Податку на нерухомість як точка диференціації політиків

Фіскальна децентралізація дала можливість на місцевому рівні збільшити та регулювати  надходження місцевих бюджетів за рахунок  місцевих податків. Джерелом, який мав би розширити базу оподаткування та генерувати  доходи, мав би  стати податку на майно. До його складу увійшли податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, плата за землю та транспортний податок.

Податок на нерухомість увійшов до переліку місцевих податків та було розширено його податкову базу (зокрема включено до оподаткування і комерційну нерухомість). Однак чомусь трактування зобов’язання реформувати податок на нерухомість у відповідності до європейської практики виявилося дуже оригінальним. Політики вирішили прив’язати оподаткування нерухомості до мінімальної зарплати по Україні, а не до оціночної вартості нерухомого майна.

Саме за рахунок належного оподаткування нерухомості (житлової та нежитлової) та землі, на якій вона розташована, можна було б знайти можливості для значного збільшення надходжень місцевих бюджетів. Однак прийнятті місцеві бюджети столиці та ряду обласних центрів на 2015 рік показують, що навряд чи таке збільшення відбудеться доти доки не вдасться подолати  маніпуляціями із  майном і землею місцевих громад.Саме земля та майно є чи не найбільшими джерелом корупції на місцевому рівні.Ціна маніпуляцій – мільярди, які не надходять до місцевих бюджетів. Ставки податків та нормативно-грошову оцінку землі встановлює місцева рада. І саме на місцях зараз не поспішають приймати рішення щодо наведення ладу із цим важливим ресурсом.  Причини такого небажання цілком  банальні. Тіньові прибутки на  місцевому рівні від використання землі та майна часто є предметом корупційного інтересу політичних сил незалежно від політичного забарвлення. Не поспішають на місцях наступати «на горло» старій відомій пісні про «дерибан» місцевих ресурсів.

Досі можна отримати землю рішенням місцевої ради, нею користуватися роками, але не укладати договору оренди, а часто навіть і здійснювати будівництво на земельній ділянці по факту завершення договору оренди. Іншим джерелом втрат місцевих бюджетів є занижена нормативно-грошова оцінка землі, яка навіть по факту перегляду, не вводиться депутатами в дію. Зокрема, в столиці маємо таку ситуацію. І не тільки.  

Подібною є ситуація із пайовими внесками забудовників у розвиток інфраструктури населеного пункту. Об’єкти будівництва здаються, а кошти до бюджетів не надходять, а якщо і находять, то шляхом різноманітних  маніпуляцій зараховуються до місцевих бюджетів у не грошовій формі.

Про причини браку бажання знайти кошти із оподаткування  комерційної нерухомості на місцевому рівні – годі й говорити. Часто ії власники або пов’язані особи є депутатами місцевих рад і мають безпосередній вплив на рішення міського голови. Тож, як і з землею, без «революції» у підходах навряд чи найближчим часом можна буде побачити суттєвий прогрес у питанні збільшення надходження коштів від оподаткування комерційної нерухомості (а це часто є досить запитуванні орендарями торгівельно-розважальні та бізнес центри). 

Безперечно, що ставлення до податку на нерухомість вже на найближчих місцевих виборах стане однією із важливих точок диференціації політичних сил. Чи готові політики у парламенті виконати взяті зобовязання щодо зміни порядку сплати податку на нерухомість відповідно до європейської практики?