висновок та аудиторський звіт за результатамипроведення додаткового аудиту, що подаються уповноваженому органові призначенимним аудитором, є документами, що становлять професійну таємницю страховика.

10. Аудитор, призначений уповноваженим органом для проведеннядодаткового аудиту страховика, звільняється від установленої законодавством зпитань збереження професійної таємниці відповідальності перед страховиком таіншими особами за передачу уповноваженому органові аудиторського висновку тааудиторського звіту за результатами проведення додаткового аудиту страховика.

11. Аудитор, що проводить додатковий аудит страховика,зобов’язаний негайно повідомляти уповноважений орган про виявлені під часперевірки такого страховика факти, передбачені частиною сьомою статті 138 цьогоЗакону.

Стаття 140. Оприлюднення звітності страховика

1. Страховик зобов’язаний оприлюднювати баланс страховика заформою, встановленою уповноваженим органом, та звіт про доходи і витратистраховика на кінець кварталу в офіційних або прирівняних до офіційних виданняхуповноваженого органу протягом кварталу, що настає за звітним періодом.

2. Страховик зобов’язаний не пізніше 1 червня наступного зазвітним року опублікувати річний звіт страховика, складений відповідно до вимогуповноваженого органу, річну, консолідовану фінансову звітність разом заудиторськими висновками в офіційних або прирівняних до офіційних виданняхзазначеного органу.

3. Уповноважений орган зобов’язаний щоквартально оприлюднюватизагальні данні всіх страховиків (перестраховиків) зазначені в звіті про доходита витрати страховика станом на кінець кварталу в офіційних або прирівняних доофіційних виданнях Уповноваженого органу протягом кварталу, наступного за звітним.

Стаття 141. Державне регулювання та нагляд за страховоюдіяльністю і посередницькою діяльністю у страхуванні

1. Державний нагляд за страховою (перестраховою) іпосередницькою діяльністю у сфері страхування здійснюється уповноважениморганом та його органами на місцях.

2. Основними завданнями уповноваженого органу є:

1) розроблення стратегії розвитку страхового ринку та реалізаціядержавної політики щодо функціонування ринку послуг у сфері страхування вУкраїні;

2) здійснення державного регулювання у сфері страхування танагляду за дотриманням законодавства в зазначеній сфері;

3) захист прав споживачів у сфері страхування шляхомзастосування в межах своїх повноважень заходів впливу з метою запобіганняпорушенням законодавства на страховому ринку;

4) узагальнення практики застосування законодавства з питаньстрахування, перестрахування і посередницької діяльності на страховому ринку,розроблення пропозицій щодо забезпечення розвитку і вдосконалення законодавствапро страхування і посередницьку діяльність у страхуванні (перестрахуванні);

5) розроблення і затвердження нормативно-правових актів з питаньстрахування і посередницької діяльності у страхуванні (перестрахуванні).

 Стаття 142. Повноваженняуповноваженого органу

1. Уповноважений орган у межах своєї компетенції:

1)                     узагальнює практику страхування іпосередницької діяльності на страховому ринку України, розробляє і подає вустановленому порядку пропозиції щодо забезпечення розвитку і вдосконаленнязаконодавства про страхування і посередницьку діяльність у страхуванні, надаєрекомендації із зазначених питань;

2)                     розробляє і затверджуєнормативно-правові акти з питань страхування і посередницької діяльності устрахуванні, контролює їх виконання;

3)                     здійснює реєстрацію страховиків іведе реєстр страховиків та перестраховиків як складову частину державногореєстру фінансових установ;

4)                     визначає порядок реєстрації ісертифікації страхових та/або перестрахових посередників, веде реєстр страховихта/або перестрахових посередників;

5)                     встановлює плату за реєстраціюдокументів та видачу ліцензій, надає інформацію на запити осіб, роз’яснюєпорядок застосування страхового законодавства;

6)                     визначає обов’язкові вимоги дорегулятивного капіталу страховиків, інші пруденційні нормативи, що обмежуютьризики за операціями з фінансовими активами, встановлює правила формування,ведення обліку і розміщення коштів страхових технічних резервів, здійснюєконтроль за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страховихзобов’язань за договорами страхування (перестрахування);

