Автор
Громадський діяч, видавець, волонтер, журналіст
Кнопки

Гарячий жовтень східного фронту

 
01.11.2016 18:29

Гаряченько. Дуже гаряче знову робиться на Сході України. А зима тим часом все впевненіше вступає у свої права. Холод, дощі, як наслідок хвороби – це все реалії військового буття.

Обігрітися особливо немає де, та й медична допомога в армії, річ досить таки специфічна. Тож пакуємо ліки для полегшення болю в горлі, проти нежиттю, для покращення функціонування органів зору. А ще технічне приладдя, смаколики і малюнки від дітвори. І перше, й друге, й третє – потрібне воякам.

В зону бойових дій в’їжджаємо глупої ночі. Вартові на блок постах відкрити багажне відділення просять, але ретельного обшуку не влаштовують. Забігаючи наперед скажу, що на двох таких пунктах перевірки, а саме біля Сєвєродонецька і в Авдіївці, нас зустрічали щирими білозубими посмішками і вітальними словами: «Та не потрібно діставати документи. Вас і ваш автомобіль ми пам’ятаємо!»

В розташуванні однієї із батарей Білоцерківського ЗРП виділяємо собі три години на сон. Не хочеться тривожити солдатів серед ночі на вивантаження та й самим відпочити потрібно. Прокинулися з першими звуками бензопил. Дзижчало в кількох кутках села. Як і військові, селяни зараз заклопотані підготовкою до зими. Старшина батареї бідкається, що особливо ті дрова вже немає де і різати. Навколишні посадки давно проріджені луганчанами і військовослужбовцями, а деякі ділянки лісу просто небезпечні. Радіють хлопці допомозі. Акамулятору, «пічці» для автобуса. Служила «пічка» мирним цілям, а тепер послужить для того, щоб влучати у військові цілі, тобто в розвідувальні і бойові літальні апарати. Білоцерківські «кулібіни» (а може започаткувати новий синонім і писати «шаргей» на честь Юрія Кондратюка-Шаргея?), проявляють неабиякі інженерні навички і вдосконалюють свої бойові машини шляхом додавання різноманітних «примочок».

Виїжджаючи із села звертаємо увагу на понатикувані по лісосмугах і клинах сосняку табличках «Міни», «Міни», «Міни»… Все навколо заміновано. Чи справді всюди землю «засіяли» вибуховими пристроями, чи таким чином не заохочують до прогулянок біля місць розташування військових частин, невідомо. Але люди не ризикують збирати гриби серед замінованого лісу. Хоча вздовж дороги стоять бабусі-реалізатори і пропонують свіжі грибочки. Вже й почищені. 40 гривень коштує відро готових до термообробки маслюків. Це без торгу. Такий ось сімейний підряд. Більш молоді шастають лісами, а пенсіонери торгують на узбіччі. Ближче до Сєвєродонецька місцевий люд влаштовує пікніки в лісочку. Майже, як у Стругацьких – «Пікнік на узбіччі». І тема підходяща: бродіння по Зоні серед покрученого заліза, відритих траншей і зарослих бур’янами бліндажів (хе-хе яценюківська «Стіна»?), а потім чаювання чи вживання більш «мужніх» напоїв дійсно на узбіччі. Натурально, стоять розкладні столики і стільці. Народ випиває-закушує.

За Лисичанськом справжнє пташине царство. Фазани із суїцидальною впертістю намагаються перебігти перед самісінькими колесами автомобіля. Але тут з мисливською рушницею не ходять. Тут полюють на людей. Тим часом, ледь уникнувши зіткнення з яскравохвостими дурниками, повертаємо в поля. Петляємо польовою дорогою, оминаємо височенький курган і прибуваємо до однієї із мінометних батарей.

Сьогодні хлопці розкошують, бо мають змогу трохи причепуритися. Вони повернулися із бойового завдання і радісно дивляться на кілометр дроту. Тепер в бліндажах буде світло і тепло. «А мені немає куди їхати у відпустку,- раптом починає говорити один із мінометників, – бо дім там, за фронтом. Я сам з Горлівки і воюю за звільнення Донбасу, батьківщини. Думаєте нас тут таких мало? Дуже багато. Під час бойових аби куди не лупимо. Не хочеться руйнувати те, що завтра буде нашим. От лише вчора відстріляли по «сепарським» позиціям. Міни клали акуратно, наче цвяхи забивали».

Чоловік високий і вже немолодий. Твердий і рішучий. Видно, що його історію життя побратими знають і намагаються зайвий раз не займати. Ви самі уявіть, як воно гатити по рідній хаті? За спиною чоловіка видніються довгі лінійки лісопосадок, що перпендикулярними лініями ділять поля на квадрати. Під ними по-хазяйські стоять танки. Особливо ніхто не маскується. Стволи розчохлені й в кількох місцях басовито рикає двигун бойової машини.

