Проект нової редакції Закону України "Про страхування". Роз.VI, VII

Розділ VI
ВИМОГИ ДО ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ СТРАХОВИКА

Стаття 36. Вимоги до забезпечення платоспроможності страховика

1. Платоспроможність страховика забезпечується виконанням установлених частиною другою цієї статті вимог до платоспроможності, проведенням уповноваженим органом оцінки їх виконання та його втручанням у разі невиконання таких вимог.

2. Страховик зобов’язаний на будь-яку звітну дату дотримуватися таких вимог до платоспроможності:

1) сформувати технічні резерви в порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами уповноваженого органу;

2) мати суму активів, визначених цим Законом категорій для покриття в повному обсязі технічних резервів, розраховану в порядку, встановленому уповноваженим органом;

3) мати регулятивний капітал у розмірі не меншому, ніж встановлений відповідно до вимог цього Закону;

4) виконувати умови щодо взяття участі в централізованих страхових резервних фондах у випадках, передбачених законодавством.

3.  Мінімальний розмір регулятивного капіталу встановлюється як найбільша з двох величин: мінімальний розмір статутного капіталу страховика ( мінімальний розмір гарантійного депозиту — для філії страховика-нерезидента) або нормативний запас платоспроможності.

4. Нормативний запас платоспроможності повинен бути не менший за достатній запас платоспроможності (далі - ДЗП), що визначається як необхідний обсяг капіталу для забезпечення платоспроможності c траховика (перестраховка) впродовж наступних 12 місяців в разі настання ризиків, викладених в пп. 4.1.1-4.1.6.

4.1.1 Ризик, пов'язаний зі специфікою класів страхуванням інших, ніж страхування життя включає:

4.1.1.1. Ризик недостатності встановлених розмірів страхових премій (внесків, платежів) для покриття зобов’язань за договорами страхування, що були чинними на звітну дату.

41.1.2. Ризик недостатності встановлених розмірів сформованих резервів збитків, що виникли але не заявлені та збитків, що заявлені, але не врегульовані.

4.1.1.3. Ризик, пов'язаний з настанням катастрофічних подій, що мають вплив на діяльність страховика з видів страхування інших, ніж страхування життя.

4.1.2 Ризик, пов'язаний  зі специфікою страхування життя включає:

4.1.2.1. Ризик, пов'язаний з показниками смертності, визначається як ризик можливих втрат страховика, викликаних негативним впливом на достатність сформованих резервів зі страхування життя зростанням чи спаданням показників смертності.

4.1.2.2. Ризик, пов'язаний з показниками захворюваності та втрати працездатності, визначається як ризик можливих втрат страховика, викликаних негативним впливом на достатність сформованих резервів зі страхування життя зростанням чи спаданням показників захворюваності чи втрати працездатності.

4.1.2.3. Ризик, пов'язаний з витратами на здійснення страхування життя, визначається як ризик можливих втрат страховика, викликаних негативним впливом на достатність сформованих резервів зі змінами в рівні відповідних витрат.

4.1.2.4. Ризик, пов'язаний з достроковим розірванням договорів страхування, визначається як ризик можливих втрат страховика, викликаних негативним впливом на достатність сформованих резервів зростанням чи спаданням частки договорів, дію яких достроково припинено.

4.1.2.5. Ризик, пов'язаний з настанням катастрофічних подій, що мають вплив на діяльність страховика зі страхування життя.

4.1.3 Ризик, пов'язаний  зі станом ринку та економічними умовами включає:

4.1.3.1. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність страховика змінами у вартості активів та зобов’язань, викликаних зростанням чи спаданням облікових ставок.

4.1.3.2. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність страховика змінами у вартості активів та зобов’язань, викликаних зростанням чи спаданням ринкової вартості цінних паперів.

4.1.3.3. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність страховика змінами у вартості активів та зобов’язань, викликаних зростанням чи спаданням ринкової вартості нерухомого майна.

4.1.3.3. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність страховика змінами у вартості активів та зобов’язань, викликаних зростанням чи спаданням відсоткових ставок за депозитами та ризиком дефолту установи, що залучила депозит.

4.1.3.4. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність страховика змінами у вартості активів та зобов’язань, викликаних зростанням чи спаданням обмінних курсів валют.

4.1.3.5. Ризик, пов'язаний з негативним впливом на платоспроможність надмірною концентрацією активів страховика в одного контрагента (перестраховика, банка, емітента цінних паперів та страхові посередники.

4.1.4 Ризик, пов'язаний з ризиком дефолту контрагентів страховика, що визначається як ризик можливих втрат, пов'язаний з невиконанням зобов’язань контрагентами страховика, до яких відносяться перестраховики, банки, емітенти цінних паперів та страхові посередники.

4.1.5. Операційний ризик.

4.1.6. Інші види ризику, що можуть бути встановлені Уповноваженим органом.

4.2.1 Розрахунок ДЗП проводиться для кожного виду ризику та його складових окремо. Загальна величина ДЗП розраховується на основі окремих складових за формулою ,

Де ДЗП_і відповідає і-му ризику, c_{i , j} – коефіцієнти кореляції, що не менше нуля та не більше одиниці, розмір яких встановлюється та може переглядатися Уповноваженим органом.

