Заявлення відводу судді не є доказом спроби тиску чи впливу на суд

Заявлення відводу судді не суперечить положенням процесуального законодавства, та не є доказом спроби тиску чи впливу на суддю

Суть справи: Доводи касаційної скарги зводяться до того, що твердження колегії суду апеляційної інстанції, що подання заяв про відвід є способом втручання у діяльність суддів та намагання впливати на результат розгляду справи є помилковим, адже право на заявлення відводу є законним правом позивача, наданим процесуальним законом. Постановлення окремої ухвали, в якій зазначено, що дії представників позивача мають ознаки злочину, передбаченого статтею  376 Кримінального кодексу України є суб`єктивною думкою колегії суддів та спонукають органи внутрішніх прав до незаконного порушення кримінального провадження. Вказаними діями суддями було порушено  положення Кодексу суддівської етики. Підставою для відводу суддів стало, на думку представників позивача, зневажливе, упереджене та принизливе ставлення колегії суддів, яке негативно вплинуло на довіру  представників до колегії. Крім того, підставою для відводу також стала отримана від представника відповідача, під час позапроцесуальної розмови, інформація про вирішення питання про задоволення апеляційної скарги за допомогою «телефонного права».

Верховний Суд України в постанові від 31 травня 2017 року у справі № 21-3473а16 висловив правову позицію, згідно з якою до вирішення суддею заяви про відвід цей суддя не може вчиняти будь-яких інших процесуальних дій, пов`язаних із подальшим рухом справи.

Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи.

Відповідно до пункту 8 частини другої статті 236 Кодексу адміністративного судочинства України суд має право зупинити провадження у справі в разі надходження заяви про відвід - до вирішення питання про відвід (Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 серпня 2019 року по справі № 826/6636/18, адміністративне провадження №К/9901/4986/19 (ЄДРСРУ № 83943312).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом від 13 серпня 2019 року у справі № 2-а-2106/11, адміністративне провадження №К/9901/54069/18 (ЄДРСРУ № 83632478).

Незалежність судової влади є головною умовою забезпечення верховенства права, ефективного захисту прав і свобод людини та громадянина, юридичних осіб, інтересів суспільства й держави.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються статтями 126 та 129 Конституції України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється.

Наведене свідчить про закріплену на законодавчому рівні незалежність суддів та захист їх від впливу та втручання будь-яких осіб чи державних органів.

У той же час, реалізація принципу верховенства права, визначеного у статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, є неможливою без забезпеченої можливості доступу особи до незалежного, неупередженого суду, провадження в якому відповідає вимогам справедливого судового розгляду.

Право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Однією із процесуальних гарантій цього права є забезпечення процедури відводу судді у ситуації, коли суддя має особистий інтерес у результаті розгляду справи, має конфлікт інтересів або іншим чином упереджений відносно будь-якої особи, яка бере участь у справі.

Безсторонність суду як відсутність упередженості необхідно оцінювати у кожному конкретному випадку відповідно до суб`єктивного та об`єктивного критеріїв. Так, суб`єктивний критерій визначається на підставі особистих переконань та поведінки конкретного судді у конкретній справі - тобто, жоден з членів суду не має проявляти будь-якої особистої прихильності або упередження, а за об`єктивним критерієм підлягають дослідженню питання, чи були у судді достатні гарантії для того, щоб виключити будь-які легітимні сумніви з цього приводу. Відповідно до об`єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суддів. У цьому зв`язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі.

При вирішенні справи «Biluha v. Ukraine» Європейський суд з прав людини у пункті 49 рішення з посиланням на свою усталену практику зазначає, що наявність безсторонності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. За суб`єктивним критерієм беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності.

У пункті 52 цього ж рішення щодо об`єктивного критерію зазначено, що при вирішенні питання, чи є у справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним же є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб`єктивної безсторонності судді, вимога об`єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію (див. «Пуллар проти Сполученого Королівства», 10.06.1996, § 32 , Звіти 1996-III).

У зв`язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами, «правосуддя повинно не лише здійснюватися; але й виглядати таким, що здійснюється». На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості (див. «Де Куббер проти Бельгії», 26.10.1984, § 26, Серія А, № 86).

Таким чином, звернення осіб, які беруть участь у справі, до суду із необґрунтованими клопотаннями та заявами про відвід може свідчити про зловживання процесуальними правами, наданими чинним законодавством.

Однак, необґрунтований, на думку суду, сумнів позивача в неупередженості та об`єктивності суддів є підставою для відмови у задоволенні заяви про відвід. При цьому, таке суб`єктивне ставлення сторони у справі чи його представників до поведінки судді та заявлення у зв`язку з цим відводу, не є порушенням закону та підставою для прийняття окремої ухвали.  Заявлення відводу судді не суперечить положенням процесуального законодавства, та не є доказом спроби тиску чи впливу на суддю (24 лютого 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/721/14, адміністративне провадження №К/9901/8806/18,К/9901/8811/18,К/9901/8815/18 (ЄДРСРУ № 87779593).