Перетворимо школярів на синергетичних мінібосів?

Здивовані? Я теж! Хоч і виріс у сім'ї вчителів, мало цікавився сучасною середньою школою. Знаю, що там, як і в університетах теж, щось реформують, над підвищенням якості освіти працюють, але у своїх статтях писав переважно про проблеми реформування вищої школи, думаючи, що саме там вирішиться проблема кадрів, необхідних для реіндустріалізації та відродження країни. Однак у підготовлених в оновленому в черговий раз МОНУ документах про реформу вперше прочитав, що “сьогодні українська освіта не відповідає ані сучасним запитам з боку особистості та суспільства, ані потребам економіки, ані світовим тенденціям”. При цьому МОНУ не сховує, що мета нової реформи – насамперед, інтеграція до європейської системи освіти. Подумав, це одкровення треба висікти на великому камені і поставити такий на вході до кожного вишу. А ще прочитав, як пропонують вирішити кадрове завдання. Виявляється, вся справа у “відсутності системної трансформації сфери для забезпечення нової якості освіти на всіх рівнях: від дошкільної освіти – до вищої освіти та освіти дорослих”. Виявляється вся справа в ній, у цій самій трансформації не дуже зрозумілої сфери забезпечення (мабуть, мається на увазі трансформація самого МОНУ). І лише після цієї самої трансформації вища школа забезпечить деінтелектуалізовану і не лише війною країну кадрами високої кваліфікації, здатними вирішити проблеми її відродження, які , як рекомендувала освітянам перед відходом з міністерської посади Л.Гриневич, будуть не тільки вільно володіти державною мовою, математичною, загальнокультурною, екологічною та економічною компетентностями, а ще й мати заповзятливість, інноваційність, винахідливість, критичне та системне мислення, здатність до творчості,  ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати завдання. На жаль, вона, мабуть, забула залишити освітянам рекомендації, як це можна було б зробити. Тому зараз освітні чиновники пропонували лише відмову від заочної та вечірньої форм освіти (до речі, зараз від цієї ідеї на щастя ніби відмовилися), та звернули увагу на занадто велику кількість викладачів у зв'язку зі зменшенням контингенту учнів, а для боротьби з цим запропонували продовжити запозичене у бізнесу не завжди продумане та цілеспрямоване злиття чи поглинання навчальних закладів та зменшення їх кількості наполовину.

Лише ці структурні та фінансові зміни не забезпечують реалізацію головної мети освіти в країні - підготовку фахівців для відродження економіки та сталого розвитку країни. Я вже неодноразово писав, що для цього треба використати інший дуже важливий крок - поєднання освіти, науки та виробництва, що дозволить не тільки забезпечити інноваційність та професійність молоді, але й збереження та розвиток нашого величезного наукового потенціалу.  На жаль,  зараз планово закінчують ліквідацію провідних НДІ Академії наук замість синергетичного поєднання їх з університетами близького профілю та відроджуємими спорідненими підприємствами.

Наринули спогади і зрозумів, що, якщо залишити осторонь “сферу забезпечення” (мабуть, МОНУ), і звернутися до власне освіти, варто подивитися, що ця сфера створила з сучасною школою. Не чіпатиму нікому не потрібні новації типу горезвісного ЗНО, видання нових підручників, комерціалізації, діджиталізації освіти тощо. Зауважу, лише, що наведені вище якості освіченої людини потрібно формувати не у вузах, а ще в середній школі, водночас у студентів вони лише розвиваються, якщо це зуміє забезпечити навчальний процес. А в школі сьогодні не передбачено дати навіть елементарні уявлення не тільки про навколишній світ, але про взаємодію, прямий і зворотний зв'язок людини з ним. Наш досвід показав, що старшокласники чудово освоюють причинно – слідчі зв'язки та їх методи використання, основні принципи системного аналізу та синергетики та ін. Ці знання та вміння допомагають їм зрозуміти та освоїти багато положень хімії, математики, біології та ін. чим просто їх зазубрювати. Зважаючи на похилий вік, я належу до “дітей війни”, ні, не нинішньої, а минулої світової, яку все рідше називають Вітчизняною, бо немає вже тієї єдиної країни, яка зуміла в єдиному пориві народу зламати хребет фашизму, і за яку наші батьки і діди билися. Саме на наше покоління лягли всі тяготи індустріалізації та відродження країни і тоді весь світ був здивований розквітом творчої діяльності в країні, не лише інженерної, а й науки, культури, мистецтва. Саме в цьому поколінні відродження виявилося так багато талановитих людей, що обійшлося набагато меншим залученням фахівців процвітаючих країн, ніж за першої індустріалізації країни при переході до соціалізму.