4.2.2. Розмір кожної окремої складової ДЗП_і за і-м ризиком визначається як достатній для покриття можливих втрат відповідно до цього ризику з рівнем надійності 99,5%.

4.2.3. Розрахований    достатній запас платоспроможності повинен бути збільшений на розмір ризикової надбавки, що відповідає вартості залучення капіталу під ризик.

4.3.1. Розрахунок кожної окремої складової ДЗП та ризикової надбавки виконується страховиком на підставі затвердженого положення про розрахунок ДЗП, що розробляється страховиком. Положення повинно в і дповідати або порядку стандартного розрахунку ДЗП, встановленим уповноваженим органом, або порядку застосування власних моделей для розрахунку ДЗП, затверджених уповноваженим органом. Положення засвідчується актуарієм, який відповідає вимогам законодавства.

4.3.2. Порядок стандартного розрахунку ДЗП може містити параметри розрахунку, специфічні для страховика, розраховані на основі власних статистичних даних страховика.

5.  За результатами оцінювання системи управління страховика уповноваженим органом у разі виявлення збільшення ризику встановлюються додаткові вимоги до регулятивного капіталу страховика.

Критеріїв оцінки системи управління страховика повинні відповідати вимогам цього Закону. Порядок оцінювання та визначення розміру додаткових вимог до регулятивного капіталу за результатами оцінювання встановлюються нормативно-правовими актами Уповноваженого органу. При цьому розмір додаткових вимог до регулятивного капіталу не може перевищувати граничних розмірів, установлених у пункті 6 цієї статті.

6. Граничний розмір додаткових вимог до регулятивного капіталу встановлюється в розмірі 10 відсотків мінімального розміру регулятивного капіталу, в тому числі 10 відсотків мінімального розміру регулятивного капіталу у разі недотримання визначених цим Законом вимог до системи управління.

7. Розмір регулятивного капіталу страховика визначається як частина в активах, вимоги до яких встановлено частиною дев’ятою цієї статті, що залишається після вирахування зобов’язань, вимоги до яких встановлено частиною десятою цієї статті.

8. Сума активів, що приймається до розрахунку регулятивного капіталу, визначається як сума окремих статей активів балансу та сум на позабалансових рахунках з огляду на такі особливості:

1) активи, обтяжені іншими зобов’язаннями, ніж зобов’язання за договорами страхування, перестрахування та співстрахування, враховуються в розмірі, що не перевищує балансової вартості таких зобов’язань;

2) активи, якими представлені технічні резерви, враховуються в загальному розмірі, що не перевищує розміру технічних резервів з урахуванням суми часток перестраховиків;

3) активи, якими відповідно до законодавства можуть бути представлені технічні резерви (крім прав вимоги до перестраховиків та активів, зазначених у пункті 1 цієї частини), враховуються в розмірі, зменшеному на суми, які враховані в пункті 2 цієї частини;

4) права вимоги до перестраховиків враховуються лише у складі активів, якими представлені технічні резерви, з огляду на встановлені обмеження щодо такого представлення;

5) інші активи, крім зазначених у пунктах 1—3 цієї частини, беруться до розрахунку в розмірі, встановленому нормативно-правовими актами уповноваженого органу, з огляду на те, що не враховується:

а) вартість нематеріальних активів;

б) дебіторська заборгованість, строк якої перевищує один рік;

в) вартість векселів;

г) вартість інших цінних паперів, якщо такі цінні папери не пройшли відповідно до норм законодавства процедуру лістингу на фондовій біржі, не були внесені до біржового реєстру, не перебувають в обігу на фондовій біржі

6) для проведення розрахунку регулятивного капіталу уповноважений орган може вимагати застосування страховиками лише певного методу проведення оцінки активів із числа передбачених стандартами бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

7) суми, що обліковуються на позабалансових рахунках, можуть бути враховані при проведенні розрахунку регулятивного капіталу відповідно до вимог частини дванадцятої цієї статті.

9. Сума зобов’язань, що приймається для проведення розрахунку регулятивного капіталу, визначається в розмірі суми зобов’язань за балансом з урахуванням суми часток перестраховиків у технічних резервах, зменшеної на суму субординованого боргу, що відповідає вимогам частини одинадцятої цієї статті, та збільшеної на суми на позабалансових рахунках, що враховуються відповідно до вимог частини одинадцятої цієї статті.

10. На вимогу страховика та за наявності наданих ним підтверджень уповноважений орган може видати дозвіл щодо неврахування в складі зобов’язань при визначенні регулятивного капіталу суми субординованого боргу (але не більше ніж 50 відсотків мінімального розміру регулятивного капіталу), що відповідає таким вимогам:

1) кошти за субординованим боргом сплачено страховику у повному обсязі;

2) у договорі про одержання субординованого боргу міститься положення, згідно з яким у разі банкрутства або ліквідації страховика кошти за субординованим боргом повертаються лише після задоволення вимог усіх інших кредиторів такого страховика;

3) договір про надання субординованого боргу може бути змінений лише після погодження з уповноваженим органом;

4) не більше 25 відсотків такого субординованого боргу становлять субординовані позики з визначеною датою погашення;

