Як позбутися українських «діжок з салом» та «гречки»?

Явище політичної корупції тісно пов’язане з політикою «діжок із салом» (pork barrel), що у багатьох країнах асоціюється із підкупом виборців за кошти держбюджету, а в Україні має аналог – політтехнологія «гречки», якою щедро «посипають» виборчий округ для забезпечення лояльності виборців саме після обрання до парламенту народного депутата.

Важливо провести розмежування між видами політичної корупції, які прямо заборонені законом, та тими, які формально легальні, проте суперечать логіці демократії. Наприклад, американські юристи К.Джибсон і Д.Роуворт розподіляють політичну корупцію на два типи. Перший — безпосередньо протизаконний, зокрема, хабарі, підкуп, інші форми неправової винагороди тощо, та відхилення від «нормальної» політичної поведінки, що може законодавчо не заборонятися, але набувати різних форм патронажу та клієнтелізму, «купівлі» голосів, «діжок із салом» (окремі вітчизняні дослідники називають це явище «громадським коритом» або «гречкою», що, звичайно, має негативний контекст).

«Діжки з салом» за своєю суттю є розширеною формою клієнтизму, певної залежності між політиком-патроном та його клієнтом, яким у випадку «діжок» стає електорат певного округу. «Діжки з салом» — проекти, які фінансуються з держбюджету за підтримки законодавців переважно на покращення інфраструктури чи створення робочих місць у «їх» округах, і подаються у якості політичної послуги виборцям. Це можуть бути різноманітні проекти будівництва, реконструкції, капітального ремонту мостів, доріг, шкіл ы тп.

Формально «діжки з салом» — законний спосіб бюджетних витрат, проте після глибшого аналізу цього явища стає зрозуміло, що їх розподіл часто носить механістичний характер виділення коштів на проекти, які формально відповідають пріоритетам місцевого та регіонального розвитку, але можуть бути далеко не найважливішими чи не найгострішими на місцевому рівні. За даними цьогорічного червневого звіту Рахункової палати за 2015 рік, у більшості регіонів продовжувалася практика розпорошення коштів Державного фонду регіонального розвитку на фінансування значної кількості низьковартісних робіт. З 763 об’єктів будівництва, реконструкції та капітального ремонту, що фінансувалися за рахунок коштів ДФРР, 356 об’єктів (47%) передбачали фінансування в обсязі менше 1 млн грн, з них 18 об’єктів – в обсязі менше 100 тис. грн.

В той же час, об’єкти, які  могли би дати економічний поштовх для розвитку території, створити нові робочі місця або ж зменшити захворюваність та покращити умови проживання громадян, чомусь залишалися поза увагою народних обранців. Часто такі ситуації відбуваються за існування неформальних домовленостей між міською владою та парламентарем, що можуть стосуватися проектів, які потребують значних коштів із держбюджету і не можуть бути завершенні протягом одного календарного року. Також подібною є ситуація із об’єктами за рахунок яких можуть отримувати комерційну вигоду місцеві олігархи або підприємці, що є наближеними до мера. Як приклад, тут варто навести вже типову проблему великих та малих, легальних та нелегальних сміттєзвалищ, які є джерелом значних тіньових фінансових потоків на місцевому рівні. І резонансний випадок львівського сміттєзвалища, є лише одним із прикладів тримання вирішення питання у «місцевому морозильнику» протягом десятиліть. А скільки подібних прикладів по Україні?

«Сало» не завжди має безпосередньо грошове вираження. Один філіппінський конгресмен намагався перенести будівництво нового шосе на строки «після виборів» — тоді б його потенційних виборців не виселяли з територій, запланованих під хайвей .

В Україні прикладів «діжок із салом», які мають фінансову або нефінансову природу, безліч. Наприклад, народний депутат може роками не помічати проблему, тобто не звертатися  із депутатськими запитами, зверненнями, не використовувати інші законні інструменти впливу на вирішення проблеми, попри очевидність її існування та неможливість вирішити на місцевому рівні чи небажання місцевої влади діяти відповідним чином. До типового переліку таких нефінансових проблем, які водночас дуже дорого обходяться місцевій громаді, можна віднести самозахоплення берегових смуг та обмеження доступу громадян до водойм, незаконні вирубки лісу, намив піску, незаконну підприємницьку діяльність, самочинні забудови, розміщення МАФів (малих архітектурних форм) або ТС (тимчасових споруд) без жодних дозволів або із фіктивними документами, ухиляння забудовниками від сплати пайових внесків на розвиток інфраструктури населеного пункту, ігнорування стихійних сміттєзвалищ тощо. Нефінансова форма проблеми лише означає, що її вирішення не потребує значних капіталовкладень, однак її наслідками може бути погіршення умов життя громадян, негативний вплив на навколишнє природнє середовище чи фактичне пограбування місцевого бюджету через те, що за землю чи майно взагалі не надходять кошти.