7)                     проводить виїзні та безвиїзніперевірки страховиків (перестраховиків) і страхових та/або перестраховихброкерів щодо правильності застосування ними законодавства про страховудіяльність і достовірності їх звітності;

8)                     здійснює постійний нагляд задотриманням афілійованими та спорідненими особами страховиків на територіїУкраїни та за кордоном, об’єднаннями страховиків, а також іншими юридичними тафізичними особами страхового законодавства, нормативно-правових актівуповноваженого органу;

9)                     встановлює кваліфікаційні вимогидо осіб, які можуть проводити актуарні розрахунки, видає їм відповіднісвідоцтва та здійснює організаційно-методичне забезпечення проведення актуарнихрозрахунків; веде реєстр актуаріїв;

10)                 веде реєстр аудиторів, які можутьпроводити аудиторські перевірки фінансових установ;

11)                 встановлює порядок запровадженнята діяльності служби внутрішнього аудиту страховиків;

12)                 встановлює вимоги до джерел походженнякоштів, за рахунок яких формується статутний капітал страховиків;

13)                 організовує і координує увизначеному законодавством порядку навчання, підготовку і перепідготовку кадрівна страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхування;

14)                 може вимагати звільнення з посадосіб, які не відповідають професійним вимогам та вимогам ділової репутації,встановленим цим Законом, керівників страховиків, головних бухгалтерів такерівників служби внутрішнього аудиту страховиків;

15)                 встановлює вимоги до програмногозабезпечення страховиків, пов’язаного із здійсненням страхування;

16)                 встановлює порядок розкриттяінформації та подання звітності учасниками страхового ринку відповідно дозаконодавства, показники та періодичність подання звітності, правилапідготовки, подання та обробки даних щодо провадження діяльності страховиками(перестраховиками), страхових та/або перестрахових брокерів, власників істотноїучасті страховиків, здійснює контроль за достовірністю інформації, що надаєтьсяучасниками страхового ринку;

17)                 має право одержувати вустановленому порядку від органів виконавчої влади та місцевого самоврядування,підприємств, установ (у тому числі банків), організацій і громадян інформацію,необхідну для виконання покладених на нього завдань;

18)                 проводить аналіз дотриманнязаконодавства об'єднаннями страховиків в межах делегованих повноважень;

19)                 надсилає учасникам страховогоринку обов’язкові до виконання розпорядження про усунення порушеньзаконодавства з питань страхування та вимагає подання необхідних документів;

20)                 у разі порушення законодавства прострахування вживає заходів впливу та накладає адміністративні стягненнявідповідно до закону, приймає рішення про виключення страховиків(перестраховиків) з Державного реєстру фінансових установ, страхових абоперестрахових брокерів з реєстру страхових та перестрахових брокерів, актуаріїв— з реєстру актуаріїв і аудиторів — з реєстру аудиторів, які можуть проводитиперевірки фінансових установ;

21)                 звертається до суду з позовами (заявами)у зв’язку з порушенням законодавства про страхування, в тому числі з позовомпро скасування державної реєстрації страховика (перестраховика) або страхового(перестрахового) посередника у випадках, передбачених законом;

22)                 надсилає матеріали у правоохоронніоргани стосовно фактів, які містять ознаки правопорушень, здійснення заходіввпливу щодо яких не входить до компетенції уповноваженого органу;

23)                 надсилає матеріали органамАнтимонопольного комітету України у разі виявлення фактів, що містять ознакипорушень законодавства про захист економічної конкуренції;

24)                 установлює перелік посередницькихпослуг у сфері страхування (перестрахування);

25)                 затверджує положення процентралізовані страхові резервні фонди;

26)                 установлює розміри кредитів,порядок та умови їх видачі страхувальникам, які уклали договори про страхуванняжиття;

27)                 визначає характеристики такласифікаційні ознаки класів страхування, визначених цим Законом;

28)                 установлює особливості іззабезпечення правонаступництва щодо укладення договорів страхування(перестрахування) в разі реорганізації страховика;

29)                 установлює порядок та формуведення обліку договорів страхування і вимог (заяв) страхувальників щодоздійснення страхової виплати;