Декілька спогадів… Може вони підкажуть причину. Початкова школа. Вчитель-математик - фронтовик, інвалід. Звали його Василь Амбросимович. Навчав у дивному для нинішньої школи стилі – безперервному спілкуванні з дітьми у вирішенні завдань різного рівня. Примудрявся спілкуватися не з класом, а з кожною дитиною. Пам'ятаю підійшов до мене і дав начебто просте завдання (що і зараз часто жартома задають дорослим і далеко не завжди швидко отримують правильну відповідь). Склади, каже, В.А. всі цифри від 1 до 100 швидше. І відійшов. Я гарячково, пихкаючи і потіючи, став складати в стовпчик усі ці цифри. За кілька хвилин учитель підійшов до мене і побачив, що я склав лише кілька десятків цифр. Він підняв над моєю головою милицю і голосно, так що весь клас здригнувся, сказав, що це тупий шлях, а він вимагає вирішити завдання швидко. І ще сказав, що опустить милицю мені на голову, якщо я не виконаю цієї вимоги. Стиснувшись від жаху (хоча ми всі відчували, що фронтовик був доброю людиною, дуже любив дітей і був добрим учителем), я швидко знайшов вирішення цього непростого для молодшого класу завдання. Звичайно, це була не єдина задача, я навів лише один приклад методу навчання, що пов'язує із включенням у процес навчання емоційної складової. Пізніше побачив той самий метод під час навчання англійської. Тоді вчитель швидко вирішив проблему повільного випливання з глибин мого мозку англійських слів, сідаючи мене на крісло, що обертається, і одягнувши на голову звичайне відро. Поєднуючи швидкість обертання крісла і частоту ударів по відру, він швидко досяг успіху.

А, ось, зовсім з іншої причини я, вирощений у російськомовному середовищі, досить вільно і швидко заговорив українською, завдяки вчительці, Наталі Павлівні, найдобрішій українській красуні, в яку, певен, були закохані всі хлопці класу. Вона мала прекрасний, глибокий український голос і вона вчила нас українській мові, враховуючи її пісенний характер. Багато текстів ми спочатку перекладали, потім прибирали з перекладу всі різкі звуки, що гарчать, і порівнювали звучання варіантів. І чудові мелодії українських пісень допомагали нам вивчити мову.

Наведу ще один приклад доцільності включення до процесу навчання емоційної складової вже у середній школі. Мій батько, який провоював всю війну політруком роти (це важливо для подальшого викладу), після повернення став у Дніпрі директором середньої школи 36, яка розташовувалась у найкримінальнішому тоді заводському районі Чечелівка. Контингент школярів був відповідним, емоції у хлопців також. Пісні теж мали свої. Знаю про це не з чуток, оскільки досі ношу шрам на руці від рани ножем, отриманий від підлітка, який виявився учнем зі школи мого батька.

