Я, мабуть, зовсім не помилюся, коли скажу, що нас, українців, нині чи не найбільше тривожить те, як ведуться нинішні керманичі ФРН у ставленні до проблем російсько-української війни. Що впродовж усього конфлікту агресора і жертви пани бюргери повсякчас перебували і досі знаходяться на стороні неофіційної, кулуарної підтримки Росії, яка за давнім прикладом саме їхнього земляка — біснуватого Гітлера анексувала і в ці дні й далі оголошує своїми окуповані у наслідок бойових дій території наших Херсонської та Запорізької областей. Я вже не кажу про українські Донбас і Крим. Ви, друзі, хоч раз чули про те, щоб офіційна верхівка ФРН засудила цей вандалізм? Не шукайте, не знайдете.
А ось повсякденна підтримка з боку німецького вищого керівництва убивць і терористів, які у двадцять першому столітті у центрі Європи розв’язали найжорстокішу, найбільш руйнівну, найкривавішу бойню – на кожному кроці. Чи давно ми, українці, всі в один голос на весь світ заявляли, що треба спершу вивести окупаційні російські війська з окупованих територій на Донбасі, а тільки через певний час після зачистки цих територій від терористичної погані проводити там вибори. Президент ФРН Франк-Вальтер Штайнмаєр, походжаючи в обнімку з психічно хворим Путлером громогласно, на догоду Кремлю заявляв: усе це херня. Треба робити все так, як того хоче ВладімВладіміріч — спершу вибори (себто, під дулами терористів, мародерів, ґвалтівників, убивць), а тоді, коли там буде встановлена виборна влада терористів, бо інших до стерна влади вони просто не допустять, ставити питання про вивід московитських загарбників з українських територій. Хто їх уже звідти виведе, коли своя бандитська влада стовідсотково на всіх управлінських рівнях заявить: базграти нікого нікуди не треба, бо так ’’Усьо ошшень карашшо!’’.
І все це, як напевне ж не забули ви, друзі мої, називалося — формула Штайнмаєра. А воно насправді було варіантом навічного закабалення споконвічних територій українського Сходу в імперію Зла, якій було усе мало й мало нових земель і сьогочасних рабів. А придумали цю дефініцію кремлівські стратеги. Її схвалив малохольний колишній помічник мера Санкт-Петербурга Собчака. Із уст Путлєра ця безголова ідея перекочувала до уст колишнього канцлера ФРН Шредера, який підрядився слугувати на побігеньках у московського самошедшого В. Путіна.
Далі все дуже просто. Буває таке, коли навіть з часом серйозна і відповідальна людина, потрапивши в орбіту команди одного з начальників навічно стає його васалом. Навіть тоді, коли вже той зовсім ніхто, банальний пенсіонер. А вона все продовжує слухатись і виконувати забаганки колишнього шефа. З поваги, чи що? Просто в давно минулі часи нинішній президент ФРН служив у підпорядкуванні колишнього канцлера Шредера. Очолював його канцелярію, себто, стеріг його папірці і секрети. І, либонь, по нині залишився таким самовідданим, жертвенним щодо колишнього боса…
Думаю, що саме в таку залежність потрапив до пана Шредера цей великий дитина пан Франк-Вальтер.
Це від гаспадіна Герхарда п. Штайнмаєр, за моїми даними, отримав формулу свого імені в кремлівській обгортці, котру треба було оголосити на весь світ, як буцімто варіант розв’язання закріплення РФ в українському Донбасі, хоча все видавалося публічно за різновид вирішення громадянського конфлікту в Україні, якого насправді і не було. Але німці, слідом за кремлівськими дальтоніками цього геть не бачили. Вони почали боротися за проведення виборів під патронатом формули Штайнмаєра. Як і дехто з наших доморощених гнид-колаборантів.
На цій світлині, запозиченій мною з Інтернету. п. Путлєр поруч із сімейством Шредерів, ексканцлером ФРН та його четвертою дружиною, в яких за 18 років шлюбу не склалося з дітьми і тому кремлівський карлик подарував їх із російського сиротинця...
Просто Г. Шредер мав величезні борги перед В. Путіним за регулярні поставки… прости Господи, яких йому доставляли московити, за дітей на всиновлення, бо ексканцлер не міг їх собі сам пристарати з якихось, напевне ж, сексуальних причин. За поставку буцімто наречених, бо жінки його приватна слабинка. У відповідь на щедрі пакети донату за псячу службу на користь режиму нового усами бен-путіна.