Фінансові за суттю проблеми потребують значних капіталовкладень. Звично, необхідні капіталовкладення не можуть бути виділенні з місцевого бюджету через відсутність необхідних коштів. Часто про вирішення таких проблем, за дивним збігом обставин, починають говорити в кращому випадку за рік до чергових виборів. Напевно найбільш яскравим прикладом «діжки з салом» для киян є проект «метро на Троєщину» (будівництво лінії метро з правого берега Києва до лівобережних житлових масивів Троєщина та Райдужний). У 1993 році планувалося, що Подільський мостовий перехід побудують за 9 років. Коли Київським міським головою був О.Омельченко, а саме у 2003 році, розпочали будівництво Подільсько-Воскресенського мосту, що триває досі. Протягом 13 років кожен з мерів чи кандидатів на цю посаду, вважав за потрібне пообіцяти вирішити це питання. Згідно з планами мера Л.Черновецького, новенькі потяги метрополітену мали перевозити киян з правого на лівий берег вже з 2011 року.  У 2013-му тодішній голова КМДА О.Попов та посадові особи його адміністрації запевняли, що гілка метро на Троєщину може бути «запущена» у 2016 році, максимум у 2018-му, якщо будувати по одній станції і одному перегону за рік. У 2014 році нинішній мер В.Кличко заявив , що «метро на Троєщину заплановано і, якщо буде фінансування, за півтора-два, максимум за три роки, його можна буде запустити». Існує навіть такий жарт, який приписують екс-прем’єр-міністру Азарову, ніби він радив тодішньому голові КМДА Попову: «У будь-якій незрозумілій ситуації починай будувати метро на Троєщину».На місцевому рівні варіації на тему: «Метро на Троєщину» можуть бути найрізноманітнішими, але від цього не змінюється суть.

5,1 мільярдів доларів витрат на «сало» у США

Політичного значення у США термін «діжки із салом», за даними Oxford English Dictionary, набув у 1870-х роках. Перший зафіксований випадок роздачі «сала» у США – 1790 рік, перший Конгрес виділив 1500 доларів на добудову маяку у Массачусетсі за підтримки президента Джорджа Вашингтона та депутата від штату Джоржда Тетчера. Уже в наступному Конгресі такі практики жорстко критикували. Тодішній представник Південної Кароліни Г’ю Вільямсон вказував, що парламент не має права «надавати переваги одній частині Союзу (США) через утиски інших». Пізніше президенти США також вже не схвалювали такі практики, зокрема у 1817 році президент Джеймс Медісон ветував законопроект, яким мали бути виділені кошти на прокладення окремих доріг. На його думку, це суперечило ідеї «загального добробуту».

Американська моніторингова група Citizens Against Government Waste - CAGW(«Громадяни проти державних розтрат») представляє інтереси понад одного мільйону членів і прихильників з усієї країни, з 1984 року вона відстежує непрозорі та нераціональні державні витрати. Місія CAGW полягає у ліквідації розтрат, безгосподарності  та неефективності федерального уряду. «Випадки прямого підкупу не дуже поширені. Проте «діжки з салом» — форма корупції, за якої гроші платників податків роздаються на основі політичного фаворитизму». Активісти підкреслюють, що подібна форма корупції діє завдяки браку прозорості та тиску лобістів, які захищають інтереси певних груп.

Citizens Against Government Waste регулярно відстежують такі витрати та щорічно публікують  «Свинячу книгу Конгресу» (Congressional Pig Book). За 2016 фінансовий рік активісти нарахували у США  5,1 мільярдів доларів витрат на «сало».

Тепер виборці можуть самостійно, протягом всієї каденції парламентаря, впливати на пріоритети його діяльності, оцінювати та попереджати ризики політичної корупції. Нещодавно розроблена методика аналітичним центром Фундація «Відкрите суспільство»,  вже пройшла апробацію у декількох виборчих округах, пропонує 5 простих кроків , починаючи з того, що громадськість сама формує порядок денний та визначає найбільш пріоритетні проблеми, які повинен вирішити депутат від виборчого округу.

1.      Формування «суспільного порядку  денного». Проблематика виборчого округу.

2.      Оцінка порядку денного депутата (передвиборча програма та звіти про діяльність).

3.      Оцінка  готовності депутата до публічних консультацій щодо включення проблем суспільного порядку денного до його порядку денного .

4.      Оцінка внеску народного депутата у вирішення проблеми виборців виборчого округу.

5.      Оцінка ризиків політичної корупції.

Для того аби впливати на порядок денний народного депутата на рівні виборчого округу, громадянам, які проживають на його території потрібно об’єднатися   та спільно визначити «суспільний порядок денний» (ТОП-10 проблем та об’єктів), які потребують уваги парламентаря. Інструментом для координації місцевих ініціатив та їх публічного артикулювання є громадське партнерство «Порядок денний народних депутатів України без ризиків політичної корупції». Приєднатися до партнерства , отримати експертну та методичну підтримку розробки «суспільного порядку денного» для виборчого округу можна вже зараз .