Як захиститися від звинувачень податківців у фіктивності господарських операцій

Якщо податкова при перевірці не знайшла порушень, не поспішайте радіти. Податківці можуть поставити під сумнів реальність господарських операцій та донарахувати податки і застосувати штрафні санкції.

Сьогодні бізнесу доводиться захищатися від необгрунтованих звинувачень у фіктивності господарських операцій та в судовому порядку скасовувати багатомільйонні донарахування надуманих податкових зобов’язань і штрафні санкції. Одним з показових прикладів є успішно завершений нашою компанією судовий процес у справі №600/1083/20-а.

Податкова перевірила підприємство, при цьому жодних порушень законодавства не знайшла. Проте в акті перевірки податківці вказали, що підприємством неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за податковими накладними по контрагентах підприємства. Такий висновок податківці обгрунтували тим, що згідно наявної у них так званої податкової інформації контрагенти підприємства нібито не могли виконати господарські операції за укладеними договорами.

При цьому первинна бухгалтерська документація підприємства по господарських операціях, реальність яких посталили під сумнів податківці, була бездоганно оформлена. Більше того, при перевірці підприємство надало ряд додаткових доказів реальності операцій, а також докази оплати за товари, роботи і послуги. Проте податковим органом було проігноровано всі доводи платника податку та винесено податкові повідомлення-рішення, якими зменшено розмір від’ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, а також збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість. Крім того, було застосовано штрафні санкції.

Такі дії податкового органу були необгрунтованими і відверто протиправними, тому податкові повідомлення-рішення були оскаржені до суду. Предметом спору в даній справі була реальність господарських операцій, проведених підприємством зі своїми контрагентами. 

Відповідно до закону обов’язок доказування у адміністративних спорах покладається на суб’єкта владних повноважень. Тому предметом доказування у даній справі була наявність у податкового органу належних доказів фіктивності поставлених під сумнів господарських операцій. Безумовно, таких доказів у податківців не було, адже вони керувалися лише власною службовою інформацією.

Разом з тим, судова практика у даній категорії справ переклала обов’язок доказування з податкового органу як суб’єкта владних повноважень на бізнес. Так, Верховним Судом у постанові від 04.06.2020р. у справі про реальність господарських операцій №825/1630/17 було висловлено правову позицію про те, що наявність у суб’єктів господарювання належно оформленої первинної документації та реєстрація податкової накладної ще не є беззаперечним фактом реальності господарської операції. На думку Верховного Суду, будь-яка господарська операція повинна мати ділову мету, економічну вигоду та зумовлювати зміни у структурі активів, зобов’язань та власного капіталу суб’єкта господарювання. Первинна бухгалтерська документація повинна підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду і ділову мету.

Дана позиція Верховного Суду не лише суттєво ускладнила захист суб’єкта господарювання від необгрунтованих претензій податкового органу, але й переклала на бізнес обов’язок доказування цілого ряду обставин: реальності господарських операцій, обгрунтування їх змісту, наявності економічної вигоди і мети, їх справжність. Тому для доведення всіх цих обставин довелося збирати і подавати до суду докази в обсязі двох томів, жоден аркуш з яких не був зайвим.

Більше того, така позиція Верховного Суду стала підставою для необгрунтованих претензій податкових органів до бізнесу та посилила позицію податківців в судах: тепер не вони повинні доводити наявність порушення, а суб’єкт господарювання зобов’язаний виправдовуватися. В таких умовах скільки доказів реальності операцій не подавай, податківцям і суду все буде мало. Це призвело до програшу описаної вище справи в суді першої інстанції, при цьому суд навіть не спромігся обгрунтувати своє рішення: чому він визнав операцію фіктивною за наявності такої великої кількості належних доказів реальності операції проти всього лише припущення податкової.

У вказаній справі справедливості вдалося добитися лише в суді апеляційної інстанції, після чого і Верховний Суд підтвердив правоту підприємства. 

У даній категорії справ важливою є наявність законних підстав для включення суми податку на додану вартість за податковими накладними контрагентів до складу податкового кредиту. Так, відповідно до приписів абзацу третього п.198.6 ПКУ податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Податкові накладні контрагентів підприємства були у встановленому порядку зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податковим органом не було зупинено їх реєстрацію, що давало підприємству достатні підстави вважати, що по цих господарських операціях та по його контрагентах відсутні будь-які ризики. 

Важливим доказом реальності господарських операцій є проведення оплати за товари, послуги чи роботи. Так, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію про те, що у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Суд вказав, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту. На думку Суду господарська операція повинна призводити до об`єктивної зміни складу активів платника податку. В описаній справі підприємство подало належні докази оплати за всіма господарськими операціями, які були проігноровані податковою, проте стали нашим важливим аргументом в судах. 

Податковий орган поставив під сумнів реальність господарських операцій виключно на підставі наявної у нього податкової інформації. Проте податкова інформація – це внутрішня службова інформація податкового органу, що не є доказом. Так, відповідно до висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 04.06.2020р. у справі №340/422/19, будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація, надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Таким чином, правова позиція податкового органу в даній категорії справ часто грунтується не на доказах, а лише на припущеннях. 

В описаній справі судом було досліджено та дано оцінку цілому ряду доказів реальності кожної з господарських операцій підприємства. З урахуванням позиції Верховного Суду підприємство подало додаткові докази, які беззаперечно доводили реальність операцій, обгрунтовували їх економічний зміст, ділову мету та підтверджували проведення оплати за товар, роботи і послуги. Суд апеляційної інстанції дав правильну оцінку цим доказам, його висновки підтримав Верховний Суд. 

Податковий орган мотивував неможливість виконання господарських операцій контрагентами підприємства тим, що наявна штатна чисельність працівників, відсутність відповідних об’єктів оподаткування (виробничих і складських приміщень, транспорту, техніки тощо) на думку податківців не могла забезпечити виконання обов’язків за договорами. При цьому такий висновок податківців було зроблено заочно, тобто без проведення перевірки контрагентів підприємства. Підставою для такого висновку була та ж податкова інформація, тобто внутрішня службова інформація податкового органу, жодних доказів фіктивності операцій податківці не змогли надати суду.

Таким чином, податкова не лише безпідставно звинувачувала контрагентів підприємства у порушеннях, але і робила це заочно, без їх перевірки та без їх відома. Відповідно контрагенти не мали можливості захищатися від навішування на них таких «заочних гріхів». 

Проте підприємство не може відповідати та нести негативні наслідки за порушення контрагентів, навіть якщо б вони були. Так, Верховний Суд у постанові від 16.07.2020р. у справі №820/539/16 (ЄДРСР №90425048) вказав, що можливі порушення податкового законодавства зі сторони постачальників контрагента не можуть за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства бути достатнім аргументом для позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Верховний Суд у постанові від 04.06.2020р. у справі №340/422/19 (ЄДРСР №89675141) зробив правовий висновок, що нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства або недостатньою кількістю у контрагента трудового ресурсу для самостійного виконання договірних зобов`язань. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено. А недостатня кількість трудового ресурсу не свідчить про неможливість виконати роботи або надати послуги та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих робіт/послуг, у тому числі й по ПДВ. 

Тому якщо господарські операції вашого підприємства необгрунтовано ставлять під сумнів, у зв’язку з цим безпідставно нараховують податкові зобов’язання та застосовують штрафні санкції – необхідно боротися та доводити свою правоту.