30)                 здійснює контроль за дотриманнямстраховиками (перестраховиками) та страховими (перестраховими) посередникамизаконодавства під час укладання договорів страхування (перестрахування) таінших видів договорів для забезпечення виконання страхових (перестрахових)зобов’язань;

31)                 видає дозвіл на реорганізаціюстраховика (перестраховика) та на придбання чи збільшення істотної участі устраховика (перестраховика) відповідно до цього Закону;

32)                 встановлює вимоги до методикипроведення розрахунку викупної суми за договорами страхування за класами, щоналежать до галузі страхування життя;

33)                 делегує повноваженнясаморегулівній організації на страховому ринку;

34)                 має інші повноваження, визначенізаконом.

Стаття 143. Взаємовідносини страховика і держави

1. Страховик не відповідає за зобов’язаннями держави, а держава— за зобов’язаннями страховика.

2. Не допускається будь-яке централізоване регулювання(уніфікація, обмеження, обов’язковість тощо) розмірів страхових платежів(тарифів) і страхових сум (страхової виплати), умов укладення страховихдоговорів, взаємовідносин страховика і страхувальника, якщо вони не суперечатьзаконодавству, крім обов’язкових видів страхування, перестрахування,страхування експортно-імпортних поставок під гарантію держави та діяльностістрахових та/або перестрахових брокерів.

Стаття 144. Гарантії прав та законних інтересів страховиків

1. Держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав ізаконних інтересів страховиків, умов вільної конкуренції при здійсненністрахування.

2. Втручання в діяльність страховиків із боку державних та іншихорганів забороняється, якщо воно не пов’язане з виконанням завдань, покладенихна такі органи законодавством.

Стаття 145. Порушення законодавства про страхування

1. Порушеннями законодавства про страхування є:

1) здійснення страхової діяльності без ліцензії;

2) здійснення страхової діяльності з порушенням ліцензійнихумов;

3) здійснення страхової діяльності без включення в державний реєстр фінансових установ;

4) невиконання рішення, попереднього рішення уповноваженогооргану або їх виконання не в повному обсязі;

5) здійснення учасниками страхового ринку (окрім страховиків)діяльності без наявності відповідних дозволів, ліцензій;

6) укладання договорів доручення, надання довіреностей навиконання страхових операцій з недотриманням вимог статті 3 Закону;

7) недотримання вимог Закону України "Про запобігання тапротидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" ;

8) недотримання пруденційних нормативів;

9) ненадання фінансової звітності уповноваженому органу;

10) не опублікування звітності в засобах масової інформації;

11) порушення положень установчих документів щодо виключноїдіяльності;

12) набуття істотної участі чи контролю без дозволууповноваженого органу;

13) неподання інформації уповноваженому органу про набуття чивідчудження частки у статутному фонді страховика;

14) подання інформації на запит уповноваженого органу не внеповному обсязі;

15) подання недостовірної інформації уповноваженому органу;

16) створення перешкод працівникам уповноваженого органу у проведенніперевірок та одержанні оригіналів чи завірених копій документів;

17) схилення страховиками інших суб’єктів страхового ринку допорушення законодавства про страхування;

18) обмеження страховиком учасника страхового ринку вгосподарській діяльності  у відповідь нате, що він звернувся до уповноваженого органу із заявою про порушеннязаконодавства про страхування;

19) укладення договору з пов’язаною собою;

20) недотримання вимог щодо мінімального розміру регулятивногокапіталу;

21) здійснення страховиком інвестицій у пов’язаних зістраховиком осіб;

22) недостатнє формування технічних  резервів;

23) неподання звітності особою, що володіє істотною участю чиконтролем;

24) недотримання таємниці страхування;

25) ненадання страховиком інформації страхувальникам таклієнтам;

26) неподання інформації уповноваженому органу відповідно достатті 60 Закону;

27) укладення договору страхування з недотриманням вимог Закону;

28) здійснення діяльності балансовим відокремленим підрозділомстраховика без внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ;

29) порушення страховим або перестраховим брокером вимог щодовиключної діяльності; 

30) недотримання вимог до порядку провадження посередницькоїдіяльності страхових та/або перестрахових брокерів;

31) недотримання вимог до порядку провадження посередницькоїдіяльності страхових агентів;