5) для позик із визначеною датою погашення початковий строк погашення повинен становити не менш як п’ять років. Не пізніше ніж за рік до дати виплати страховик повинен подати уповноваженому органові для схвалення план, в якому зазначено, як розмір регулятивного капіталу утримуватиметься або буде приведений до нормативного рівня на дату погашення. Ця вимога не стосується випадків, коли розмір, у якому субординований борг є складовою частиною регулятивного капіталу, поступово зменшується протягом останніх п’яти років до дати проведення виплати із щорічним зменшенням його первинної вартості на 20 відсотків;

6) субординовані позики, строк погашення яких не визначений, повинні підлягати погашенню тільки за умови повідомлення уповноваженого органу за п’ять років до початку такого погашення, крім випадків, коли такі позики більше не розглядаються як складова частина регулятивного капіталу чи коли для дострокового погашення потрібна згода уповноваженого органу;

7) страховик повертає кошти за субординованим боргом за умовою договору не раніше ніж через п’ять років. Уповноважений орган може дозволити дострокове повернення коштів за субординованим боргом згідно із заявою страховика, якщо це не призведе до порушення вимог платоспроможності страховика.

11. Сума на позабалансовому рахунку, розмір якої становить не менш як 10 відсотків підсумку активів балансу, враховується при проведенні розрахунку регулятивного капіталу в порядку та в розмірі, встановлених уповноваженим органом.

12. Страховик має достатній рівень регулятивного капіталу, якщо розмір регулятивного капіталу, визначений відповідно до частини восьмої цієї статті, перевищує величину, що розраховується як сума мінімального розміру регулятивного капіталу та встановлених уповноваженим органом додаткових вимог до регулятивного капіталу.

13. Зменшення розміру регулятивного капіталу нижче достатнього рівня є індикатором раннього запобігання можливим проблемам із платоспроможністю і потребує виконання страховиком рекомендацій уповноваженого органу із зазначеного питання або плану фінансового оздоровлення щодо відновлення розміру регулятивного капіталу, загальні вимоги до якого встановлюються уповноваженим органом.

14. У разі зменшення розміру регулятивного капіталу нижче мінімального розміру регулятивного капіталу уповноважений орган застосовує до страховика в установленому порядку заходи впливу.

15. У разі зменшення розміру регулятивного капіталу порівняно зі станом на попередню звітну дату більш як на 10 відсотків страховик повинен надати разом із звітністю уповноваженому органу пояснення щодо такого зменшення.

16. Для забезпечення виконання страховиками зобов’язань щодо окремих видів обов’язкового страхування страховики можуть утворювати централізовані страхові резервні фонди та органи, які здійснюють управління такими фондами. Положення про зазначені фонди затверджуються уповноваженим органом, якщо інше не передбачено законом.

Джерелами утворення централізованих страхових резервних фондів можуть бути відрахування від надходжень страхових платежів, внески власних коштів страховика, а також доходи від розміщення коштів централізованих страхових резервних фондів.

17. Якщо страхова сума за окремим об’єктом страхування перевищує 10 відсотків суми регулятивного капіталу та технічних резервів, страховик зобов’язаний укласти договір перестрахування за умови, що частина ризику, яка залишається у страховика, не може перевищувати установлених у цій частині обмежень, та забезпечити набрання чинності договором перестрахування не пізніше набрання чинності договором страхування.

18.  Вимоги цієї статті застосовуються також до перестраховиків, що отримали ліцензію на провадження перестрахової діяльності як виключного виду діяльності, з урахуванням вимог до регулятивного капіталу перестраховика, встановлених цим Законом.

 Стаття 37. Технічні резерви

1. З метою забезпечення поточних та майбутніх зобов’язань за договорами страхування (перестрахування) страховик зобов’язаний сформувати технічні резерви за кожним класом страхування, на які страховик має ліцензію, в тій валюті, в якій страховик несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за договорами страхування (перестрахування).

2. Страховик зобов’язаний формувати і вести облік технічних резервів у порядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами уповноваженого органу, станом на будь-яку звітну дату.

3. Страховик формує такі технічні резерви:

1) резерв незароблених премій;

2) резерв ризиків, які не минули;

3) резерв збитків, що містить резерв заявлених, але не врегульованих збитків; резерв збитків, які виникли, але не заявлені; резерв витрат на врегулювання;

4) математичний резерв (для страховика, що здійснює страхування в галузі страхування життя);

5) резерв за договорами інвестиційного страхування (для страховика, що здійснює страхування в галузі страхування життя);

6) резерв нерозподілених бонусів (для страховика, що здійснює страхування в галузі страхування життя);

7) резерв катастроф;

8) резерв коливань збитковості  у випадках, передбачених чинним Законодавством;

9) інші технічні резерви, встановлених нормативно-правовими актами уповноваженого органу.

Математичні резерви обчислюються окремо по кожному договору страхування в галузі страхування життя.

Для страховика, що не здійснює страхування великих ризиків резерв катастроф може дорівнювати нулю.

4. Величина технічних резервів, зазначених в пунктах 5—6 частини третьої цієї статті, збільшується повністю або частково на суму доходів від розміщення коштів таких резервів, з урахуванням умов договорів страхування та відповідних математичних формул розрахунку технічних резервів.

