Кому трагедія, а кому черговий привід для піару

Розгляд будь-яких проблем, навіть найбільш вузьких і приватних, крізь таку ж вузьку і локальну оптику часто загрожує адекватному розумінню контексту, в якому ці проблеми виникають. В таких випадках говорять: не бачити лісу за деревами. Особливо небезпечна подібна короткозорість, коли мова йде про суспільно значимі події і процеси. Але протилежність даного підходу, за якої конкретні проблеми, що потребують конкретних професійних рішень, штучно універсалізуються, є не менш загрозливою для суті справи.

Вчора в Києві сталася трагічна подія – загинув журналіст Павло Шеремет. Безумовно, крім невимовного горя для його близьких, рідних, знайомих, схвильованості всієї журналістської спільноти, сплановане вбивство Павла багато говорить і про ситуацію в країні: розгул криміналу, атмосфера безкарності, відсутність гарантій безпеки і свободи професійної діяльності тощо. Все це хворобливі симптоми суспільства, в якому ми всі живемо, та водночас за стан якого всі несемо свою долю відповідальності. І в цьому сенсі особисто мене прикро вражає поведінка багатьох публічних осіб, які трагічну завчасну смерть Павла Шеремети тут же перетворюють на черговий привід для свого власного піару. Осіб, які ще до висунення слідством офіційних версій убивства встигли знайти, засудити і навіть словесно покарати винних: владу, режим, правоохоронну систему, президента і т.д. Але навряд це бодай краплею допоможе у розслідуванні, пошуку вбивць і встановленню справедливості. Так само всі ці патетичні промови не зарадять встановленню порядку і безпеки в суспільстві. Іноді здається, що атмосфера суспільної небезпеки і безкарності не така вже й велика проблема у порівнянні з навіженим цинізмом багатьох представників нашого суспільства.