Про що забув Офіс простих рішень та результатів? Порада раднику

Події останніх кількох тижнів змушують суспільство тримати судову систему  у підвищеному фокусі уваги. Розмови про продовження судової реформи, яку вимагають від українців європейські партнери, не вщухають ні у владних високих кабінетах, ні на телеефірах, ні на форумах соціальних мереж. Всі єдині в тому, що потрібно від балачок переходити до діла. Втім єдиного бачення того, ЯК саме підступити до цього діла (після минулорічного провалу) на жаль, поки немає.

Тим часом, потреба в реформах народжує чимало ідей та рішень, від суперпростих до мегаскладних. Вона народила навіть цілий Офіс простих рішень та результатів, який влітку презентував свій список змін в судовій сфері. Однак навряд чи можна назвати «простим рішенням» ліквідацію спеціалізованих судів, Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів, створення на базі Верховного Суду «маленького суперсуду» та інші ідеї, що потребують кардинальних змін в законодавчій, інституційній та кадровій площині.

На фоні таких «простих рішень» ще менш радикальним виглядає законопроєкт № 3711, внесений Президентом України на розгляд Парламенту та відправлений 05 листопада на доопрацювання з урахуванням висновків Венеційської комісії. Погодьтесь, що той факт, що означений законопроєкт подорожує з літа комітетами теж слабко нагадує «просте рішення» існуючих проблем. 

Невже простих рішень, які б забезпечили якісні зміни в судовій системі, не існує?

Ні. Вони існують, але чомусь за них забувають. Зокрема ті, хто рішуче взяв на себе розробку простих рішень.

Яким же є найпростіший спосіб подолати кадровий голод в судах та таке ганебне явище, як суди без суддів? 

Ось він: призначити нових суддів, оскільки це забезпечить доступ людей до правосуддя.

А яким є найпростіший спосіб забезпечити дотримання діючими суддями розумних строків розгляду справ?

Очевидно, що призначити нових суддів, адже це зменшить навантаження на одного суддю.

А яким є найпростіший спосіб повернути довіру до судової системи?

Допустити до неї нових людей, які чесно пройшли всі конкурсні процедури під наглядом європейських та американських партнерів. Іншими словами – призначити нових суддів. 

І нарешті, яким є найпростіший спосіб забезпечити дотримання положень діючого законодавства в судовій сфері?

Ось він: видати укази про призначення нових суддів в межах встановленого законом строку.

Але де їм взятись цим новим суддям?

І тут теж все дуже ПРОСТО і абсолютно законно – з передбаченого законом добору кандидатів на посаду судді. Останній такий добір стартував в квітні 2017 року і з суб’єктивних причин триває й досі. Тож наведу коротку довідку про те, звідки ці майбутні судді взялися.

1. Відповідальна за проведення процедури добору Вища кваліфікаційна комісія суддів України (діяльність якої була зупинена рівно рік тому і до цього часу не відновлена) зареєструвала намір 5336 чоловік взяти участь у всеукраїнському доборі кандидатів на посади суддів місцевих судів в 2017 році.

2. 31 жовтня 2017 року ВККС провела відбірковий іспит, в якому взяли участь 4525 кандидатів.

3. В результаті іспиту на навчання в Національну школу суддів України було направлено 387кандидатів, які не мали стажу роботи на посаді помічника судді та 286 кандидатів, що мали такий стаж.

4. Всього в Національній школі суддів навчались 673 кандидати.

5. 29-31 жовтня 2018 року 876 кандидатів складали кваліфікаційний іспит, з яких 285 кандидатів з числа осіб, які мали стаж роботи помічником та успішно пройшли навчання та 591 кандидат, які перебували в резерві кандидатів з 2012 по 2015 роки, але не призначались у зв’язку з відсутністю повноважної Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

6. В липні 2019 року 370 кандидатів, які успішно пройшли навчання в Національній школі суддів, склали кваліфікаційний іспит, результати якого досі не встановлені через припинення повноважень Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

7. 07 серпня 2019 року 467 кандидатів Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала призначити в 263 місцеві загальні суди.

8. 01 жовтня 2019 року 76 кандидатів були рекомендовані для призначення в спеціалізовані суди. Розгляд їхніх рекомендацій не розпочато й досі через наявність (за твердженням Вищої ради правосуддя) незавершених судових процедур.

9. 27 квітня 2020 року Вища рада правосуддя почала розглядати рекомендації кандидатів у місцеві загальні суди.

10. Станом на сьогодні ВРП внесла 441 подання про призначення суддів в місцеві загальні суди, з яких Президент призначив 353 судді. 

11. 21 кандидат на посаду судді місцевого суду залишається не розглянутий Вищою радою правосуддя з 09 серпня 2019 року.

12.  88 подань Вищої ради правосуддя знаходяться в Офісі Президента без указу, з них 84 кандидати по яким пропущено строк видачі указу.

13. 21 судовий позов до Президента України перебуває на розгляді у Верховному Суді.

Як бачите, з понад п’яти тисяч бажаючих одягнути суддівську мантію, в результаті проходження випробувань та бюрократичних процедур лише 353 кандидати стали суддями, однак навіть не всі вони поки що були приведені Президентом до присяги. Це означає, що призначені судді не можуть вершити правосуддя. 

І це при тому, що:

- загальна кількість суддів у судах України 5354 судді при визначеній – 7295, а повноваження на здійснення правосуддя мають лише 4809 суддів. Відтак понад третина суддівських посад пустує.

- більш ніж 1600 діючих суддів мають право на відставку і активно його реалізують. Так, з січня 2020 року Вища рада правосуддя прийняла рішення про звільнення 221 судді, а в 2019-ому році – про звільнення 247 суддів.

Ці цифри є чітким сигналом суспільству – ми маємо потужну кадрову кризу в судах.

В Сполучених Штатах поважають людей, які живуть за принципом «The difficult we do immediately. The impossible takes a little longer», що означає «Складні завдання ми виконуємо відразу, а нездійсненні – трохи згодом». Цей слоган в 1942 році навіть став девізом військово-повітряних сил США. Тобто у насправді відповідальних та організованих людей відтермінування прийняття рішення пов’язується виключно з нездійсненністю самого завдання.

Залишаючись далекою від думки про нездійсненність завдання з подолання кадрової кризи в судовій системі, вважаю що його рівень складності дозволяє прийняти просте рішення –видати указ Президента про призначення нових суддів.