Батько, як я пам'ятаю, багато експериментував у своїй школі, намагаючись поставити хлопців на вірний шлях. Пам'ятаю, що він зумів умовити дирекцію двох великих металургійних заводів передати школі вільний верстатний парк, і в школі з'явилося кілька залів верстатного парку. Запросив до школи як у нинішній термінології волонтерів – професіоналів у галузі обробки металів і ті, на відміну від нинішніх пенсіонерів, яких зараз навіщось навчають у школі третього покоління Дніпра бальним танцям 18 століття, та волонтери не без задоволення та майже безкоштовно стали навчати хлопців та дівчат. премудростям майстерності, виготовляючи на верстатах деталі, що необхідні реіндустріалізації країни, й отримуючи за це заробітну чесною працею хай невелику, але зарплату. З'явилася перша у країні політехнічна школа. Урочистостей з цього приводу не було, і лише через кілька років я зрозумів, що це було правильним напрямом, коли мені стали дзвонити школярі, що подорослішали, що знайшли свій шлях у житті  після навчання у школі 36, і просили допомогти знайти могилу мого батька, щоб покласти на неї квіти . З багатьма з них я зустрічався. Одного разу навіть був запрошений на загальний збір колишніх школярів, де вони поспілкувалися зі мною, по-моєму, не без інтересу з обох боків. Спілкування відбувалося чомусь у приміщенні міської станції водозабору, якою командував також один із колишніх учнів батька. Розмовляючи з ними, я дізнався, що багато з них стали чудовими фахівцями, які відповідали багатьом вимогам, які так добре сформулювала Л.Гриневич. Звернув увагу на те, що практично всі вони продовжили навчання, здобули вищу освіту не обов'язково у сфері металообробки. Були серед них фахівці різних професій. Загальне було лише те, що майже всі вони мали особливість – збереження творчої спрямованості їхнього життя та діяльності. Можливо, чималу роль у цьому відіграв емоційний заряд любові до творчої праці, сформований у першій політехнічній школі Дніпра.

Начитавшись статей про те, що контингент студентів у вишах значно погіршився, незважаючи на ЗНО та інші премудрості, і що саме з цієї причини вища школа країни не в змозі забезпечити необхідні якості фахівців для відродження країни шляхом її індустріалізації, подумав, що варто придивитися до вже давно розпочатій реформі середньої школи і, відповідно до сучасного системного аналізу, розібратися, як у нинішній школі готують школярів до подальшої освіти і, взагалі, до дорослого життя. Вирішив почати з найкращих шкіл. Мені пощастило – прочитав про те, що Президент країни відвідав у Дніпрі Комунальний заклад освіти КЗО Інноваційний Ліцей "СИНЕРГІЯ" ДОР" Звичайно ж, Президенту не покажуть поганий заклад, покажуть найкраще з того, що є, а, може, встигнуть навіть прикрасити дещо . Мабуть, Інноваційний Ліцей "СИНЕРГІЯ – це   те, що я шукав.

Чесно скажу, порушив журналістські правила і не поїхав безпосередньо на об'єкт моєї уваги, вирішив обмежитись знайомством із сайтом цієї організації, а також ще раз переглянув ті репортажі про перебування Президента в ліцеї, які ще збереглися у мережі. Відразу скажу, що, перш за все, здивувала відсутність у переліку спеціальностей та предметів, що вивчаються школярами навіть поверхової інформації про сучасні поняття інноваційності та необхідного для її отримання системного аналізу, а також синергетики, включених, мабуть, у рекламних цілях у найменування організації. Не виявив я ні системного синергетичного зв'язку запропонованих школярам дисциплін, ні логіки їх розміщення, ні використання якихось нових методів навчання, які вже прийшли в педагогіку в багатьох країнах (і навіть в Україні – згадайте про Шаталова). Вирішив запропонувати допомогти педагогам чим змогу, тим більше, що займався близькими питаннями на своїй кафедрі багато років. Не зневажте, наведу листа - пропозицію про це Директору ліцею, вона коротка, і в ньому я спробував якомога м'якіше без особливої ​​критики викласти свої пропозиції. Ось цей лист.