А через півгодини ми знову в гостях у білоцерківців. Помічаємо зміни. Бойова техніка вкопана в свіжовириті окопи. Російська далекобійна артилерія спроможна накрити ці позиції, тож заходи безпеки – це питання життя і смерті. За кілька метрів від виразок окопів буяє зелень озимих культур. Земля годує і рятує від смерті, даючи можливість зробити укриття. В школі сусіднього села буде свято, адже ми привезли не лише підмогу солдатам, але й гуманітарний вантаж для місцевих школярів.

Злидні тут страшенні. Те, що вдягають школярі на навчання, не кожен білоцерківець одягне для робіт на дачі. В школі нас зустрічає молоденька педагог-організатор. В око одразу впадають три дірки на лосінах, крізь які просвічується шкіра біля коліна. Вона допомагає вивантажувати коробки. Коли починає говорити, то вуха буквально скручуються в трубочку – це гримуча суміш волжського «окання», українського «гакання» й важковизначених говірок. Дівчина щиро дякує і радіє, що буде можливість з’їздити в Білу Церкву, бо їхня школа хоче підписати документ про співпрацю з гімназією №2.

А в шкільних кімнатах першого поверху з’являється вода. Вибігаємо в двір і бачимо, що з пагорба за школою ллється потік води. Прорвало трубу. З монтувальною лопаткою пробуємо закрутити вентиль. Комбат докладає всіх зусиль, але іржаве залізо не піддається.

Сумно дивимося на фонтанчики, які вириваються з-під землі. Тим часом дівчина викликає аварійну службу, але марно, в неділю ніхто не хоче приїжджати. «Може Йожика визвоніть чі Бабра?» – розмірковує вона, і ми здогадуємося, що за цими «позивними» маються на увазі місцеві сантехніки. А на запитання, чи є якісь інші рукасті чоловіки скрушно відповіла: «Якіє там мужикі. Ви би іх відєлі. Нє, нє могу я вам їх показать. Усє пьют!» Ну, це проблема не тільки тієї місцини. А навколо бігають фазани. Дівчина каже, що не тільки пернатих стало багато, а й іншої дичини. Вовки і дикі кабани балкою заходять прямо в село.

Рушаємо на Авдіївку. Біля блок-посту в Сухій Балці бачимо «інсталяцію». Вона являє собою пагорб обсаджений бур’яном і встановленим хрестом. На табличці напис «ДНР-ЛНР». Зупиняємося і теж кладемо кілька стеблин бур’яну до стилізованої могилки.

Проскакуємо Авдіївку і зупиняємося біля блок-пасту «Дев’ятка». Як було сказано вище, нас тут впізнають і ми хвилин двадцять теревенимо із військовими. Тим часом приїздять побратими і ми швиденько проскакуємо на «Бастіон». Вечоріє. З настанням присмерків починають «просинатися» кулемети і міномети. Поки що вибухи поодинокі. Скидуємо майже весь залишок вантажу на «Бастіоні». Потім його завезуть на «Бутівку». Замість 128-ї гірсько-піхотної оборону тримають бійці білоцерківської бригади. Вони поки не пристосувалися до нових умов війни, адже тільки но з полігону. Мимоволі задаю собі питання, а чи не можна було створити кілька спеціалізованих батальйонів, які б спеціалізувалися на бойових діях саме в умовах міських кварталів. 72 ОМБР протягом року стояла в полях навколо Волновахи. Та й на полігоні чи можна відпрацювати дії в специфічних умовах?

Вертаємося на «Дев’ятку». Тепер гримить на повну, але через блок-пост йде багато людей. У них якийсь фаталізм на обличчях. Тягнуть торбинки в яких брязкотить посудина з-під «тормозків». Війна війною, але на роботу ходять. Двоє хлопців років по 13, затиснувши в руках по 6 пляшок пива чкурнули до приватного сектору. Розбитий будинок блимає кількома промінчиками світла, які пробиваються через фанеру у вікнах. Скло тут не тримається довго.

Тут відвантажуємо ліки піхотинцям білоцерківської бригади. Хлопці не ховаються за балаклавами і говорять досить відверто: «Так, сиплють не по-дитячому. Ми лише п’ять днів тут і у нас є «трьохсоті». Хоча в порівнянні з попередниками, це ніщо. У тих одразу були загиблі. Не вистачає приладів нічного бачення, тепловізорів. Війна на «промці» зовсім іншого характеру ніж під Волновахою. Там ми могли перекривати сектори спостереження. А тут позиції знаходяться в 20-40 метрах одна від одної, а діють фактично автономно. Проблема зі зв’язком, бо дроти перебиваються снарядами і кулями. А сепаратюги перебувають від нас в 40-60 метрах. Настає ніч і по нам луплять з усіх стволів. Чесно кажучи, може ми і самі визвали цей вогонь, бо не стали терпіти їхньої нахабності і вдарили по їхнім позиціям. От нещодавно більше 200 мін випустили. Ми не церемонимося. Потрібно – «відпрацьовуємо»! Проте важко доводиться. Ось цієї ночі думали що живцем поховають, так кришили бетон снарядами. Та нічого, відкопалися!»

