Надмірність прав людини. Дорога, вистелена добрими намірами

Сто років тому світ був поділений на імперії, у яких основною рисою була кастовість. Поділ на касти, чи то верстви, підсилювався в основному несправедливим фінансовим розподілом та надмірними привілеями одних та безправністю інших.

Саме через ці обставини величезна кількість люду, в основному в Російській імперії почала захоплюватися, по суті, безґлуздими ідеями комунізму, зрівняння всіх, «від кожного — за здібностями, кожному — за потребами». Ціла армія люмпену у запалі почала знищувати мільйони людей заради ефемерного «пролетаріату». Бажання людей жити в достатку переросло у садизм та повне нівелювання цінности людського життя.

В той самий час непереборне бажання миру після років страшної війни в Україні переросло в інфантильну віру в соціалізм та знищення власної армії. Згодом люмпенська рівність запанувала і у нас.

У Західній Європі після Першої світової настільки злякалися переділу земель і вирішили жити по-мирному, що стиснули Німеччину майже до смерти. На тій «покараній» території з’явився нацизм.

Після п’ятнадцяти років приниження гордий німецький народ настільки захотів піднятися і показати свою силу, що заплющив очі на мільйони вбитих і замордованих.

В усіх цих подіях є одна важлива спільна деталь – надмірність. У всіх згаданих людей були добрі наміри – жити в мирі, добробуті, з гідністю живучи на своїй землі. Проте прагнення переросли з позитивних («для») до негативних («від»). Йдучи «від» чогось, в результаті ми прийшли до мільйонів абсолютно непотрібно знищених життів. Всім відомо, куди веде дорога, вистелена добрими намірами. 

 
Протягом останніх майже сімдесяти років цивілізоване людство у своєму житті керується Загальною декларацією прав людини 1948 року. Згодом були прийняті Міжнародний пакт про громадянські та політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, – і так з трьох величних міжнародних документів утворилася Хартія прав людини.

Безумовно, потрібність та важливість вказаних актів не може бути ніким оскаржена чи піддана сумніву. До прийняття Хартії про права людини в теперішньому вигляді важко було й подумати, зважаючи на Світові війни та розподіл сил у світі. Хоча саме війна і стала поштовхом, який змусив керівництво тих, багатьох уже зниклих на сьогодні держав, подумати про життя насущне кожної людини.

Змінювалося обличчя світу, шалено мінялись світогляди, людина почала себе почувати ледь не богом на землі. Право людини стало найбільшою цінністю для цивілізованого Західного світу. Зараз Україна, задекларувавши свій шлях до Європи (найперше маючи на увазі цінності), намагається «підтягнути» рівень прав людини до рівня європейського.

Однак з погляду саме прав людини, складається враження, що одні люди вперто хочуть бачити в них лише одні цінності, але не бачити інші. Шлях до Європи деякі українці хочуть впроваджувати виключно з огляду на секуляризацію, рух ЛГБТ та абсолютну свободу у поглядах.

І починається те, що може призвести до абсолютно непередбачуваних наслідків. Починається, а швидше, вже розвивається, негативний рух «від».

Кожен християнин, що сумлінно ходить щонеділі на літургії та відкрито говорить про віру, отримує ярлик «скрєпного», притому що він чи вона може бути вірянином будь-якої церкви та конфесії.

Кожен прихильник традиційної сім’ї висміюється як застарілий сноб.
Кожен прихильник творення ідеологічної партії чи національної держави відкидається від «соціального прогресу» як такий, що не йде в ногу з часом.
А може, ми вже все це бачили? І аналог «скрєпних», що вперто не хотіли відходити від «опіуму народу». І скасування інституту сім’ї. І навіть творення безнаціонального «радянського народу».

Акцентуючи на різних соціальних та культурних правах, прихильники всезагальної свободи не бачать однієї важливої деталі.

Ст. 18 Загальної декларації прав людини говорить: «Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як одноособово, так і разом з іншими, прилюдним або приватним порядком в ученні, богослужінні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.», а п.3 ст.26 – «Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей».

П.3 ст. 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права наголошує, що «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів обирати для своїх дітей не тільки запроваджені державними властями школи, а й інші школи, що відповідають тому мінімуму вимог щодо освіти, який може бути встановлено чи затверджено державою, і забезпечувати релігійне та моральне виховання своїх дітей відповідно до власних переконань».

П.4 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права: «Держави, які беруть участь у цьому Пакті, зобов'язуються поважати свободу батьків і у відповідних випадках законних опікунів забезпечувати релігійне і моральне виховання своїх дітей відповідно до своїх власних переконань».

І нарешті, стаття 30 Загальної декларації прав людини: «Ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації».

Однак саме сьогодні, на хвилі національного піднесення та Війни за незалежність відбувається підміна понять «демократія» та «лібералізм». Будь-який демократ має перетворитися у прихильника ліберальних цінностей не тільки економічного характеру, але й політико-правового. Будь-яка опозиційна думка з консервативного крила демократії відкидається як така, що не відповідає «європейським принципам». Будь-які прояви суспільного життя інтелігенція потрохи має узгоджувати з ліберальними цінностями, інакше вона випаде з суспільства, даючи дорогу правильним «громадянам світу». Права усіх чомусь стають правами тільки однієї частини людства.

Можливо, це перебільшення, і прихильники повної свободи особистости просто хочуть сприяти цілковитому використанню прав людей. Та якщо вчасно не зупинити свій рух «від застарілих скрєпних традицій», то потім може виявитися, що під час цього руху забули про основне – про цінність життя.