32) неподання інформації страховими та/або перестраховимиброкерами відповідно до статті 86 Закону;

33) проведення актуарних розрахунків низької якості;

34) проведення актуарної діяльності із порушенням вимогзаконодавства;

35) розголошення або передачі третім особам (крім уповноваженогооргану) конфіденційної інформації, отриманої в ході проведення актуарнихрозрахунків;

36) невиконання вимог частин сьомої і восьмої статті 133 цьогоЗакону або несвоєчасне інформування уповноваженого органу;

37) ненадання доступу зовнішньому аудиторові до інформації чиненадання пояснень щодо інформації, яка необхідна йому для виконанняпрофесійних обов’язків;

38) подання зовнішнім аудитором звіту з недостовірноюінформацією уповноваженому органові;

39) неповідомлення аудитором уповноваженого органу про виявленіпід час перевірки страховика факти, передбачені частиною сьомою статті 138цього Закону;

40) здійснення страховим посередником діяльності з порушеннямвимог Закону;

41) здійснення іншими учасниками страхового ринку діяльності зпорушенням вимого Закону;

2.  Дії чи бездіяльністьосіб, передбачені частиною першою цього закону вважаються порушенням, якщо такідії чи бездіяльність заборонені цим Законом або якщо особа своїми діями чибездіяльністю не дотрималась обов’язку, установленого цим законом.

3. Рішення про визнання порушення приймаються у формірозпоряджень уповноваженого органу.

4. Рекомендації стосовно припинення дій, які містять ознакипорушення приймаються у формі листа.

Стаття 146.  Видивідповідальності за порушення законодавства про страхуванняю

Порушення законодавства про страхування тягне за собоюадміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність.

Стаття 147.Заходи впливу

1. У разіпорушення цього закону  уповноваженийорган застосовує заходи впливу.

2. Уповноважений орган обирає та застосовує заходи впливу зурахуванням суспільної та економічної небезпеки порушення, тривалості,повторюваності порушення, наслідків порушення для споживачів, учасників ринку,інших суб’єктів, масовості порушення та результатів застосування заходів впливуза порушення.

3. Уповноважений орган може застосовувати до страховика;перестраховика; страхового або перестрахового брокера; страхового агента;актуарія; інших учасників страхового ринку такі заходи впливу:

1) рекомендувати припинити дії, які містять ознаки порушення,усунення причин і умов, що їм сприяють, а у разі, якщо порушення припинено, -щодо вжиття заходів для усунення наслідків цих порушень;

Рекомендації, передбачені пунктом 1 частини першої цієї статтізастосовуються у разі, якщо порушення не призвело до суттєвих наслідків, незавдало значних збитків окремим особам чи суспільству та вжито відповіднихзаходів для усунення наслідків порушення. При цьому інші види заходів впливу незастосовуються.

2)зобов'язати порушника вжити заходів для усунення порушення;

3)вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи;

4) накладати штрафи в розмірах, передбачених статтями цьогоЗакону;

5) надавати за відповідним поданням страховика, у виключнійситуації з обмеженим строком дії дозвіл інвестувати в активи інші, ніжперераховані у переліку дозволених категорий активов та перевищувати визначеніобмеження подо обсягів окремих категорий активов, якими представлені коштистрахових резервов»

6)тимчасово зупиняти або анулювати ліцензію на право здійснення діяльності знадання фінансових послуг;

7)відсторонювати керівництво від управління фінансовою установою та призначатитимчасову адміністрацію;

8)затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи;

9) порушувати питання про ліквідацію установи;

10) встановлення заборони власникові істотної участі чи контролюу страховику щодо голосування на загальних зборах акціонерів та голосуваннячленами наглядової ради, які представляють такого власника істотної участі назасіданнях наглядової ради за порушення, передбачені пунктами 12, 13, 23частини першої статті 145 цього Закону;

4. Рішення уповноваженого органу про застосування заходів впливуяк у вигляді тимчасової адміністрації є виконавчим документом.

Стаття 148. Адміністративна відповідальність посадових осіб таінших працівників учасників страхового ринку.

1. За правопорушення, передбачені пунктами 1-42 частини першоїстатті 145 цього Закону, посадові особи учасників страхового ринку несутьвідповідальність згідно з законом.