Шановна ………………………………………!
Пише Вам Задорський Вільям Михайлович - Доктор технічних наук у галузі хімічної технології, професор, автор близько 500 винаходів та патентів, понад 600 публікацій та книг. Багаторічна робота в науковій програмі НАТО з питань чистого виробництва та сталого розвитку. Журналістська діяльність на тему науки, інженерної освіти, творчого розвитку та технологічного бізнесу . Великий досвід роботи керівником проектів та консультантом з сталого розвитку, системного аналізу, синергетики, сфери хімічної інженерії та реальної економіки, екологізації виробництва, реформування освіти, розробки методичних засад інноваційного освіти. Керував реструктуризацією середнього та малого бізнесу в галузі хімічного машинобудування та технології в період їх трансформації в інноваційні високотехнологічні майданчики та переходу на екологічно чисте виробництво (докладніша інформація у доданому резюме).

Вчора отримав величезне задоволення від ознайомлення із Вашим сайтом Інноваційного ліцею “Синергія”. Справа в тому, що останні 20 – 25 років я займаюся розвитком дуже близького до Вашого напрямку роботи, тільки для вищої школи. Зараз я закінчив роботу у вищій школі за віком, займаюся в основному журналістикою. Є у мене величезний сайт, де вже приблизно 400 досить великих (6-8 стор.) статей з проблем сталого розвитку країни, реформування освіти, системного аналізу, синергії . Адреса сайту https://blog.liga.net/user/vzadorskiy/profile . Можливо, деякі публікації будуть цікавими для Вас, оскільки стосуються тих питань, які, напевно, цікавлять Вас. Але набагато цікавішим може виявитися для Вас мій великий Інтернет Портал Інноваційно – технологічного бізнесу (www.invest.ho.ua ). Так уже вийшло, що він присвячений тим питанням, які Ви вже вирішили, або які Вам доведеться вирішувати через напрям діяльності Вашої організації. Насамперед, звертаю Вашу увагу на розділи Порталу “Креативна освіта”, ”Корпоративні тренінги” з кількома не дуже вдалими відеофільмами про навчання керівників та інноваторів Запоріжжя, ”Синергетичне винахідництво”, де висвітлена розроблена мною методика синергетичного винахідництва”, та інш. У розділі “Теоретичні основи” я розмістив кілька моїх монографій з системного аналізу та синергії, виданих у Німеччині та інших країнах, на жаль, на російській мові , які Ви маєте змогу вільно скачати та використовувати, якщо це Вам потрібно. Це я пропоную, тому що приблизно 15 років пропрацював позаштатним експертом – представником України у наукових програмах НАТО зі сталого розвитку, де якраз і ознайомився з тим, як вирішуються питання навчання інноваційним підходам молоді, насамперед системному аналізу, синергії та сталому розвитку, у більшості розвинених країн світу.

І, нарешті, не може Вас не зацікавити мій опит організації школи творчого розвитку та навчання винахідництву, яку я, не знаючи тоді, про Ваш ліцей, організував у ліцеї N 100 м. Дніпро. Навіщо я це все написав? Я не шукаю роботу, мені достатньо журналістської діяльності, але так вийшло, що наші шляхи перетнулися і накопичений досвід може виявитися корисним. Була в мене мрія зробити для нашої роздертої країни хорошу науково - освітню методичну дослідну базу, де відпрацювати методики реформування середньої освіти з тим, щоб зробити її інноваційною на відміну від того неподобства, до якого вже привела та освітня реформа, що проводить наше МОНУ. Вам, на відміну від мене, вдалося багато зробити для реалізації цього завдання. Честь вам і хвала за це. Якщо необхідно, готовий до співпраці та надати допомогу, якщо вона буде потрібна. Нижче мої контакти. З повагою, Підпис.

Шкода, що шановна директорка ліцею, мабуть, не знайшла кілька хвилин, щоб прочитати цей лист і хоча б зателефонувати авторові, щоб подякувати за увагу до її діяльності. Мабуть, вона не знайома із загальноприйнятими у світі правилами ділової етики. Втім, цим же, мабуть, страждають її керівники з МОНУ, які ось уже третій місяць не можуть написати хоча б типової для них відповіді – відписки на мої не лише обґрунтовані, а й реалізовані чи апробовані з позитивними результатами пропозиції щодо реформування вищої освіти країни, що були направленими на Урядову гарячу лінію до Урядового контактного центру ( ЗА-16537715 від 8/12/2023).