5. Розрахунок технічних резервів виконується страховиком на підставі затвердженого положення про формування технічних резервів, що розробляється страховиком відповідно до правил формування технічних резервів, установлених уповноваженим органом. Положення засвідчується актуарієм, який відповідає вимогам законодавства.

6. Положення про формування технічних резервів підлягає реєстрації в уповноваженому органі при видачі ліцензії на право здійснення відповідного класу страхування. Якщо страховик запроваджує нове положення про формування технічних резервів або вносить зміни та/або доповнення до діючого, він повинен подати для реєстрації уповноваженому органові нову редакцію положення про формування технічних резервів, зміни та/або доповнення до нього.

7. Розрахунок математичних резервів страховика за договорами, які належать до галузі страхування життя, проводиться виключно актуарієм.

8. Розрахунок технічних резервів з використанням актуарних методів страховиком із класів страхування інших, ніж віднесені до галузі страхування життя, підтверджується висновком актуарія. Зазначений висновок додається до звітності страховика.

9. Страховик одночасно з розрахунком технічних резервів на кожну дату зобов’язаний визначати обсяг страхових зобов’язань перестраховиків, які прийняли на себе ризики з перестрахування (суму часток перестраховиків у технічних резервах). Обсяг таких зобов’язань визначається залежно від умов договору перестрахування в тій валюті, в якій страховик несе відповідальність за своїми зобов’язаннями за договорами страхування (перестрахування).

10. Кошти технічних резервів за договорами, які належать до галузі страхування життя, не є власністю страховика і не можуть використовуватися страховиком для погашення будь-яких зобов’язань, крім тих, що відповідають прийнятим зобов’язанням за договорами, які віднесені до галузі страхування життя і не можуть бути включені до ліквідаційної маси у разі банкрутства страховика або його ліквідації з інших причин.

11. Кошти технічних резервів повинні розміщуватися з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності, диверсифікованості та з дотриманням установлених уповноваженим органом обмежень щодо максимальних обсягів активів кожної категорії, вимог до якості таких активів та пруденційних нормативів.

12. Кошти технічних резервів не можуть бути представлені іншими активами, ніж активи таких категорій:

1) готівка в касі відповідно до законодавства;

2) кошти на поточному рахунку;

3) банківські вклади (депозити) без визначеного строку (до запитання), на визначений строк;

4) ощадні (депозитні) сертифікати, випущені українськими банками;

5) такі цінні папери українських емітентів:

а) акції;

б) облігації підприємств;

в) державні облігації України;

г) облігації місцевих позик;

ґ) іпотечні облігації;

д) інвестиційні сертифікати.

Акції, облігації підприємств, іпотечні облігації та інвестиційні сертифікати, якими можуть бути представлені кошти технічних резервів, повинні відповідно до законодавства пройти процедуру лістингу на фондовій біржі, перебувати в біржовому реєстрі та в обігу на фондовій біржі.

Облігації місцевих позик, облігації підприємств та іпотечні облігації повинні мати кредитний рейтинг не нижче рівня, встановленого уповноваженим органом;

6) цінні папери іноземних держав-емітентів, акції та облігації інших іноземних емітентів:

а) цінні папери іноземних держав-емітентів, суверенний кредитний рейтинг яких не нижче рівня, встановленого уповноваженим органом;

б) акції та облігації іноземних емітентів (крім іноземних держав-емітентів), що пройшли процедуру лістингу та перебувають в обігу на одній з таких фондових бірж: Нью-Йоркська фондова біржа (New York Stock Exchange Inc.), Лондонська фондова біржа (London Stock Exchange), Токійська фондова біржа (Tokyo Stock Exchange), Німецька
біржа/Франкфуртська фондова біржа (Deutsche Borse AG) або у торговельно-інформаційній системі НАСДАК (National Association of Securities Dealers Inc.);

7) права вимоги до страховиків (перестраховиків), які прийняли на себе ризики з перестрахування;

8) банківські метали на поточних та вкладних (депозитних) рахунках у банківських металах;

9) кредити страхувальникам — фізичним особам, що уклали договори страхування життя, які належать до класів І, ІІ галузі страхування життя і є відповідно до них вигодонабувачами у межах викупної суми на момент видачі кредиту та під заставу викупної суми. У такому разі кредит не може бути видано раніше ніж через один рік після набрання чинності договором страхування та на строк, який перевищує період, що залишився до закінчення дії договору страхування;

10) нерухоме майно.

13. Уповноважений орган може прийняти рішення про представлення технічних резервів страховика іншими, ніж зазначені в пунктах 1 — 10 частини дванадцятої цієї статті, категоріями активів, за умови появи нових категорій активів.

14. Активи, якими представлені технічні резерви, не можуть бути обтяжені іншими зобов’язаннями, ніж зобов’язання за договорами страхування, перестрахування та співстрахування, і мають обліковуватися окремо від іншого майна страховика.

15. Страховик зобов’язаний мати активи, які відповідають вимогам законодавства та мають обсяг не менший, ніж сума обсягу технічних резервів та регулятивного капіталу страховика.

16. На території України повинні бути розміщені не менш як 90 відсотків коштів технічних резервів філії страховика-нерезидента.