2. За правопорушення, передбачені пунктами 1,2, 7, 14-18, 24, 25частини першої статті 145 цього Закону, працівники учасників страхового ринкунесуть адміністративну відповідальність згідно із законом.

Стаття 149. Штрафи

1. Уповноважений орган накладає штрафи на страховиків та іншихучасників страхового ринку:

юридичних осіб;

фізичних осіб;

об’єднання та саморегулівні організації страховиків, професійніоб’єднання актуаріїв.

2. За порушення, передбачені:

пунктами 1,3 частини першої статті 145 цього Закону,накладаються штрафи у розмірі  до 5000неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка відрозміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єктапідприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

пунктами 2, 4, 5, 20, 21 частини першої статті 145 цього Закону,накладаються штрафи у розмірі до 2000 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян, але не більше одного відсотка від розміру статутного (пайового)капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинилаправопорушення;

пунктами 6 - 8, 22 частини першої  статті 145 цього Закону, накладаються штрафиу розмірі до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але не більшеодного відсотка від розміру статутного (пайового) капіталу юридичної особи -суб'єкта підприємницької діяльності, що вчинила правопорушення;

пунктами 9, 10, 14 – 19, 23 – 26, 29, 30, 35 – 41 частини першоїстатті 145 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі до 500 неоподатковуванихмінімумів доходів громадян, але не більше одного відсотка від розмірустатутного (пайового) капіталу юридичної особи - суб'єкта підприємницькоїдіяльності, що вчинила правопорушення.

3. Рішення Уповноваженого органу про застосування штрафнихсанкцій може бути оскаржено в суді.

4. Штрафи, накладені Уповноваженим органом, стягуються усудовому порядку.

2. Страхові брокери повинні подавати до 31 березня кожного календарного року звіт про провадження страхового посередництва або звіт про перестрахове посередництво до Уповноваженого органу за рік діяльності до 31 грудня попереднього року.

3. Зміст, структура і порядок подачі звіту про страхове посередництво чи звіту про перестрахове посередництво визначається нормативно-правовим актом Уповноваженого органу.

 4.Страхові агенти, страхові брокери зобов’язані вчасно подавати на запитУповноваженого органу повні, достовірні відомості і документи, іншу інформацію,необхідну для здійснення державного нагляду.

5. Уповноважений орган співпрацює зуповноваженими державними органами іноземних держав у сфері обміну інформацієющодо провадження діяльності з страхового (перестрахового) посередництвастраховими (перестраховими) посередниками.

 Стаття 128. Санкції

1. У разі виявлення Уповноваженим органомпорушень у діяльності страхового (перестрахового) посередника, які полягають уневиконанні умов або зобов’язань, які витікають з регуляторних актівУповноваженого органу, порушення або недотримання положень цього Закону, іншихзаконів, нормативно-правових актів, які регулюють діяльність страхових(перестрахових) посередників, чи провадження страхового (перестрахового) посередництванезареєстрованими особами та/або, які не мають відповідного свідоцтва,Уповноважений орган має право, залежно від серйозності, рівня (діапазану),тривалості, наслідків, природи порушень прийняти одне з наступних рішень щодо:

 а)надання певного часу для усунення страховим (перестраховим) посередникомвиявлених порушень; 

б) попередження особи, яка здійснює страхову(перестрахову) посередницьку діяльність без реєстрації та/або без свідоцтва напроведення посередницької діяльності, про припинення такої незаконноїдіяльності;

в) накладення штрафу на особу, яка провадитьстрахову чи перестрахову посередницьку діяльність без реєстрації та/абосвідоцтва у розмірі 10 000 – 20 000 грн.

г) відкликати дозвіл на надання посередницькихпослуг у відповідності до ст.112, ст.121 цього Закону.

2. Санкції відповідно до частини 1 можутьнакладатися незалежно або одночасно і не одноразово протягом 1 року з моментуїх виявлення, але не пізніше 3 років з дня їх скоєння.

