Судовий збір при оскарженні рішень: диспропорція на шкоду фізичним особам

Закон "Про судовий збір" містить диспропорцію в правилах визначення розміру судового збору для фізичних осіб. Як виправити ситуацію?

Кожен судовий адвокат чи не щоденно стикається з такою процесуальною дією як сплата судового збору. Тому Закон України “Про судовий збір” для нас є такою собі “настільною книгою”, до якої звертаєшся постійно.

На жаль, цей Закон містить низку проблемних моментів. У цьому дописі я хочу привернути увагу до одного з них, що яскраво проявляється в цивільному судочинстві. Йдеться про визначення Законом розміру судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги для відповідача-фізичної особи в тому разі, якщо з позовом до суду звертався позивач-юридична особа і позовна заява була майнового характеру.

Так, Закон України «Про судовий збір» по-різному визначає розмір ставок судового збору за подання до загального суду позовної заяви майнового характеру (п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону):

1) якщо такий позов подає юридична особа, то розмір судового збору становить 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

2) якщо ж такий позов подає фізична особа чи фізична особа-підприємець, то і розмір судового збору, і його “нижня” та “верхня” межа помітно менші: розмір судового збору в цьому випадку становить 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приверну увагу до суттєвого моменту - для юридичних осіб установлено значно вищу верхню межу судового збору за подання позовних заяв майнового характеру (не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), ніж для фізичних осіб (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Таке правило цілком логічне та відповідає принципам і пропорційності, і забезпечення права доступу до суду, адже враховує об’єктивні чинники та очевидно “уразливіший” стан фізичної особи стосовно наявності ресурсів для захисту – фінансовий стан юридичної особи суб’єкта як правило в рази кращий фінансового стану фізичної особи.

Разом із тим, Закон України «Про судовий збір» змістово сконструйований так, що вказані правила стосуються лише сплати судового збору за подання позову до суду першої інстанції. Натомість для визначення розміру судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги діють зовсім інші правила (п. п. 6, 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону), а саме:

1) за подання апеляційної скарги на рішення суду розмір судового збору визначається як 150 % ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги;

2) за подання касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору визначається як 200 %в ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.

Такі правила визначення розміру судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги на рішення суду рівною мірою стосуються як фізичних, так і юридичних осіб і не залежать від їх (заявників цих скарг) процесуального статусу (позивач чи відповідач). Будь-яких граничних меж (нижньої чи верхньої) розміру судового збору за подання апеляційної та/або касаційної скарги ні для фізичних, ні для юридичних осіб Закон також не передбачає.

З огляду на таке, вважаю, що закріплюючи єдину ставку судового збору за подання апеляційної (касаційної) скарги на рішення суду як 150% (200%) ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, без будь-яких виключень чи обмежень максимального розміру судового збору для фізичних осіб, Закон створив явно несправедливу диспропорцію і ось чому.

Приклад перший. До загального суду в порядку цивільного судочинства звертається фізична особа з позовом до юридичної особи про стягнення 1 млрд. грн. За цю позовну заяву розмір судового збору становить 1 %, що складає 10 млн. грн. і перевищує граничну межу, встановлену Законом для сплати фізичною особою (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб). Тому позивач-фізична особа сплачує судовий збір у максимальному розмірі для фізичних осіб, визначеному Законом, - 11 350 грн.  У подальшому при апеляційному чи касаційному оскарженні рішення суду в цій справі й фізична особа як позивач, і юридична особа як відповідач сплачують судовий збір у розмірі 150% чи 200% від ставки судового збору, розрахованої для подання позову до суду першої інстанції, тобто 17 025 грн. за апеляційну скаргу (11 350 грн./100х150) чи 22 700 грн. за касаційну скаргу (11 350 грн./100х200).

Приклад другий. Якщо ж до загального суду з позовом майнового характеру звертається юридична особа до фізичної з вимогою про стягнення того ж таки 1 млрд. грн., то за цю позовну заяву розмір судового збору становить уже 1,5 % від ціни позову, що становить уже 15 млн. грн. Та й обмеження розміру судового збору для юридичних осіб також значно вище – 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тому позивач-юридична особа сплачує судовий збір за цей позов у максимальному розмірі для юридичних осіб, визначеному Законом, - 794 тис. 500 грн.  

Якщо ж цей позов суд першої інстанції задовольнить у повному обсязі, то при апеляційному чи касаційному оскарженні рішення суду відповідач - фізична особа - сплачує судовий збір у розмірі 150% чи 200% від ставки судового збору для першої інстанції, тобто 1 млн. 191 тис. 750 грн. за апеляційну скаргу (794 500 грн./100х150) чи 1 млн. 589 тис грн. за касаційну скаргу (794 500 грн./100х200)!!!

Жодних правил для обмеження розміру судового збору для фізичної особи за подання апеляційної чи касаційної скарги Закон не передбачає. Тобто розмір судового збору для фізичних осіб-відповідачів у справах з вимогами майнового характеру залежить лише і виключно від того, який статус має позивач у такій справі (чи є він юридичною, чи фізичною особою).  