17. Обмеження щодо максимальних обсягів активів кожної категорії, вимоги до якості таких активів, пруденційні нормативи та порядок проведення розрахунку обсягу активів визначених категорій для представлення технічних резервів встановлюються правилами розміщення коштів технічних резервів, що встановлені нормативно-правовими актами уповноваженого органу.

18. З метою проведення розрахунку обсягу активів визначених категорій для представлення технічних резервів уповноважений орган може вимагати застосування страховиками певного методу проведення оцінки активів із числа передбачених стандартами бухгалтерського обліку і фінансової звітності та встановлювати обмеження щодо активів, які є інвестиціями в пов’язані особи страховика.

У разі проведення оцінки активів за їх ринковою вартістю уповноважений орган визначає критерії визнання активного ринку таких активів або вимагає проведення незалежної оцінки ринкової вартості активів відповідно до Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”.

19. Вимоги цієї статті застосовуються до перестраховиків, що мають ліцензію на провадження перестрахової діяльності як виключного виду діяльності, з урахуванням особливих вимог до технічних резервів перестраховика, установлених уповноваженим органом.

Стаття 38. Фонди страхових гарантій

1. З метою додаткового забезпечення страхових зобов’язань страховики можуть на підставі договору утворити Фонд страхових гарантій, який є юридичною особою. Державна реєстрація Фонду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”. Виконавчий орган Фонду повідомляє про реєстрацію уповноважений орган у десятиденний строк з дня її проведення.

2. Джерелами утворення Фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових (перестрахових) платежів, а також доходи від розміщення коштів Фонду. Розмір відрахувань до Фонду страхових гарантій і порядок використання коштів Фонду встановлюються страховиками, які беруть у ньому участь.

3. Страховики, які здійснюють страхування у галузі життя, можуть утворити Фонд гарантування страхових виплат  у галузі страхування життя відповідно до законодавства.

 

Розділ VII
ВЛАСНИКИ І СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ СТРАХОВИКА

Стаття 39. Істотна участь

1. Особа, яка має намір набути істотну участь чи контроль у страховику або посилити  такі відносини щоб прямо чи опосередковано володіти чи контролювати  25, 33, 50 або 75 відсотків статутного капіталу страховика або права голосу придбаних (контрольованих) акцій у статутному капіталі страховика чи незалежно від формального володіння контролювати страховика, зобов’язана у строк не пізніше ніж за 60 днів  до дати набуття або посилення істотної участі чи контролю в страховику повідомити про це уповноважений орган. Повідомлення повинне містити інформацію, передбачену нормативно-правовими актами уповноваженого органу, у тому числі про фінансовий стан та ділову репутацію майбутнього власника істотної участі страховика.

Привілейовані акції не враховуються при визначенні істотної участі  чи контролю в страховику, якщо за такими акціями не надається право участі в управлінні страховика.

2. Уповноважений орган зобов’язаний повідомити страховика про отримане повідомлення та документи щодо погодження істотної участі та контролю протягом 2 днів з дня їх отримання.

Протягом 10 днів з дня одержання повідомлення з пакетом документів уповноважений орган вирішує питання прийняття його до розгляду. Уповноважений орган залишає повідомлення без розгляду, якщо:

1) подано неповний пакет документів, визначених законом;

2) подано недостовірну інформацію, або подані документи не відповідають вимогам цього Закону або нормативно-правових актів уповноваженого органу;

3) особа згідно з поданими документами не відповідає вимогам цього Закону.

3. У разі залишення повідомлення без розгляду повноважений орган повідомляє про це осіб (уповноважених осіб) не пізніше - денного  строку з дня одержання повідомлення.

4. Уповноважений орган протягом 45 днів з дня одержання повідомлення, у разі прийняття його до розгляду, приймає  рішення про надання дозволу на набуття, збільшення істотної участі чи контролю у страховику чи відмову у видачі такого дозволу. Якщо протягом цього строку рішення не прийнято, вважається, що прийнято рішення про надання дозволу на набуття, збільшення істотної участі чи контролю у страховику.

5. Уповноважений орган може відмовити особі у видачі дозволу на набуття, збільшення істотної участі чи контролю у страховику, якщо:

1) ділова репутація або фінансовий стан особи, що набуває істотну участь чи контроль у страховику, не відповідає вимогам  цього закону;

2) професійна придатність та ділова репутація керівників юридичної особи або ділова репутація фізичних осіб, які набувають істотну участь чи контроль у страховику, не відповідають вимогам цього  закону;

3)           покупець або набувач не надає гарантій ведення справ страховика у спосіб, що належним чином захищає інтереси страхувальників, застрахованих, вигодонабувачів (бенефіціарів) або осіб, що мають права за договорами страхування;

4) кошти, призначені для купівлі чи набуття акцій або корпоративних прав таких національних суб'єктів страхової діяльності надходять за рахунок кредиту чи позики, або є обтяженими в інший спосіб;

5) купівля або набуття акцій чи корпоративних прав такого національного суб'єкта страхової діяльності конкретним суб'єктом ставить під загрозу оборону держави, державну безпеку або громадський порядок і громадську безпеку;

6)           платежі за акції вносяться з незаконних або нерозкритих джерел;

7) купівля або набуття акцій чи корпоративних прав будь-якого національного суб'єкта страхової діяльності конкретним суб'єктом суперечить планам реструктуризації галузі або її частини.