3. Уповноважений орган має право накластиштраф за порушення зобов’язань, встановлених цим Законом, іншиминормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Уповноваженого органу,які регулюють страхову посередницьку діяльність, в залежності від ступенютяжкості, тривалості, наслідків і природи виявлених правопорушень, накерівника, члена керівного органу або члена наглядової ради страхового (перестрахового) посередника, або керівника страхового (перестрахового) посередника- у розмірі до 12 000 грн.;

5. Штраф, накладений відповідно до пункту в) частини1 цієї статті повинен бути сплачений протягом 30 днів з дати прийняття рішенняпро накладення штрафу. Сплачені штрафи є надходженням до Державного бюджетуУкраїни. 

6. Рішення Уповноваженого органу прозастосування штрафних санкцій може бути оскаржено в суді.

Стаття 129. Перестрахова діяльність

1. На території України мають право здійснювати перестрахуваннятільки:

1) страховики за класами страхування, на які мають діючіліцензії;

2) перестраховики;

3) страховики-нерезиденти незалежно від наявності філії натериторії України.

2. Перестрахувальник (цедент) зобов'язаний повідомлятиперестраховика (цесіонера) про всі зміни договору із страхувальником, що можутьвплинути на збільшення ступеню ризику для перестраховика.

3. Страховик (перестрахувальник), який уклав із іншимстраховиком договір перестрахування, залишається відповідальним передстрахувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.

4. Укладення страховиками (перестрахувальниками) договорівперестрахування із страховиками-нерезидентами можливе тільки в разі, коли намомент укладення або продовження дії договору перестрахування:

1) у країні, в якій зареєстрований страховик-нерезидент,передбачений нагляд за страховою та перестраховою діяльністю і такийстраховик-нерезидент є суб’єктом такого нагляду;

2) страховик-нерезидент здійснює безперервно страхування та/абоперестрахування не менше ніж три роки до дати укладення договоруперестрахування;

3) відсутні не усунуті страховиком-нерезидентом суттєві порушеннязаконодавства з питань страхування і запобігання та протидії легалізації(відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмомкраїни його реєстрації як юридичної особи;

5. Страховик (перестрахувальник) повинен упевнитися в тому, щостраховик-нерезидент відповідає визначеним пунктами 1—3 частини п’ятої цієїстатті вимогам до укладення з ним договору перестрахування та несе повнувідповідальність за дотримання зазначених вимог згідно із законодавством.

6. Страховик-нерезидент та/або уповноважений орган нагляду йогоюрисдикції чи один із цедентів (перестрахувальників) подають інформацію,передбачену п.п. 1-3 п. 5 цієї статті до Уповноваженого органу. Уповноваженийорган зобов’язаний протягом 10-тиденного терміну перевірити надану інформаціюта,  у випадку її достовірності,забезпечити розміщення інформації щодо страховика-нерезидента на офіційномувеб-сайті Уповноваженого органу.

Наявність інформації щодо страховиків-нерезидентів на офіційномувеб-сайті Уповноваженого органу підтверджує відповідністьстраховика-нерезидента вимогам, викладених в п.п. 1-3 п. 5 цієї статті,протягом 12 календарних місяців з моменту її розміщення.

Поновлення інформація щодо страховиків-нерезидентів наофіційцному веб-сайті Уповноваженого органу відбувається відповідно до цьогопункту.

7. У разі відсутності (недостатності) відомостей щодо діяльностістраховика-нерезидента, які підтверджують виконання передбачених цією статтеювимог, виявленої за результатами аналізу інформації, що подається страховиками(перестрахувальниками) уповноваженому органові відповідно до цієї статті та ускладі звітних даних, або виїзних і безвиїзних перевірок, уповноважений органзвертається з офіційним запитом до органу, який виконує функції нагляду застраховою і перестраховою діяльністю в країні реєстраціїстраховика-нерезидента.

8. Страховики можуть передавати та приймати ризики вперестрахування відповідно з отриманими ліцензіями та з урахуванням вимогзаконодавства.

9. Порядок застосування іноземної валюти у перестрахуванні здійснюєтьсявідповідно до вимог чинного законодавства.

Стаття 130. Діяльність перестраховика

1. Перестраховик отримує єдину ліцензію на здійсненняперестрахування за всіма класами страхування.

2. Всі вимоги та положення цього Закону, які регулюють діяльністьстраховика, також застосовуються до перестраховика, якщо інше не зазначено вцьому Законі.

