Одними з ймовірних учасників трудових відносин є особи похилого віку. Виникає природне запитання: чи дозволяється працедавцеві встановлювати до таких працівників звичайний робочий час?
Правове регулювання вищевказаного питання відбувається за допомогою різноманітних законів. Зокрема юридична регламентація трудових відносин, одними з безпосередніх учасників яких є особи, що досягли похилого віку, здійснюється: Головним законом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайними законами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпП України), Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 № 3721-XII(надалі – ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні»).
Наймані працівники є одними з визначних учасників трудових відносин, що функціонують стосовно чесної праці та інших питань, що пов’язані з нею. Такі суб’єкти, працюючи за строковим чи безстроковим трудовим договором, створюють різні за своєю суттю майнові або немайнові блага, які приносять істотну користь незалежній Україні, що трансформується в правову державу, та її вмілому народу, що еволюціонує в громадянське суспільство.
Трудове законодавство гарантує найманим працівникам правовий статус, що, будучи багатогранним, в той же час включає в себе структурні елементи, одними з яких є різні за своєю юридичною суттю соціально-економічні права. Кожна зі вказаних можливостей, будучи передбаченою відповідним законом, водночас повинна забезпечити повну економічну свободу вказаних суб’єктів.
Право на працю є одним з найважливіших соціально-економічних прав, реалізовуючи яке найманий працівник може забезпечити пристойний рівень матеріального і духовного благополуччя своєї дружньої та працьовитої сім’ї. Таку можливість вітчизняним законодавцем передбачено в правових нормах, що в свою чергу отримали своє належне закріплення у відповідних законах, зокрема в ч. 1 ст. 43 Конституції України та ч. 1 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий та недвозначний зміст такої правової норми в частині з’ясування робочого часу, що може застосовуватися до осіб, які досягли похилого віку, отримав відповідну конкретизацію в іншому законі. Що це означає?
Вищезазначені учасники трудових відносин є звичайними працівниками. Наприклад, згідно з ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» до кожної з осіб, яка в свою чергу досягла похилого віку, працедавцю дозволено застосовувати загальновстановлену тривалість робочого часу.