6. Юридична або фізична особа, що має намір здійснити  відчуження чи передачу істотної участі чи контролю у страховику будь-якій іншій особі або зменшити таку участь на стільки, що частка її статутного капіталу або права голосу виявиться нижче будь-якого рівня, визначеного частиною першої цієї статті, або передати в управління іншій особі права, що забезпечують істотну участь чи контроль   повинна повідомити про це уповноважений орган не пізніше ніж за  один місяць до дати її відчуження або передання. Дія цього пункту поширюється також на випадки, коли внаслідок невикористання прав істотної  участі чи контролю,  таких прав набуває інша особа.

7. Якщо особа володіє істотною участю чи контролем у страховику чи без одержання письмового дозволу уповноваженого органу збільшує свою участь до рівня, визначеного частиною першою цієї статті, уповноважений орган має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю чи частково користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв) та брати участь у будь-який спосіб в управлінні справами страховика. У разі одержання такого дозволу уповноважений орган скасовує заборону.

8. У разі встановлення заборони користуватися правом голосу відповідно до придбаних акцій (паїв) право брати участь у голосуванні передається довіреній особі, яка призначається уповноваженим органом за поданням страховика. Довірена особа зобов’язана під час голосування діяти в інтересах кваліфікованого та зваженого управління страховиком.

9. Рішення загальних зборів страховика не має юридичної сили у разі його прийняття з використанням права голосу акцій, що належать особам, яким уповноважений орган заборонив прямо або опосередковано, повністю чи частково користуватися правом голосу належних акцій у випадках, передбачених цим Законом, за умови, якщо для прийняття такого рішення кількість голосів, які належать зазначеним особам, має вирішальне значення.

10. Власники істотної участі чи контролю  в страховику зобов’язані протягом усього часу, коли вони мають істотну участь чи контроль, відповідати вимогам, установленим цим Законом та нормативно-правовими актами уповноваженого органу.

11. Страховик подає уповноваженому органові разом з річним звітом інформацію про власників істотної участі та контролю, що передбачає перелік акціонерів, які володіють істотною участю чи контролем, із зазначенням відсотка капіталу, який належить кожному акціонерові, засвідчений особою, яка веде облік права власності на акції страховика у депозитарній системі України, та інформацію про фінансовий стан таких юридичних осіб (баланс і звіт про фінансові результати такої особи на кінець останнього фінансового року, підтверджені аудитором).

12. У разі коли страховик не виконує вимог до платоспроможності, проводяться планові та позапланові перевірки страховика, при цьому уповноважений орган має право запитувати інші періодичні звіти чи інформацію про власників істотної участі чи контролю страховика з метою здійснення нагляду за безпекою і надійністю фінансового стану страховика та забезпечення дотримання положень цього Закону.

13. Набуття власниками страховика істотної участі чи контролю повинне здійснюватися з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції.

14. Особа, яка набула чи здійснила відчуження 10 чи більше відсотків статутного капіталу страховика або права голосу придбаних (контрольованих) акцій у статутному капіталі страховика або незалежно від формального набуття чи відчуження отримала чи здійснила відчуження прав, що забезпечують досягнення або перевищення 10 чи більше відсотків голосів у вищому органі управління страховика, зобов’язана у строк не пізніше ніж через 7 днів з дати набуття таких прав в страховику чи їх відчуження повідомити про це уповноважений орган та страховика. Повідомлення повинне містити інформацію, передбачену нормативно-правовими актами уповноваженого органу, у тому числі про фінансовий стан та ділову репутацію особи, яка набула чи здійснила таке відчуження.

Стаття 40. Органи управління страховика

1. Органами управління страховика є загальні збори акціонерів, наглядова рада страховика, правління та ревізійна комісія.

2. Голова правління та головний бухгалтер призначаються на посаду після надання письмової згоди на це уповноваженим органом.

3. Уповноважений орган може прийняти рішення про відмову в погодженні призначення осіб, зазначених у частині другій цієї статті, керівниками страховика у випадку невідповідності таких осіб вимогам, встановленим цим Законом.

4. Рішення про відмову в погодженні приймається протягом 30 календарних днів після надходження інформації про зміни, що плануються в складі керівників страховика.

У разі неприйняття уповноваженим органом рішення про відмову в погодженні у встановлений цим Законом строк кандидатура керівника вважається погодженою.

 Уповноважений орган встановлює порядок погодження кандидатур на посади голови правління та головного бухгалтера.

Стаття 41. Загальні вимоги до застосування системи управління страховика

1. Вимоги до управління юридичної особи, встановлені Законом України «Про акціонерні товариства», застосовуються до страховиків з особливостями, визначеними цим Законом.

2. Система управління страховика повинна забезпечити баланс інтересів страхувальників, застрахованих осіб, вигодонабувачів, інших споживачів фінансових послуг страховика, акціонерів, інших заінтересованих осіб.

3. Система управління страховика складається з процедур, у результаті проведення яких керівники страховика можуть бути притягнуті до відповідальності за дії чи бездіяльність, що мали негативні наслідки.