Прощаємося. «Шишага» рвонула на гуркіт розривів, а ми до самохідної артилерії. За Авдіївкою висвітлюємо ще одну проблему. Висвітлюємо в прямому сенсі. Миші. Їх просто не злічити. Вони майже щохвилини вискакують на дорогу в світло фар і гинуть під колесами. А що робити з ними в бліндажах? Гризуть миші солдат і кусають, псують харчі й речі. Біда.

Самохідники зустрічають радісно. Тут багато знайомих. У всіх чорні засмальцьовані руки і однострої. Видно, що служба не мед. Пригощаємося гречкою і чаєм. В хаті пашить грубка і кілька чоловіків досить мерзлякувато до неї тулиться. Ось іще один бік служби – холод. Дехто нарікає на місцевість і сумує за полями біля Старогнатівки і Гранітного, бо «… тут поле, як стіл. Немає куди «коробочку» заховати, щоб навісним вогнем «вклепати». Ти ворога бачиш, а він тебе. Не дуже комфортно…»

Інший вояк, із козацькими вусами і таким заняттям у мирному житті, яке характеризується… е-е-е операціями з грошовими знаками інших країн біля входу в ринок, ділиться враженнями від бойового завдання: «Стали на позицію і почали гатити. Так накидався снарядів на подавач, що був мокрий, як хлющ. Відстрілялися, в машину і гайда «на базу». Поки їхав, то мало до сидіння не примерз. Коли стали, то одразу потягло «до вітру». Штани розстібнув, потреби справив, а застібнутися не можу, руки, покручені від холоду, не слухаються. Так і притримував штани передпліччями, поки пальці не «відійшли». Така вона служба «в тилу».

Додому верталися стривожені. Замовлень багато, а люди зубожіють. Не всі, судячи із е-декларування. Тому й сумно і кепсько на душі, а в голову лізе: «Кому війна, а кому мама рідна!»


Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Точка зрения редакции портала ЛІГА.net и Информационного агентства "ЛІГАБізнесІнформ" может не совпадать с точкой зрения авторов блогов и комментариев к ним. Редакция портала не отвечает за достоверность таких материалов, а портал выполняет исключительно роль носителя
Популярные теги
Iryna Berezhna PR адвокат Адвокат Морозов адвокатура Азаров Александр Прогнимак АТО Банк банки банкротство бизнес бізнес будущее украины бюджет БЮТ валюта Васильев ВВП Верховна Рада Верховная Рада вибори війна влада власть война выборы газ Геннадий Балашов гонтарева государство гривна Гройсман гфс демократия деньги депозит депозиты децентралізація доллар Донбас Донбасс доходы ДТП ДФС евроинтеграция евромайдан Европа економіка ЕС євромайдан ЄС жизнь ЖКГ жкх закон законодательство законопроект зарплата Земля инвестиции инвестиции в экономику интернет Ипотека Ирина Бережная Ігор Ткачук Ірина Бережна кабмин кадры карьера киев Київ китай Кличко Кодекс законів про працю України конституция Конституція Конституція України коррупция корупція кредит кредиты кризис крим Крым культура курс люстрация люстрація Майдан маркетинг маркетинг юридических услуг МВФ менеджмент налоги налоги украина налоговые споры Налоговый Кодекс народ НАТО наука нафтогаз НБУ НДС недвижимость Николай Гольбин образование общество Олександр Горобець оппозиция отмена налогов охрименко Павло Петренко парламент партия регионов персонал податки Податкові спори политика политтехнологии політика Порошенко правительство право право на працю працедавець працівник президент Прогнимак прогноз Программа социально-экономического развития Украины прокуратура психология денег психология успеха публічний аудит путин Путін работа революция режим Януковича рейдерство реклама рекрутинг Реформа реформи реформы Росія Россия Руслан Сольвар рынки свобода СМИ соціально-економічні права строительство студент суд судебная практика судова практика судова реформа судовий захист США таможня тарифи тарифы Тигипко Тимошенко Ткачук трудовий договір. трудові відносини УКБС Украина украина будущее україна Укрпочта Укрпошта управление уровень жизни людей Уряд финансы экология экономика Экономика Украины эксперт по миграции Экспорт энергетика юрист ющенко янукович Яценюк