Бронь небезпечного гатунку

Урядовий проєкт закону про мобілізацію, який передбачає, що бронювати будуть тільки за зарплату понад 35 тисяч гривень, або при умові сплати щомісяця 20 тисяч гривень до бюджету є критичною помилкою. Він закладає потужну міну під хитку в умовах  війни соціальну стабільність.

Причина, через яку ця ідея приречена на провал очевидна: в Україні середня зарплата трохи не дотягує до 20 тисяч, тож такий підхід – відверто дискримінаційний. Голова ВРУ Руслан Стефанчук назвав ініціативу «податком на боягузство». Бійці  на передовій критикують цю модель за те, що «бідні вмиратимуть за багатих».  Тому не варто дивуватися, що Financial Times поцікавилася у представників влади логікою їх мислення в просуванні цієї моделі.

У своїх коментарях авторитетному виданню урядовці пояснили: завдання цього проєкту – не допомога ухилянтам, а наповнення бюджету, адже війна потребує великих коштів. Ця відповідь звучить трохи суперечливо навіть за мінімального розуміння стану справ в українській економіці.

Уявімо собі ненадовго фабрику, яка виробляє сухпаї для ЗСУ. Там офіційно працевлаштовані 40 чоловіків, з яких двоЄ – менеджери з зарплатою 35 тисяч гривень, один генеральний директор, і 37 – робітників зі ставкою в 25 тисяч. Чи зможуть ці працівники платити 20 тисяч щомісяця за бронь? Очевидно, що ні. Чи зможе за них платити підприємство? Сумнівно. Якби  могло, то всім би почало платити 35 тисяч, і вони б отримали бронь автоматично. Але, на жаль, зараз жодне українське підприємство не може похвалитися нормальними прибутками.

Що ж ми маємо в результаті? Цих працівників мобілізують. А підприємство просто зупиниться – адже двоєменеджерів і один генеральний директор навряд чи здатні самостійно робити базову роботу. І замість очікуваних мільярдних прибутків, держава отримає аж ціле нічого – бо зрештою і менеджери втратять доходи.

Складається враження, що влада забула, який сенс взагалі закладається у поняття бронювання.

Бронювання – це не про врятування від мобілізації визначених категорій людей. Це – механізм, який має працювати на забезпечення економічної безпеки України та допомагати вистояти нашій економіці.

Саме тому найбільш логічна та справедлива модель мобілізації полягає не у підрахунку чужих грошей. І не в спробах обкласти податком «боягузів». Куди більш логічно надавати можливість підприємствам самостійно обирати, яких працівників бронювати. І чим більше підприємство, чим більше податків воно генерує, чим більше має робітників – тим більше право на бронь воно має отримувати. Тому що це підприємство утримує на плаву нашу економіку, інвестує в оборону країни, і підвищує наші шанси перемогти РФ.

Працюєш легально, сплачуєш відрахування, працевлаштовуєш людей по букві закону – отримай можливість працювати. Працюєш через ФОПи, мінімізуєш податкову базу – переходь на світлу сторону, інакше просто втратиш працівників і можливість працювати.

Не зайвим буде звернути увагу на інші джерела наповнення бюджету – наприклад, відкласти до кращих часів благоустрій парків, та витратити ці мільйони на ту частину оборонних задач, на які ці гроші можуть бути витрачені. Наприклад, на будівництво оборонних ліній. І нарешті завершити аудит у Міністерстві оборони – щоб зрозуміти, скільки офіційних військових наразі захищають наші західні кордони і київські штаби.

Цікаво, що думає з цього приводу перша віце-прем’єр-міністерка — міністерка економіки України Юлія Свириденко? Саме  її відомство має найвищу відповідальність у питанні функціонування нашої економіки, та посиленні економічної безпеки. Чи є у відомства план Б - на випадок, коли через брак персоналу почнуть зупинятися підприємства, які забезпечують війну грошима?