А поки повернемося до реформи обох стадій освіти з урахуванням їхнього синергетичного взаємозв'язку, від результатів якого багато в чому залежать відновлення та подальший сталий розвиток країни. Тривожить те, що поки що влада намагається провести окремі незалежні реформи середньої та спеціальної освіти. На мою думку, це помилка, бо людина розвивається безперервно. Після закінчення середньої школи, яка старанно напихає голову підлітка сучасними знаннями на їх нинішньому рівні пізнання, людина потрапляє в середу, в якій освіта всього світу шукає вирішення іншого завдання - творчий розвиток особистості, забезпечення у неї здатності створювати нову інформацію, знаходити нові технічні рішення, здатність забезпечити розвиток науки і техніки, про що правильно писала Л.Гриневич (див. про це вище). Цей стрибок від пізнання до здатності створювати нове не можна зробити, не забезпечивши тісний синергетичний взаємозв'язок двох систем освіти. Такий зв'язок давно пробивається - дивіться, наприклад, як змінилося в середній освіті оснащення шкіл сучасною науковою технікою. Найчастіше вона вже навіть краща, сучасніша, ніж оснащення нинішніх університетів. Зауважив це, відвідуючи школи під час чергового вузівського рейду для “вербування” старшокласників у студенти під маркою професійної орієнтації (до речі, зовсім неефективний метод забезпечення шуканого буму абітурієнтів). Але на жаль, сьогодні школи далеко не завжди забезпечують рівень знань у випускників, достатній для того, щоб забезпечити їхню здатність до оволодіння методами не засвоєння відомої, а створення нової інформації, що забезпечує можливість переходу до успішного розвитку країни. Отже, сьогодні необхідно об'єднати реформи середньої та вищої школи, щоб забезпечити наступність знань та вмінь учнів шляхом прямого та зворотного синергетичного зв'язку обох систем освіти. Зауважу, що запропонована взаємодія двох систем освіти буде також ефективна  для хлопців, які не збираються відразу після закінчення школи продовжити навчання в університетах, або йти захищати Батьківщину. Це будуть зріліші молоді люди, які вже здатні приймати обдумані рішення. Особливо це стало б у нагоді майбутнім підприємцям. Маю на увазі не підприємців, які займаються торгівлею, яких на Заході рідко називають підприємцями, а найчастіше комерсантами, і набагато менше дбають про їхню підтримку, бо їм набагато легше стати на ноги, аніж підприємцям, які виробляють власну продукцію, яким часто потрібна допомога держави. За своїм досвідом проведення корпоративних тренінгів для працівників близьких сфер виробництва знаю, що програми тренінгів для підприємців значно складніші, ніж для інших категорій учнів. Адже підприємцям часом доводиться оперативно вирішувати не тільки суто виробничі питання, а й питання технології, перспектив розвитку, фінансові, інвестиційного клімату та ін. Тому питання технології пошуку оптимальних рішень, а іноді й пошуку нестандартних інноваційних рішень набувають для них особливого значення. Ось чому розроблена нами нова методика винахідництва здобула до початку нинішньої війни значну популярність саме у них. За кордоном першими виявили до них інтерес китайські керівники, які розробили спеціальну урядову програму "1000 талантів", яка передбачає створення спеціальних центрів навчання талановитої молоді, схильної до підприємництва. Для цього запрошували фахівців з усього світу, здатних проводити пошук нестандартних рішень та винаходити. Шкода, що моя поїздка не відбулася. Можливо, ця програма сприяла такій збільшеній останніми роками якості автомобілів, вироблених у Китаї, виробництво яких вже на передових позиціях у світі.