Стаття 131. Договір перестрахування

1. Договір перестрахування - це договір, відповідно до умовякого цедент (перестрахувальник) передає цесіонеру (перестраховику) частинуризиків (відповідальності), що виникають в процесі провадження страхової(перестрахової) діяльності.

2. Договір перестрахування повинен містити:

1) повну назву та адресу цедента (перестрахувальника) тацесіонера (перестраховика);

2) тип договору перестрахування (облігаторний, факультативний,пропорційний, непропорційний, квотний, ексцеденту сум, ексцеденту збитку,ексцеденту збитковості тощо);

3) перелік страхових випадків за оригінальним договоромстрахування і відповідних перестрахових ризиків, при настанні яких цесіонер(перестраховик) повинен здійснити перестрахову виплату;

4) розмір страхової суми за оригінальним договором страхування,іншим, ніж договір страхування життя;

5) розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат заосновним договором страхування життя;

6) розмір власного утримання цедента (перестрахувальника);

7) розмір зобов’язань цесіонера (перестраховика) за договоромперестрахування;

8) розміри перестрахових внесків (платежів, премій) і строки їхсплати;

9) строки дії основного договору (договорів) страхування ідоговору перестрахування;

10) умови та порядок здійснення перестрахової виплати;

11) причини відмови в перестраховій виплаті;

12) порядок зміни і припинення дії договору перестрахування;

13) права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконанняабо неналежне виконання умов договору перестрахування;

14) місце укладення договору перестрахування;

15) форс – мажор;

16) порядок вирішення спорів сторін, вибір права, щозастосовується до договору перестрахування;

17) реквізити сторін

18) інші умови за згодою сторін

Передбачені цим Законом положення щодо договору страхуваннязастосовуються також до договору перестрахування, укладеного між резидентами,крім випадків, коли інше не зазначено в цьому Законі або договоріперестрахування.

3.Передані в перестрахування ризики страховика за оригінальним договоромстрахування вважаються перестрахованими відповідно до умов оригінальногодоговору страхування, який укладено у відповідності з Правилами страхуваннястраховика, що уклав такий договір, якщо інше не передбачено в Договоріперестрахування.

4. Якщооднією із сторін договору перестрахування є нерезидент, то вибір права, щозастосовується до договору перестрахування, визначається відповідно до положеньцього Закону, інших законів, міжнародних договорів України та міжнароднихзвичаїв, що визнаються в Україні.

Стаття 132. Актуарій

1. Будь-який страховик повинен мати усвоєму штаті актуарія або укласти з актуарієм договір про надання послуг.

Повноваження актуаріїв визначаються цимЗаконом та нормативно-правовими актами уповноваженого органу.

2. Уповноваженийорган веде реєстр актуаріїв та видає відповідні свідоцтва. Порядок внесення інформації до реєстру актуаріївустановлюється уповноваженим органом.

3. Рішення про внесенняособи до реєстру актуаріїв (або виключення з реєстру) публікується в офіційних виданнях уповноваженого органу.

Стаття 133. Відповідальний актуарій

1. Відповідальний актуарій — це актуарій,до діяльності та обов’язків якого уповноваженим органом встановлюютьсядодаткові вимоги.

2. На посаду відповідального актуарія призначається особа,рівень освіти якої відповідає кваліфікаційним вимогам, установленимуповноваженим органом (має відповідні документи), і яка має досвід роботи напосаді актуарія в Україні не менше ніж три роки та бездоганну ділову репутацію,а також є членом професійного об’єднання актуаріїв.

3. Наглядова рада страховикавизначає відповідального актуарія. Відомості щодо призначення (або зміни упризначенні) відповідального актуарія подаються для погодження у письмовійформі уповноваженому органові не пізніше трьох робочих днів з дати призначення.У разі звільнення відповідального актуарія страховик повинен повідомити про цеуповноважений орган та призначити іншого відповідального актуарія не пізніше 30календарних днів.

Уповноважений орган має право не погоджувати призначеннявідповідального актуарія. Уповноважений орган може ініціювати звільненнявідповідального актуарія з посади з відповідним обґрунтуванням.

