"Парад думок" у Великій Палаті Верховного Суду

Ніколи не думала, що доведеться судитися ще й з Етичною радою.

Але якщо вона ухвалила вочевидь несправедливе та свавільне (маю вже всі підстави стверджувати це) рішення щодо моєї НЕдоброчесності, яке Етична рада відмовилася переглядати, іншого шляху не бачу.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду, до якого я звернулася – відповідно до Закону, спробував перекинути справу до Полтавського окружного адміністративного суду.

Що означало б затяжний розгляд і високу ймовірність прийняття помилкових рішень (підтверджується статистикою – у справах за моїми позовами, котрі розглядав Полтавський адмінсуд, а потім переглядали суди вищих інстанцій).

На щастя, на цьому етапі мої інтереси та інтереси Етичної ради збіглися. Представник останньої оскаржив ухвалу Касаційного адмінсуду до Великої Палати. Я цю скаргу підтримала.

17 листопада Велика Палата Верховного Суду постановила:

справу направити до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду.

Але при цьому Велика Палата прописала:

– Етична рада не має повноважень ухвалювати остаточне рішення щодо обрання (призначення) або звільнення членів Вищої ради правосуддя (пункт 28 постанови);

– остаточні рішення, які створюють правові наслідки для кандидатів на посаду членів ВРП, ухвалюють суб`єкти обрання чи призначення, і саме такі рішення мають правове значення для осіб, щодо яких вони постановлені, та можуть бути оскаржені в судовому порядку такими особами (пункт 29);

– застосування наведених вище правових норм вимагає оцінки судом характеру спірних правовідносин за участю Етичної ради та юридичної природи її актів у кожній конкретній справі з метою з'ясування того, чи є такий спір публічно-правовим та чи може бути предметом судового розгляду взагалі (пункт 30).

 

Фактично Велика Палата дала вказівку Касаційному адмінсуду – відмовити у відкритті провадження за моїм позовом до Етичної ради.

Натомість у суддів Желєзного І.В. (він був доповідачем у справі) та Золотнікова О.С. сформувалася інша позиція.

В окремій думці вони доводять, що позови конкурсантів до Етичної ради підлягають судовому розгляду, але справу слід розглядати в окружному адмінсуді.

 

Найбільш обґрунтованою, як нормами вітчизняного законодавства, так і Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практикою Європейського суду з прав людини, мені видається окрема думка суддів Власова Ю.Л., Гриціва М.І. та Прокопенка О.Б.

Вони вважають:

– уповноваженим судом з розгляду справи за моїм позовом до Етичної ради є Касаційний адміністративний суд;

– висновки Етичної ради про невідповідність кандидатів на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності мають правове значення, адже позбавляють кандидатів права претендувати на зайняття посади, та мають для них остаточний характер, оскільки не вимагають подальшого затвердження або погодження іншими державними органами;

– тому рішення, дії або бездіяльність Етичної ради щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя підлягають судовому оскарженню;

– протилежна позиція є рівнозначною позбавлення кандидатів на посаду члена ВРП права на суд.

 

Окрім того, в окремій думці трьох суддів вказано, що висновки Великої Палати суперечать не тільки нормам вітчизняного законодавства, але й міжнародним зобов’язанням держави Україна.

І ще:

«висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 28, 29 постанови від 17 листопада 2022 року у справі № 990/124/22, виходять за межі перегляду судом апеляційної інстанції та не відповідають статті 308 КАС України».

Позаяк скарга представника Етичної ради та ухвала Касаційного адміністративного суду стосувалися тільки підсудності справи.

Отже, Велика Палата Верховного Суду не повинна була висловлюватися «щодо встановленого законом права особи на звернення з позовом».

Відтак у мене як у позивача виникають запитання до тих 12 суддів, які проголосували за таку постанову – Британчука В.В., Григор`євої І.В., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л.Й., Князєва В.С., Лобойка Л.М., Пількова К.М., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Ткача І.В., Ткачука О.С., Штелик С.П. – чи зумовлена їхня позиція виключно міркуваннями законності та справедливості?

Особливо дивно було побачити підпис під таким рішенням пана Князєва – голови Верховного Суду та члена Вищої ради правосуддя (за посадою).

 

Наостанок наведу п. 62 Термінового спільного висновку Венеційської комісії та Генерального директорату з прав людини та верховенства права Ради Європи щодо законопроєкту «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя (ВРП) та діяльності дисциплінарних інспекторів ВРП» (законопроєкт № 5068) № 1029/2021 від 05.05.2021.

Він вказував:

«Законопроект повинен пояснити, що кандидат, якого Етична рада вважає таким, що не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, має право на судовий захист […] Під час онлайн-зустрічей представники української влади зазначили, що відповідно до законодавства будь-який публічний акт може бути оскаржений. Це означає, що рішення, внаслідок якого кандидат припиняє участь у конкурсі на посаду члена Вищої ради правосуддя, або яке встановлює невідповідність члена ВРП критеріям етики та доброчесності, може бути оскаржене в суді».

Зараз громадськість (Автомайдан, Фундація ДеЮре, Центр протидії корупції) стурбована тим, що з’їзд суддів може зірвати обрання членів ВРП – з числа осіб, рекомендованих Етичною радою.

Чи не криється в позиції 12 суддів Великої Палати намір у більш витончений спосіб підважити результати судової реформи?

У фаховості та компетентності цих суддів ми ж не можемо сумніватися?