Тішить, що і в Дніпрі розпочалася робота з підготовки молоді до підприємницької роботи. Поки що цим займаються лише приватні навчальні заклади. Однією з найцікавіших, як мені здалося, є Miniboss business school, яка входить до міжнародної мережі таких шкіл та до української частини цієї мережі. Дивує, що наша влада, декларуючи гасла про те, що за середнім та малим бізнесом, за допомогою якого планується здійснити реіндустріалізацію країни, велике майбутнє, віддала на відкуп приватним школам завдання підготовки кадрів для цього. Ініціатори цієї мережі шкіл розробили комплексну систему навчання та вважають, що навчання бізнесу треба розпочинати вже… з 6 років. Можливо це й так, але якось незвично дитину так рано починати привчати до особистого успіху, насамперед до фінансового, і готувати до майбутньої карколомної кар'єри. Мовляв, це одна з основних причин успіху Заходу в економіці та технічному прогресі. Але ми й зараз бачимо, що з підготовкою кадрів у успішних країнах є свої серйозні проблеми, наприклад, байдужість населення до вирішення соціальних проблем у їхній країні, байдужість до вирішення політичних питань у своїй та сусідніх країнах, яке ми спостерігаємо, на жаль, і тепер до останніх подій нашій країні. У процвітаючих у бізнесі та в корупції багатих батьків ростуть діти, абсолютно байдужі до соціальних проблем, позбавлені ще недавно властивого молоді патріотизму, що стало особливо помітним у зв'язку з тривалою кровопролитною війною з “братами”. А мета нової реформи - перш за все, інтеграція до європейської системи освіти та вдосконалення ЗНО, яке стало абсолютно безглуздим через нікому не потрібну формалізацію вимог до рівня підготовки абітурієнтів, що  викликало зняття прийнятої у всьому світі зацікавленості вузів у високій якості підготовлених фахівців та відборі для цього найбільш підготовлених абітурієнтів, чий  дефіциту й  так зараз зростає.

У зв'язку з цим, я, який багато років займався питаннями вдосконалення вищої освіти не тільки в нашій країні, а й за кордоном як експерт НАТО з кількох програм сталого розвитку, неодноразово звертався до влади з пропозицією використовувати результати наших напрацювань при реформуванні освіти. Може, й читачі захочуть повідомити свою думку щодо доцільності запропонованих рішень та запропонують свої варіанти. 

Ось частина згаданого та невідповідного освітніми чиновниками МОНУ звернення: Чи така реформа потрібна вищій школі нашої країни? Пошук ефективних напрямів підвищення ефективності вищої школи з моїми учнями та співробітниками вели на заводі-втнз м.Теміртау (Казахстан), а потім на кафедрі Обладнання хімічних заводів в УДХТУ (м.Дніпро). Можливо, деякі з них можна використовувати при здійсненні в країні запланованої реформи, якщо скористатися багатьма матеріалами за нашими результатами, що є в моєму блогу (https://blog.liga.net/user/vzadorskiy/profile) та в моєму Інтернет-порталі "Технологічний бізнес" (http://invest.ho.ua). Ось ці напрямки: 1.Поєднання та створення тріади освіти, науки та виробництва. Дуальна система освіти. На кафедрі ОХЗ таку тріаду було створено приєднанням до неї Галузевої лабораторії та кількох підприємств об'єднання “Союзреактив”. 2.Створення системно – синергетичної системи знань спеціаліста, у якої майже всі навчальні дисципліни пов'язані між собою загальними термінологіями, правилами, взаємозалежними законами тощо. 3.Створення та реалізація у навчальному процесі системно – синергетичної методики пошуку нестандартних рішень та навчання винахідництву. В результаті на кафедрі створено понад 400 патентів та винаходів, багато з яких було реалізовано. 4.Реалізація інтегральної концепції інженерної підготовки, що полягає у набутті механіками не тільки знань обладнання, а й знань у галузі технології, що відбувається в цьому обладнанні, тобто. на стику наук про обладнання та технології. 5.Оновлення змісту навчальних дисциплін з урахуванням технологічного розвитку у світі. наприклад, розробка методів створення принципово нового гнучкого хімічного обладнання та блочно – модульних структурно трансформованих багатономенклатурних гнучких установок.6.Включення до спецкурсів вивчення питань промислового підприємництва. 7.Створення одного з перших у країні студентського технологічного бізнес – інкубатора. 8. Підготовка за участю студентів ярмарків стартапів для середнього та малого бізнесу. 9. Розробка за участю студентів Програми інтелектуального волонтерства для підтримки підприємців. 10. Створення за участю студентів школи синергетичного винахідництва для випускників старших класів. 11.Створення за участю студентів першого в Україні Інтернет-порталу з Інноваційно-синергетичного технологічного бізнесу.