З цього ж кореня і випробувана десятиліттями служба на честь вєлікай Москви і фрау Ангели Меркель. Мені на все життя запам’яталося, як під час однієї із публічних зустрічей у Мінську, ця, колишня комсомолка, активістка НДР кричала з-за столу переговорів президенту Порошенку:
—Ви ж обов’язково призначте в комісію від України Медведчука…
Виникає питання: звідкіля вона знає цього поганця-зрадника? Відповідь напрошується сама по собі. Поруч із канцлером стояв і улесливо усміхався маленький блазень В. Путін, котрий тоді ще тільки готувався до ролі головного світового терориста. Це він, хоч і знаходився начебто в тіні, але насправді чітко й конкретно, по-кагебістськи тонко командував парадом. Насправді лише смикав за дротики і ці послушні німецькі раби виконували всі його розпорядження-забаганки.
Новий канцлер Шольц і взагалі загнав усе під панцерний лід-моноліт. Практично на сьогодні заморожено всю систему світової допомоги Україні наступальною бронетехнікою. Зрозуміло ж, на догоду кривавої Москви. Однозначно, для її перемоги в нинішній війні.Тепер виходить, що не лише сама Німеччина не поставляє в Україну жодного свого бойового танка марки Леопард, але й похоронила відправки цих броньованих машин з інших країн. Таких, як Польща, країни Балтії, Нідерланди, де така зброя пилиться на складах. Вони поставили справу так, що без дозволу Берліна подібні Леопарди не можуть покинути жоден зоопарк. Це явна зрада німцями не лише України, а й усієї Європи, всього цивілізованого світу, який стоїть за те, щоб вгамувати агресора. Гер Шольц фактично замурував 3000 Леопардів, які є броньованим щитом цивілізації проти терористів путлєра. І придумали безталанні бюргери відмазку: мовляв, нам потрібно порахувати своїх звірів-Леопардів. І це кажуть НІМЦІ, де з обліком завжди традиційно ідеальний порядок. Вони що цього не зробили жодного разу за одинадцять місяців війни в Україні? Нахабна Берлінська брехня!
Тут пора сказати, що Німеччина відверто і безпардонно, по-хамськи працює підручним у РФ. Москва у Другій світовій війні так перелякала німців, що страх той із них не вивітрився і по нині. І це не жарт. Позаяк, я не повірю в те, що уже й Олофа Шольца Кремль устиг підкупити. І не буду вас, друзі, переконувати в цьому. Але чому ж тоді гер канцлер ніскільки не боїться України? Наші ж батьки і діди українці лупцювали німців-загарбників поспіль з іншими радянськими червоними військами.
Треба визнати, що німці-окупанти страх, як навіжено потопталися по наших землях і людях. Їх бойовий каток двічі прокотився по Україні — вперед на Москву і назад. Убито, скалічено мільйони наших людей, знищено й пограбовано все народне господарство. Живими факелами спалахували церкви, школи, інші споруди, куди варвари двадцятого століття зганяли українців і підпалювали ці приміщення, заздалегідь обливши їх нафтопродуктами. Що, можливо, хтось із гітлерівців, носіїв коричневої чуми офіційно, публічно відповів будь-де (хоч один!) за ці злодіяння? Жоден! Хвалена відбудована Німеччина, що заплати Україні хоч дещицею валюти, золотовалютним резервом за знищене, зруйноване? Звісно, що ні. Ми все простили, спустили на гальмах сталінського нюрнбергського процесу, котрий, до речі, навіть декого із головних помічників звіра Гітлера виправдав. Яка принизлива милість... А як же ж, ми гуманісти…
Але, здається, я знаю, як змусити сьогоднішню борзу, таку розкішну, манірну Німеччину приспустити задертого в агонії слави пишного хвоста. Врятувати, власне, самого Олефа Шольца, щоб його не загризли Леопарди, яких він усіх хоче заховати до себе в пазуху. Аби тільки вони з українськими екіпажами всередині не пішли в наступ на викурювання нових окупантів з нашої священної землі... Він попри все, здається, з усіх сил намагається втілити в життя хворобливу мрію француза Макрона, який закликав "зберегти обличчя Путіна". Терориста №1 у світі, підкреслю...