Якщо наглядова рада страховика порушує обов’язок щодопризначення відповідального актуарія, то уповноважений орган має правопризначити відповідального актуарія на строк, що не перевищує шести місяців.

4. До обов’язків відповідального актуарія належить:

підтвердження адекватності розміру страхових тарифів і премій;

здійснення розрахунку нормативного запасу платоспроможності тарозміру регулятивного капіталу;

підтвердження методів формування технічних резервів;

визначення адекватності активів страховика;

подання рекомендацій щодо адекватності оцінки ризиків,інвестиційної політики, статистичних висновків;

стрес-тестування фінансового стану страховика.

5. Відповідальний актуарій складає обов’язковий щорічнийактуарний звіт про результати проведення оцінки страхових зобов’язань(технічних резервів), розподілу інвестиційного доходу між страхувальниками(власниками страхових договорів у галузі страхування життя), розрахункунормативного запасу платоспроможності та розміру регулятивного капіталу.

Актуарний звіт є невід’ємною частиною річної фінансовоїзвітності страховика, яка подається уповноваженому органові. Уповноваженийорган встановлює вимоги до змісту і порядку подання обов’язкового щорічногоактуарного звіту.

6. Страховик на вимогу відповідального актуарія зобов’язанийподати усі наявні документи і відомості, необхідні відповідальному актуарію длявиконання та підготовки обов’язкових актуарних розрахунків і звітів.Відповідальний актуарій не несе відповідальності за повноту і достовірністьдокументів і відомостей, поданих страховиком.

7. Відповідальний актуарій інформує правління та наглядову радустраховика про виявлення під час виконання своїх завдань, передбачених частиноючетвертою цієї статті, фактів, що свідчать про скоєння злочину або порушеннязаконодавства.

8. Відповідальний актуарій повідомляє протягом тридцяти днівпісля інформування правління та наглядової ради відповідного страховика провиявлення фактів, зазначених у частині сьомій цієї статті, уповноважений органпро виявлені факти та заходи, вжиті таким страховиком у зв’язку з поданнямвідомостей про такі факти.

9. Відповідальний актуарій страховика не може одночасно займатибудь-яку іншу посаду в цьому страховику.

Стаття 134. Відповідальність актуарія

 1. Актуарій несеперсональну відповідальність за неналежне виконання посвідчених ним актуарнихрозрахунків та підготовку актуарних звітів.

 2. Уповноважений органмає право застосувати заходи впливу до актуарія (попередження, зупинення діїсвідоцтва на строк до одного року, анулювання свідоцтва) на підставі:

виявлення фактів неодноразового проведення актуарних розрахунківнизької якості;

проведення актуарної діяльності із систематичним порушеннямвимог законодавства;

розголошення або передачі третім особам (крім уповноваженогооргану) конфіденційної інформації, отриманої в ході проведення актуарнихрозрахунків;

невиконання вимог частин сьомої і восьмої статті 133 цьогоЗакону або несвоєчасного інформування уповноваженого органу;

вироку суду про притягнення особи, яка проводить актуарнірозрахунки, до кримінальної відповідальності за скоєння злочину у сферігосподарської діяльності.

Стаття 135. Професійне об’єднання актуаріїв

1. Актуарії мають право об’єднуватися в громадські організаціїза професійною ознакою для координації своєї діяльності, виконання спільнихпрограм та забезпечення захисту інтересів своїх членів, якщо їх утворення несуперечить законодавству.

Об’єднання актуаріїв діє на підставі статуту, якийзатверджується рішенням конференції актуаріїв, і набуває статусу юридичноїособи після його державної реєстрації.

2. За рішенням уповноваженого органу одному з професійнихоб’єднань актуаріїв може бути надано статус саморегулівної організаціїактуаріїв.

Статут та внутрішні положення саморегулівної організаціїактуаріїв у частині виконання функцій з регулювання актуарної діяльності,делегованих уповноваженим органом, підлягають погодженню з його боку.Уповноважений орган здійснює моніторинг виконання делегованих нимсаморегулівній організації актуаріїв функцій і в разі необхідності має право припинятиабо відкликати відповідні повноваження та позбавити об’єднання актуаріївстатусу саморегулівної організації.