Тому, на мою думку, цілком очевидно, що при апеляційному чи касаційному оскарженні рішення суду в справах з вимогами майнового характеру фізична особа як відповідач невиправдано несе вочевидь надмірний і такий, що немає розумних пояснень, тягар сплати судового збору в розмірі, що розрахований від підвищеної ставки, передбаченої для юридичних осіб (не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб), а не фізичних (не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

На жаль, такі правила Закону і судова практика іде таким самим шляхом, визначаючи розмір судового збору для відповідачів-фізичних осіб, які оскаржують рішення судів про задоволення майнових позовів юридичних осіб. Суди визначають судовий збір для фізичних осіб і в розмірі 40 тис. грн., і 90 тис. грн., і 400 тис. грн. (для прикладу: ухвала Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04.01.2019 р. у справі № 755/15969/16-ц; ухвала Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 04.05.2020 р. у справі № № 757/34386/17-ц;  ухвала Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22.01.2021 р. у справі № 205/6607/15-ц)[1]. В основному йдеться про справи за позовами банків до фізичних осіб про стягнення заборгованості за кредитом.

Разом із тим, вважаю, що створені Законом формальні правила для визначення судами розміру судового збору за подання апеляційної та касаційної скарги є потенційно небезпечними з точки зору порушення права людини на справедливий суд (компонент доступу до суду).

Так, у своїй сталій практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не вимагає від держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Разом із тим, там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у ст. 6 Конвенції, повинні відповідати, зокрема, забезпеченню ефективного доступу до цих судів для того, щоб учасники судового процесу могли отримати рішення, яке стосується їх «цивільних прав та обов'язків» (рішення ЄСПЛ у справі «Гоффман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року, рішення ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі» від 26 жовтня 2000 року).

Стосовно сплати судового збору за подання до суду звернень процесуального характеру, ЄСПЛ зауважував, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів.

Проте ЄСПЛ наголошує: сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдавати шкоди суті цього права, та має переслідувати законну мету. Накладення на заявника судових зборів, які є надмірними для нього, становить непропорційне обмеження його права на доступ до суду, а отже порушує приписи п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року).  Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» від 20 лютого 2014 року).

Цілком очевидно, що судовий збір у розмірі десятків, а особливо сотень, тисяч гривень, для 99% громадян України (фізичних осіб) є вочевидь надмірним, невиправданим і безперечно становить непропорційне обмеження права людини на доступ до суду (за останніми даними Уряду середня номінальна заробітна плата в Україні – близько 13 тис. грн.[2]). Сплатити такі гроші в якості судового збору для більшості людей просто нереально.

Звісно, найкращим виходом із цієї ситуації було б унесення змін до Закону України “Про судовий збір” та обмеження “верхньою межею” розміру судового збору для фізичних осіб і за подання апеляційної та касаційної скарги, а не лише за подання ними позовної заяви. Проте я, будучи реалістом, розумію, що до цього питання в законодавця навряд чи “дійдуть руки”.

Тому вважаю, що в існуючих реаліях відповідачам-фізичним особам, які опинилися в подібній ситуації, варто використовувати існуючі процесуальні механізми та, залежно від обставин справи, розміру судового збору й свого майного стану, клопотати перед апеляційним чи касаційним судом про звільнення від оплати судового збору, зменшення його розміру, відстрочення чи розстрочення його оплати, адже українське законодавство передбачає можливість вирішення цих питань для забезпечення доступу до суду тих осіб, для яких установлений законом розмір судового збору є надмірним (ст. 8 Закону України «Про судовий збір», ст. 136 ЦПК України).

У рішенні в справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року ЕСПЛ  зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це було визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Ще 04 липня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову в справі № 686/114/16-ц, в якій, застосувавши згадану вище практику ЄСПЛ, наголосив, що невмотивована відмова в зменшенні розміру судового збору порушує ст. 6 Конвенції. Верховний Суд також дійшов висновку, що положення статей ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» не містять визначеного (чіткого) переліку документів, які можна вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку суд встановлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі наданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.

З урахуванням цього, вважаю, що створена Законом нерозумна диспропорція щодо визначення розміру судового збору для фізичних осіб при оскарженні рішень суду не може і не повинна залишатися без уваги суддів апеляційних та касаційних судів.

Більше того, я переконана, що ця диспропорція існує виключно з огляду на процесуальний статус фізичної особи в справі (позивач чи відповідач), а тому вона (диспропорція) уже сама по собі є самостійною і достатньою підставою для того, щоб апеляційний чи касаційний суд зменшив розмір судового збору для фізичної особи за подання скарги – принаймні до того максимального розміру, який розрахований із максимально допустимого розміру для фізичних осіб за подання позову (на сьогодні це 17 025 грн. за апеляційну скаргу (11 350 грн./100х150) та 22 700 грн. за касаційну скаргу (11 350 грн./100х200).

Упевнена, що формальне застосування апеляційним та касаційним судом п. п. 6 та 7 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» до всіх без винятку фізичних осіб – відповідачів, які звертаються з апеляційними та касаційними скаргами, недопустиме і буде вважатися «надмірним формалізмом», який суперечить ст. 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 12 листопада 2002 року в справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки») та нівелюватиме саму суть права на «доступ до правосуддя».  

[1]https://reyestr.court.gov.ua/Review/81202844

https://reyestr.court.gov.ua/Review/89082957

https://reyestr.court.gov.ua/Review/94328556 

[2] https://www.kmu.gov.ua/news/serednya-zarplata-v-ukrayini-za-rik-zrosla-na-189#:~:text=