Думаю, що кожен інтелігентний українець відає, хто такий Олександр Кандиба, митець із літературним псевдонімом — Олесь. Один із найяскравіших наших поетів. Щоб ви нагадали його променисту поезію нагадаю кількома рядками найяскравіше:
Люблю! Як в перший раз люблю,
Хоч це любов моя остання…
***
О принесіть як не надію,
То крихту рідної землі…
***
На болоті спала зграя лебедина.
Вічна ніч чорніла, і стояв туман…
***
Сміються, плачуть солов'ї
І б'ють піснями в груди:
"Цілуй, цілуй, цілуй її, —
Знов молодість не буде!
В Олександра Олеся був син — розумник із розумників — Олег Ольжич (Кандиба).
"У три роки навчився читати, у п’ять – написав невеличку п’єсу на три дії і сам її проілюстрував. У неповні 23 роки захистив докторську дисертацію в Карловому університеті у Празі за темою "Неолітична розписна кераміка Галичини". Він першим розробив типологію форм і орнаментів, що дало змогу знайти аналогії з українською розписною керамікою і створити її загальну класифікацію. Працював на кафедрі археології Українського вільного університету, в археологічному відділі Чеського національного музею у Празі, брав участь в експедиціях. Його унікальні дослідження друкувалися у спеціалізованих виданнях Англії, Німеччини, Чехії, Югославії. Розробив періодизацію трипільських пам’яток Дністровського регіону, актуальну й донині. Читав лекції у Гарвардському університеті, отримав запрошення на роботу в Римі. Там познайомився з Євгеном Коновальцем. Очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН) (1937) і Революційний Трибунал ОУН (1939–1941). Заступник Голови ПУН та Голова ПУН на українських землях (з травня 1942), Голова ПУН ОУН (01.1944 – †10.06.1944). 25 травня 1944 року його заарештувало гестапо у Львові".
Цей абзац, що розташований вище, взятий мною в лапки, сформовано, щоб ви знали, друзі, як своєрідна об'єктивка про нашого співгромадянина Українським інститутом Національної пам'яті. Себто, це не мої слова, можливо, вигадки журналіста і письменника. Така офіційна думка про вченого і поета Олександра Кандибу (Ольжича) Української Держави.
Олег Ольжич у своєму глибоко науковому стилі підготував три примірники дослідження щодо злочинів проти людяності гітлерівців в Україні. Вони мали лягти до майбутніх судових протоколів, які намічалося провести в майбутньому над нацизмом. Тому Кандибу гітлерівці розшукували серед національного підпілля особливо ретельно. І таки схопили його. Катували з особливою жорстокістю. Запровадили до концтабору Заксенгаузен. Добивалися списків патріотів, переліків кватир-явок, паролей, а головне, де дослідження щодо військових злочинів Гітлера і його кліки?
Коли стало зрозуміло, що Ольжич нічого не видасть, з Берліна викликали трьох особливих спеців-м’ясників. Вони прибули з чемоданчиком індивідуальних інструментів для дикунських допитів. Прикотили офіцери: Вірзінґ, Вольф і Шульце. Три лощені людиноподоби, звірі, безсердечні тупі тварини. Вони й убили Олега Ольжича під час чергового допиту в ніч з 9 на 10 червня 1944 року. Кандибі було 37 років...
Так ось, якщо ми САМОДОСТАТНЯ НАЦІЯ і цінуємо своїх людей, котрих можна відносити до категорії національних геніїв, ми повинні нині запитати Німеччину про смерть Олега Олександровича Кандиби (Ольжича). В правовому світі ж існує залізне, несхитне правило: злочини проти особи не мають строку давності. А непокаране зло множить карність!
Виходячи із цього постулату давайте влаштуємо на весь світ судовий процес над убивцями тодішнього українського націоналістичного об’єднання, який організовував боротьбу свого народу проти нацизму, проти масового знищення українства, варвари закатували доктора Кандибу через його наукову роботу, яка розвінчувала звірства гітлеризму. Створимо судовий прецедент в Україні. Щоб кожна сім’я наша, котра постраждала від звірств німецьких окупантів могла нації, яка виколисала Гітлера, благословляла його на диковинні звірства проти людяності відповісти, насамперед матеріально. Тоді побачимо, де опиняться Леопарди, яких О. Шольц і його новий міністр оборони ФРН вирішили особисто поштучно перерахувати в усьому світі.