4. Застосування системи управління страховиком повинне забезпечити розподіл повноважень між наглядовою радою та правлінням страховика, дотримання прозорості здійснення процедури прийняття рішень та контролю за їх виконанням, належний обмін інформацією між наглядовою радою та правлінням страховика, подання звітності, її достовірність і повноту.

5. Члени наглядової ради страховика, правління страховика, ревізійної комісії, відповідальні актуарії, внутрішні аудитори не можуть обіймати дві та більше посад у страховику.

Голова правління страховика, головний бухгалтер не можуть бути водночас членами органів управління інших юридичних осіб, що провадять діяльність з надання фінансових послуг, бути фізичними особами-підприємцями, які надають фінансові послуги.

6. Страховик повинен розробляти і застосовувати внутрішні регламентні документи стосовно системи управління ризиками та системи внутрішнього контролю тощо.

Перелік таких обов’язкових документів та вимоги до їх змісту встановлюються уповноваженим органом.

7. Голова правління, головний бухгалтер страховика несуть відповідальність за складення річної звітності страховика, її достовірність, повноту та своєчасність подання.

8. Страховику забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе до порушення вимог до платоспроможності.

Стаття 42. Наглядова рада страховика

1. Кількісний склад наглядової ради страховика повинен бути сформований відповідно до законодавства про акціонерні товариства, але становити не менше ніж три особи. Членами наглядової ради можуть бути дієздатні особи, що мають бездоганну ділову репутацію.

2. Членам наглядової ради забороняється:

займати будь-яку іншу, ніж член наглядової ради, посаду у страховику;

отримувати від страховика іншу винагороду, крім винагороди за виконання своїх обов’язків як члена наглядової ради.

3. Тільки наглядова рада страховика:

1) призначає і звільняє голову та членів правління страховика;

2) контролює діяльність правління страховика;

3) визначає зовнішнього аудитора;

4) призначає та звільняє начальника та членів служби внутрішнього аудиту;

5) затверджує умови оплати праці та матеріального стимулювання членів правління страховика;

6) приймає рішення про створення, реорганізацію та ліквідацію дочірніх підприємств, балансових структурних підрозділів  страховика, затвердження їх статутів та положень;

7) встановлює порядок проведення ревізій та здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю страховика.

Статутом страховика до виключної компетенції наглядової ради можуть бути віднесені інші повноваження, які відповідно до закону не належать до повноважень інших органів управління страховика.

4. До компетенції наглядової ради страховика належать питання розроблення стратегії, визначення політики та здійснення контролю за їх реалізацією.

5. Для здійснення своїх повноважень наглядова рада страховика може утворювати комітети із спеціальними завданнями і функціями, зокрема комітет із компенсацій та винагород, комітет з управління ризиками, комітет із внутрішнього контролю. Такі комітети підпорядковуються наглядовій раді страховика та діють відповідно до затверджених внутрішніх документів. Страховик має право утворювати інші комітети для забезпечення своєї діяльності.

Стаття 43. Правління страховика

1. Склад правління страховика повинен бути сформований відповідно до законодавства про акціонерні товариства, але становити не менше, ніж три особи.

До складу правління може входити головний бухгалтер.

2. Головою правління та членами правління страховика можуть бути дієздатні фізичні особи, що відповідають таким вимогам: мають вищу економічну або юридичну освіту, мають бездоганну ділову репутацію, мають стаж роботи на ринку фінансових послуг не менше трьох років.

3. Члени правління страховика додатково до вимог, установлених частиною другою цієї статті, повинні відповідати професійним вимогам до керівників, визначеним уповноваженим органом.

4. Не менше ніж дві особи із складу правління, у тому числі його голова, повинні володіти державною мовою.

5. Не менше ніж половина складу правління, у тому числі його голова та головний бухгалтер, якщо він входить до складу правління страховика, повинна мати не менше ніж трирічний стаж роботи на керівних посадах, у тому числі не менше одного року — на керівній посаді у страховику.

6. Згідно з частиною сьомою цієї статті як мінімум одна третина членів правління страховика повинна бути незалежною.

7. Член правління не вважається незалежним, якщо він:

1) є посадовою особою або працівником юридичної особи, яка є власником істотної участі страховика, або іншої пов’язаної особи страховика;

2) прямо або опосередковано є власником істотної участі страховика або особи, що здійснює контроль, або іншої пов’язаної особи страховика;

3) має заборгованість перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або пов’язаною особою страховика, крім випадків, коли такий борг забезпечений нерухомістю, що є предметом іпотеки, і місцем проживання члена правління, та якщо сума заборгованості не перевищує еквівалент 10 тис. євро, або 0,02 відсотка регулятивного капіталу страховика;

4) є посадовою особою або працівником юридичної особи, яка має заборгованість перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або іншою пов’язаною особою страховика, крім випадків, коли такий борг не перевищує розміру, зазначеного у пункті 3 частини сьомої цієї статті;

5) надає послуги або постачає товари страховику або є особою, що здійснює контроль за юридичною особою, яка надає послуги або постачає товари страховику, якщо річна вартість таких послуг або товарів становить більше 10 відсотків загального обсягу послуг та товарів, які надаються такою фізичною чи юридичною особою;

6) має заборгованість з виплат основної частини боргу або відсотків за договором позики, яка становить більше ніж 90 днів, перед страховиком, особою, що здійснює контроль, або іншою пов’язаною особою страховика;

7) є посадовою особою, працівником або особою, що здійснює контроль за діяльністю осіб, що отримали позику, яка має ознаки, зазначені в пункті 6 частини сьомої цієї статті;

8) є чоловіком або дружиною однієї з осіб, зазначених в пунктах 1—6 частини сьомої цієї статті.