Звертаю увагу читача на те, що майже всі ці та інші наші проекти тісно пов'язані із проблемами відродження нашої країни та й військовими завданнями. Адже, у багатьох країнах педагоги давно переконалися, що знання швидше засвоюються і стають основою професіоналізму фахівця, коли вони отримані не з використанням абстрактних прикладів, відірваних від дійсності, а на пошуку вирішення актуальних завдань.

Однією з найважливіших завдань освіти сьогодні, як відомо, є підготовка підприємців, здатних створювати виробництво необхідної продукції, і треба лише вітати створення ентузіастами приватних шкіл у тому, якщо державна освіта не поспішає робити це. На жаль, інформацію про школу мінібосів, призначену насамперед для навчання підприємців, я зміг отримати лише за матеріалами, розміщеними в Інтернеті. За ними склалося враження, що школа працює, можливо, чудово і за новими педагогічними методиками, але, на жаль, у повному відриві від дійсності, від політичного, економічного, військового життя країни. Наголошую, можливо це недоліки лише Інтернет сайтів, і, заради об'єктивності, скажу, що графічна їх частина заслуговує на схвалення.

Було б цікаво також обговорити з колегами цілу низку інших питань змістовної частини інформації про цю школу мінібосів, якби хоча б у назвах “Унікальних навчальних посібників” було відображено не лише їхня тематика, а й сучасність та високий рівень використовуваних педагогічних методів та практичних прийомів . Про це не можна судити, наприклад, з таких посібників, як проектний менеджмент, ази економіки, управління фірмою, генерація ідей, економіка міста, основи ринкової економіки. Такі назви у вузівських програмах завжди забезпечуються хоча б кількома словами інформації про їхню сутність.

Наприклад, дивує назва "генерація ідей". Навіть у вузах розповідають лише про метод випадкового пошуку рішень, при якому жодної методики генерації немає і їхнього пошуку також крім перебору відомих випадкових рішень. Хіба що, створення Теорії вирішення винахідницьких завдань (ТРВЗ) Г.Альтшуллером, яке не варто враховувати, оскільки ТРВЗ намагається хоч якось "теоретизувати" пошук рішення для найпростіших локальних завдань. Так само і остання американська новинка - метод синектики Д.Гордона, в якому всього лише використовується аналогія об'єкта, що розробляється, з природним аналогом, в якому завдання вже якось вирішене.

Без особливої ​​радості повідомлю про те, що моя методика пошуку нестандартних рішень, з використанням якої мені з моїми учнями вдалося запропонувати, а в багатьох випадках і реалізувати понад 500 патентів і винаходів, розроблена приблизно 25 років тому, реалізована в промислових установках, що діяли, в декількох галузях промислового виробництва. Розробки  захищені патентами багатьох країн, зокрема, не тільки колишнього СРСР, а зараз України, а й у таких далеко не відсталих країнах, як ФРН, Франція та Японія. і бізнес школа мінібосів теж, не виявили жодного інтересу ні до нових методів пошуку оптимальних рішень, ні до практичного навчання цих методів та їх реалізації. Назва цієї нової методики відображає її зміст: "Системно-синергетична методика пошуку нестандартних рішень та винахідництва". Ця методика та багато прикладів її реалізації наведені у згаданому вище моєму Інтернет порталі “Інноваційний технологічний бізнес”. З цього порталу можна скачати абсолютно безкоштовно багато навчальних посібників, книг і навіть дві монографії, видані російською мовою в Німеччині з творчості інновацій. Там же даються програми десятків тренінгів, у тому числі, корпоративних, школи винахідництва, яка два роки пропрацювала в одному з ліцеїв Дніпра, нашому не дуже вдалому проекті студентського бізнес-інкубатора, ярмарку антивоєнних стартапів та ін

