Про одну маніпуляцію: чи вдячний суддя Олексій Соколов за свою посаду Петру Порошенко

Судова реформа

Вчора і сьогодні побачив у соцмережах та в ЗМІ, у тому числі в “Українській правді” тезу, що, мовляв, у справі Порошенка суддею є той, кого він призначив на цю посаду у 2017 році. Все це з натяком, що, мовляв, це суддя залежний від Порошенка і вдячний йому за свою посаду. Розумію, що частина таких коментарів є наслідком поширеної в Україні традиції з розумним виглядом коментувати те, чого не знають і розуміють.

Насправді, річ у тім, що всі ці коментарі з тезою про залежність судді від глави держави, який його призначив на цю посаду, базується на Конституції, яка була до 2016 року. Тоді, справді, від Президента багато що залежало, чи буде та чи інша особа призначена на посаду спочатку на перші 5 років, а потім – довічно. Але конституційна реформа 2016 в частині судової системи кардинально змінило ситуацію. Мені доводилось навіть публічно сваритись з двома панами - Жернаковим та Маселко (до речі, типовий приклад “громадських борців з корупцією”), які свідомо маніпулювали тим, що переважна частина громадян не розуміла суті судової реформи, започаткованою Президентом України Петром Порошенко.

Одна з важливих складових цієї реформи полягала у тому, що глава держави втрачав будь-який вплив на призначення суддів. Він почав виконувати лише церемоніальні функції і зобов'язаний видавати указ про затвердження тієї чи іншої особи на посаду судді за поданням Вищої ради правосуддя. Він не має права відхилити і відмовитись від затверджені судді. У разі наявності документальних доказів, що та чи інша особа, яку подали на посаду судді, має якісь порушення, що не дозволяють йому займати цю посаду, глава держави, видавши указ про його призначення, може лише направити відповідні документи до правоохоронних органів для перевірки.

Це дуже важлива складова європейської системи судочинства, коли судді не залежать від глави держави та парламенту.

Друга хоч і менш значуща, але важлива змін в системі судочинства полягає у тому, що суддю почали призначати безстроково. Тобто, один раз призначений на посаду судді, він їм залишається до того часу, поки самостійно не подасть у відставку або внаслідок скоєного злочини чи порушень не буде подання від Вищої ради правосуддя до глави держави про позбавлення його права обіймати посаду судді.

Це все до того, що суддя Олексій Соколов був призначений на посаду судді у 2017 році, тобто вже після ухвалення судової реформи, тому жодної залежності від Петра Порошенка чи вдячності до нього не міг мати, від слова “взагалі”. Тому думку щодо залежності судді Соколова від Порошенка, яку почали розганяти деякі ЗМІ чи експерти, пов'язані з Офісом Президента, є свідомо брехливою.

І наостанок. Я вже неодноразово пояснював, що головним недоліком судової реформи 2016 року, на мою думку, є те, що фактично судова системи має займатись самоочищенням (з 21 члена Вищої ради правосуддя 10 призначаються з'їздом суддів і ще одним членом за посадою є Голова Верховного Суду). Але враховуючи, що наша судова система протягом багатьох десятиліть формувалась з відвертих покидьків та циніків, то таке самоочищення неможливе. Самі себе витягнути з корупційного лайна та залишатись поза ним вони не можуть. Причому важливо розуміти, що той чи інший суддя може ставати корупційним покидьком та циніком не зразу після призначення. І необов'язково, що такими приходить вже на посаду. Сама суспільна атмосфера та правила українського політикуму їх такими можуть робити поступово. Виходячи з цього сам по собі самий чесний та незалежний контроль за призначенням суддів не може кардинально змінити ситуацію в нашій судовій системі.

Тому я стільки років постійно наголошував, що варто піти по шляху, який так не подобається нашим суддям, політикуму та зграї різноманітних “громадських активістів”, які зацікавлені в тому, щоби мати опосередкований вплив на призначення суддів.

Єдиним виходом я бачу внесення змін у Перехідні положення до Конституції України, які передбачатимуть формування Вищої ради правосуддя на найближчі 20 років з іноземних правників, запропонованих Єврокомісією ЄС, урядами Великобританії, США та Канади. Впевнений, що ці країни будуть готові на ці 20 років взяти на себе зобов'язання не тільки пропонувати відповідні кандидатури, але навіть оплачувати їхню зарплату за виконання цих функцій. Але для того, щоби такі зміни до Конституції України ухвалити, необхідно мати політичну волю та ймовірно провести Всеукраїнський референдум, бо йдеться про передачу частини суверенітету України нашим західним партнерам.