 8. Правління страховика проводить свої засідання не менше одного разу на три місяці.

9. Особа не може бути членом правління страховика, якщо вона займає керівну посаду в іншому страховику.

10. Правління страховика підзвітне та підконтрольне наглядовій раді та загальним зборам акціонерів страховика.

11. Правління страховика несе відповідальність за:

здійснення нагляду за операціями страховика та його поточним управлінням;

досягнення цілей та реалізацію політики, визначеної наглядовою радою страховика і загальними зборами акціонерів;

дотримання законодавства;

надання наглядовій раді страховика рекомендацій щодо реалізації цілей, стратегії, бізнес-плану та визначення основних питань політики управління його діяльністю;

своєчасне надання наглядовій раді страховика необхідної комплексної інформації, яка дасть змогу оцінити цілі, стратегію і політику страховика та забезпечити відповідальність членів правління страховика за їх дії.

12. Правління страховика діє на підставі положення, що затверджується загальними зборами акціонерів чи наглядовою радою страховика.

Стаття 44. Ревізійна комісія

1. Склад ревізійної комісії формується відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства», але становить не менше ніж три особи. Ревізійна комісія здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю страховика.

2. Ревізійна комісія здійснює такі повноваження:

1) контролює дотримання страховиком законодавства та нормативно-правових актів уповноваженого органу;

2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує відповідні пропозиції до загальних зборів акціонерів;

3) вносить до загальних зборів акціонерів або наглядової ради страховика пропозиції стосовно питань, що належать до компетенції ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і стабільності страховика та забезпечення захисту інтересів клієнтів;

та інші повноваження, визначені Законом України «Про акціонерні товариства», а також іншими актами законодавства, статутом, а також договором, що укладається з кожним членом ревізійної комісії.

3. Ревізійна комісія має право залучати до проведення ревізій і перевірок зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.

Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів страховика. Без висновку ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати фінансовий звіт страховика.

Стаття 45. Внутрішній аудит

1. Страховик створює службу внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю наглядової ради страховика. Служба внутрішнього аудиту складається не менше ніж з трьох осіб з числа штатних працівників страховика.

2. Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:

1) наглядає за поточною діяльністю страховика;

2) здійснює внутрішній контроль за виконанням законів, нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, уповноваженого органу та рішень органів управління страховика;

3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності страховика;

4) аналізує інформацію та відомості про діяльність страховика, професійну діяльність її працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами страховика;

5) подає наглядовій раді страховика висновки та пропозиції, підготовлені за результатами перевірок;

6) інші функції із здійснення нагляду та контролю за діяльністю страховика.

3. Служба внутрішнього аудиту підпорядковується наглядовій раді страховика та звітує перед нею, діє на підставі положення, затвердженого наглядовою радою страховика.

4. Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією документацією страховика та на здійснення нагляду за діяльністю будь-якого підрозділу страховика. Служба внутрішнього аудиту уповноважена вимагати письмових пояснень від окремих посадових осіб страховика щодо виявлених недоліків у роботі.

5. Керівник служби аудиту повинен:

1) мати професійний досвід у сфері аудиту страховиків не менше трьох років;

2) бути внесеним до реєстру аудиторів, які мають право здійснювати аудит фінансових установ;

3) не займати будь-які посади в інших страховиках, не мати істотної участі в іншому страховику та не бути пов’язаною особою іншого страховика.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до керівника служби внутрішнього аудиту.

6. Служба внутрішнього аудиту несе відповідальність за обсяги та достовірність поданих наглядовій раді страховика звітів щодо визначених цим Законом питань, які належать до її компетенції.

7. Працівники служби внутрішнього аудиту під час їх призначення дають письмове зобов’язання нерозголошувати інформацію про діяльність страховика.

Стаття 46. Процедура звільнення керівників страховика

1. У разі коли особа, яка є керівником страховика, звільняється за власним бажанням або отримує повідомлення, або в інший спосіб отримує інформацію про своє звільнення, має право подати правлінню, наглядовій раді та загальним зборам страховика заяву у письмовій формі про причину свого звільнення за власним бажанням або причини, у зв’язку з якими така особа не погоджується із своїм звільненням.

2. Якщо особа, яка є керівником страховика, звільняється за власним бажанням у зв’язку з тим, що незгодна з діями інших керівників страховика, вона зобов’язана надіслати страховику та уповноваженому органові письмову заяву з докладною інформацією про причини незгоди.

Стаття 47. Скликання зборів органів управління страховика з ініціативи повноваженого органу

1. Уповноважений орган може ініціювати скликання загальних зборів акціонерів страховика, засідання правління, наглядової ради страховика. Представник уповноваженого органу має право бути присутнім та виступати на таких засіданнях.