Мені якось більше до душі японський менеджмент, при якому ніхто не готує босів для керування ні з 6 років, ні навіть у підлітковому віці. Хлопців натомість навчають основ теорії систем, методів системного аналізу та синергетики, планування екстремальних експериментів, методів оптимізації та ін. А потім вивчені фахівці самі знаходять собі місце роботи, відповідне їх спеціальності та кваліфікації, і дуже рідко змінюють його. Натомість вони за спеціальною програмою з підвищенням досвіду піднімаються вгору службовими сходами тієї організації, де вони працюють, і лише найдосвідченіші з них, які мають необхідні організаційні здібності, характером, головне, здатністю працювати з людьми, дістаються до вершини службових сходів і стають босами чи макробосами у своїй організації. І жодні хабарі, заступництво, корупція тощо тут не допомагають. Цікаво, чи зможуть стати наші мінібоси максібосами, коли виростуть?

У проспектах школи мінібосів заявлено, що вона входить до міжнародної освітньої мережі 21 століття, що впроваджує всі новітні технології навчання дітей та підлітків теорії та практиці бізнесу через всебічний розвиток особистості. З особистості зазвичай починають, але, крім того, що в школі мінібосів поки що мабуть не вчать шукати інноваційні рішення і створювати винаходи не тільки використовуючи вже відомі прийоми та методи випадкового пошуку, а й більш сучасні, засновані на використанні сучасних досягнень педагогіки та бурхливого руху науки та техніки вгору за укладами розвитку. Адже, як зазначено у сайті школи, одним із її завдань є “тренувати людину винаходити”. Але до того, як тренувати, треба цю людину навчити винаходити. Добре навчити її хоча б основам системного аналізу та синергетики, методів оптимізації, аналізу причинно – слідчих зв'язків, планування екстремальних експериментів, інноваційного інжинірингу. І, звичайно ж, основам бізнесу, правилам не бізнесу взагалі, а технологічному бізнесу. Ті, кого лякали спочатку нові назви областей знань, які необхідно отримати учням, тільки спочатку лякалися, а потім  спокійно прийняли їх  нашими учнями в експериментальній школі винахідництва, програми якої наведені в нашому Інтернет порталі. І реальна тематика їх випускних робіт щодо пошуку методів покращення екологічних характеристик р.Дніпро, щодо вдосконалення захисного одягу для наших воїнів, щодо використання залишків зруйнованих будівель для їх відновлення шляхом їх використання у будівельних матеріалах та конструкціях, з комплексної переробки сільськогосподарської продукції з отриманням з неї як масел, так й пектину та інших, необхідних нам продуктів задля забезпечення поліпшення здоров'я та інших.

Якось не прийнято говорити про те то, що школа мінібосів спрямовано забезпечує успішну кар'єру синам та дочкам , передусім, фінансово досить забезпечених батьків. Адже вказана в Інтернеті вартість навчання у школі приблизно 800 грн на місяць не завжди по кишені батькам багатьох талановитих дітей , а заробляти кошти для навчання, розвозячи піцу чи виконуючи інші подібні роботи, далеко не всі  зможуть. Тим часом, моя онука в Бостоні, донька далеко не олігархів, отримала вже звання магістра, навчаючись в одному з найпрестижніших вишів США та постійно отримуючи стипендію лише від майбутніх роботодавців. 

Думаю, що ці зауваження та пропозиції аж ніяк не знижують величезного значення роботи колег із підготовки підприємців високої кваліфікації, вкрай необхідних країні в епоху її відродження, та впевнений у їхньому успіху.