Любов до України не купляється і не продається

Коли свого часу очолював я газету ’’Правда України’’, ми вельми вдало провели передплатну кампанію-97, видання набрало неповторно рекордний наклад. За станом на 1 січня 1998 року тираж газети склав 632 тисячі передплатників. Світовий рекорд для пори Незалежності. Як ви гадаєте, що тут з’явилося? Та звісно ж, великі передплатні гроші на нашому рахунку. І потягнулися до мене люди, яких до того я ледве-ледве знав.

Приїхала якось одна симпатична співачка. Вся така мила, доступна. Й каже:

—Позич, Сашку, коштів для створенні образу Роксолани на сцені. Дуже дорогий проект, а грошей катма…

Не встигли за нею зачинитися двері, як прибігає доволі відомий митець, ще й до того мій земляк і мовить:

—Дай 50 тисяч гривень для оплати залу палацу культури ’’Україна’’, хочу бодай би раз широко і помпезно відмітити свій ювілей. У мене ж десятки три вже є відомих пісень. Будеш головним гостем на тому торжестві…

Ото радість, ха-ха-ха!!!

І по нині ображається цей добродій. Але як я міг подарувати редакційні гроші?!

Нарешті постукалася вельми солідна і знаменита особа — відомий поет-пісняр, Народний артист України Андрій Демиденко. Автор сотень найпопулярніших українських пісень, а особливо однієї, котру невимовно люблю -- ’’Душі криниця’’. Пригадуєте?

Висиха душі криниця,/

І життя, як не було, /

Якщо раз чи два на місяць/

Не поїду у село…

Хіба можна краще сказати? Думаю, що ні…

Слава Богу живий і здоровий пан Андрій, якщо я тут, не приведи Боже, щось схиблю, він неодмінно поправить…

Ось Андрій Петрович і каже мені:

—Давай я на пишу пісню про газету ’’Правда України’’. З такими словами, що її будуть всі співати. Йтимеш вулицею, а замало не з кожного вікна лунатиме хвала виданню, котре ти редагуєш. Знаєш, як це піднесе наклад газети?! В грошах будете купатися…

—І скільки це коштуватиме? - запитую.

—Як для вас – сущий дріб’язок – лише п’ятнадцять тисяч доларів…

Ви чули — якихось там 15 000 зелених. Ха=ха-ха!!!

Ми посміялися один одному в обличчя, попили чаю і розійшлися. На прощання відомий пісенний метр, маестро, сказав:

—Я зателефоную за тиждень…

Якщо ви, друзі, не чули на вулиці пісні про вище згадувану газету, яка, до речі, вже давненько почила в Бозі, то це означає, що тоді ми з паном Андрієм не зійшлись у ціні.

Але мені ще в житті випав щасливий жереб долі, що перед виходом на пенсію довелося півтора роки активно попрацювати помічником-консультантом у народного депутата України з Тернопільщини Василя Степановича Богачука. Щирої, задушевної людини. Правника, сказати б, від Бога, відомого правозахисника, кандидата юридичних наук. Наша спільна робота з ним призвела до того, що його по-праву були визнали одним з найвпливовіших нардепів, позаяк мав він чи не найбільше професійних виступів з трибуни Верховної Ради. Мав десятки, якщо не сотні доладних публікацій у періодичній пресі, до чого я постійно докладався також. Свою коротку каденцію, через те, що п’яте скликання Ради було дочасно прикорочене главою держави, Василь Степанович провів з великим коефіцієнтом корисної дії. Таке буває лише в людей ділових, цілеспрямованих.

Уже тоді, як мали роз’їхатись ми, я випадково дізнався, що мій колишній шеф серйозно захоплюється поезією. Пробує себе в пісенному словотворі. Вже тоді, 2007 року, він мав у здобутку декілька широко знаних в народі авторських пісень, котрі ’’на-ура!’’ виконувалися професійними митцями. Ви, напевне, уже чули його вельми задушевну, колоритну пісню ’’Батькова криниця’’. Про живу воду, яка через роки вустами батька до сина мило промовля…

Надзвичайно плідною виявилася співпраця поета В. Богачука і композитора, Заслуженого артиста України Павла Доскача. Загалом у їхньому доробку уже понад два з половиною десятки пісенних твори. Добре знаних у масах.

А ось цими днями своє святкове вітання мені з 32-роковинами відновлення Незалежності України пан Богачук надіслав у вигляді пісенної листівки. Еге ж, чудова новинка. З’явилася в мого поетичного друга нова пісня. Надзвичайно цікава, оригінальна, я б сказав, як вершина його творчої діяльності. Пісня, яка має ряд чарівних назв. Це — ‘’’Соловей співає на калині’’. І — ’’Серце моє там, де Україна’’.

Я прошу вас, друзі, вслухайтесь в особливу просту і вельми ніжну, доступну для широкого світосприйняття архітектоніку слів і фраз, з яких виплетено поетичну канву пісні автора. Які легкі і доступні вирази, звороти добирає пан Богачук, щоб наладнати наші серце і душу на любов до Вітчизни. І без калитки грошей, замічу!

Кличе край, де золотиться жито, /

І цвіте калина у гаю /

Вишиває жовте диво літо, /

Я ж країну серцем всім люблю…

Через подібну і таку ж вельми зрозумілу строфу, як мені видається, чуємо, блискучі, золоті слова приспіву:

Соловей співає на калині,

Пісня лине аж за небокрай…

Серце моє там, де Україна,

Серце моє там, де рідний край…

Послухайте, пані й панове, як усе це звучить у цілісному, довершеному стані:

До всього лише додам, що пісня ця написана Василем Богачуком у співавторстві з композитором з Івано-Франківська, колишнім полковником-афганцем, Народним артистом України Володимиром Коваленком. А виконує її знаменитий ансамбль із Прикарпаття ''Будьмо!''. Його запис послухало, подивилося понад півтора мільйона громадян. Лягла на душу ця пісня і славним паняночкам Ірині та Христині Величенко. Вони, до речі, мешкали у Великій Британії. Ірина надзвичайно хотіла, щоб її близька родичка співала зі сцени, бо явно має голосовий дар. Але аматори ніяк не могли віднайти душевну пісню для чарівного виконання. Аж тут трапився їм легкий і доступний, якраз під їхні чарівні голоси твір Василя Богачука і Володимира Коваленка. І приспаний талант ожив, заграв усі барвами. Вслухайтесь, я, правда ж, не помиляюся? За короткий час пісню у виконанні родинного дуету панянок Величенко уже проглянуло-прослухало теж майже півтора мільйона українців і людей за кордоном, де у них багато-багато друзів.

Лети все далі й далі красива, чудова українська пісне! Твір люблячих сердець і душ українців!!!