блоги

Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
29.03.2018 16:12

Фермери проти олігархів

Іван Мірошніченко Народний депутат

Уже наступного пленарного тижня 3-7 квітня Верховна Рада України може прийняти доленосне рішення – стати на захист українських товаровиробників чи начхати на працю сотень тисяч фермерів та віддати мільярди їхніх коштів переробникам-експортерам. Після декіл

Уже наступного пленарного тижня 3-7 квітня Верховна Рада України може прийняти доленосне рішення – стати на захист українських товаровиробників чи начхати на працю сотень тисяч фермерів та віддати мільярди їхніх коштів переробникам-експортерам. Після декількох напружених місяців очікування аграрії нашої держави із затамованим подихом чекають на голосування по законопроекту № 7403-2. Результати розгляду демонструватимуть справжнє відношення влади до товаровиробників та до їх роботи.

Уже зараз, більш, ніж за тиждень до голосування, у медіа-площині з’являється все більше дивних публікацій, які «відбілюють» репутацію лобістів «олійних» поправок та виставляють їх у позитивному світлі. У цій статті я навіть не буду загострювати увагу на тому як ці поправки приймались і з якими порушеннями Регламенту ВР, результатом яких домовленостей у владних колах вони були і так далі. Уже вся країна і так прекрасно знає і розуміє хто під чию дудку грає, а зайві маніпуляції та намагання останнім часом звинуватити фермерів, які вирощують олійні культури, у співпраці з країною-агресором виглядають як неповага до їх роботи. Людей, які працюють на землі і вирощують 3,89 млн. тонн сої та 2,19 млн. тонн ріпаку щорічно, створюють робочі місця у сільській місцевості, забезпечують зростання експортних показників та ріст ВВП, намагаються пошити у дурні власники потужних переробних підприємств. Необхідно не допустити подальше затуманення суспільної думки негідниками, які бажають «нагрітись» на українських аграріях. Тому слід раз і назавжди прибрати маніпулятивні факти і спростувати аргументацію прихильників «олійних» поправок.

На думку ініціаторів та прибічників скасування відшкодування ПДВ при експорті сої та ріпаку, таке рішення сприятиме будівництву нових переробних заводів та більш повному забезпеченню олійною сировиною існуючих українських переробних підприємств. Давайте абстрагуємось від пустих слів, поговоримо мовою цифр і розставимо всі крапки над «і», щоб зрозуміти чи справді потрібне Україні зараз нарощування переробних потужностей і більше заповнення наявних.

Так, за даними Українського науково-дослідного інституту олій та жирів Національної академії аграрних наук України, у 2017-2018 маркетинговому році було зібрано 3890,4 тис. тонн сої та 2194,6 тис. тонн ріпаку.

*


* інформація надана Українським науково-дослідним інститутом олій та жирів Національної академії аграрних наук України у відповіді на депутатське звернення

При цьому у відповіді на моє депутатське звернення Асоціація «Укроліяпром» зазначила, що потужності з переробки соєвих бобів оцінюються у 5,04 млн. тонн/рік (15,767 тис. тонн/добу), з них:

· мультифункціональні – 9,360 тис. тонн/добу або 2,964 млн. тонн/рік;

· спеціалізовані екстракційні заводи з переробки сої – 4,150 тис. тонн/добу або 1,301 млн. тонн/рік;

· спеціалізовані пресові заводи з переробки сої – 2,257 тис. тонн/добу, або 734 тис. тонн/рік.

Потужності з переробки насіння ріпаку оцінюються у 2,56 млн. тонн/рік або 8,130 тис. тонн/добу. Це все - мультифункціональні заводи.

І що ж ми бачимо? Фактично на даний момент виробничих потужностей із переробки сої і ріпаку в Україні побудовано набагато більше, ніж вирощується сировини. Про що це свідчить? Це вкотре підтверджує те, що за останні 7-10 років підприємства олійножирової галузі самі активно будували заводи, чим розбалансували ринок та зумовили падіння маржинальності і заповнення своїх же заводів сировиною для переробки. Не потрібно бути економічним генієм, щоб зрозуміти, що в існуючих проблемах дефіциту сировини для вітчизняної переробки і реальному падінні рівня завантаженості переробних заводів винні самі переробники. Маючи значні кошти декілька років тому, усі почали активно їх вкладати у зведення нових потужностей, намагаючись обігнати свого конкурента, а по суті обдурили і загнали у глухий кут самих же себе. Звівши майже сотню заводів, переробники неочікувано для себе дійшли до точки неповернення, коли фермери сіють і вирощують набагато менше сировини, ніж переробники хочуть обробляти. Працюючи в українських представництвах Cargill та Noble Group, я сам побудував 3 заводи в Донецьку, Каховці та Маріуполі, десятки елеваторів, термінали та реалізував ряд інших проектів.

Коли в кінці 1990-х рр. постало питання про запровадження експортного мита на насіння соняшнику, виробництво олійних культур було на рівні 4-5 млн. тонн на рік, і це в основному був соняшник, заводів тоді було небагато, вони були старими і неефективними. Тоді олійножирова галузь справді потребувала суттєвої підтримки. Тому введення експортного мита на насіння соняшника було цілком виправданим і раціональним кроком. Сьогодні ж ми маємо зовсім іншу картину. За моїми оцінками, у переробні потужності разом із терміналами, логістикою і заводами було вкладено близько 2,5-3 млрд. дол. США за 16-17 років. І нинішні українські проблеми навпаки у тому, що переробних потужностей надто багато і їх і далі продовжують будувати. Ми рухаємось екстенсивним шляхом через зведення все нових переробних потужностей, а не інтенсивним через чесну і прозору конкуренцію між уже існуючими заводами. У Європі також будують переробні заводи, для яких купують у нас сировину, оплачуючи логістику, і їм працювати вигідно, а в Україні, забираючи сою та ріпак з поля «під боком», виявляється, що невигідно. Як так може бути? Переплачуючи на логістиці з України по ланцюгу елеватор-порт в Україні-фрахт корабля-порт в Європі близько 40-80 дол. США на тонні, європейські заводи здатні конкурувати і разом розвиватись. А наша влада нічого кращого не придумала, окрім того, як забрати ПДВ і обібрати товаровиробника на прибутку.

*


* інформація надана Українським науково-дослідним інститутом олій та жирів Національної академії аграрних наук України у відповіді на депутатське звернення

У такому випадку на арену виходять прості і зрозумілі ринкові закони – перемагає той, хто має найкращу пропозицію за рахунок ціни, якості, доступності тощо. Ринок має самостійно «почиститися» і залишити найбільш конкурентоспроможні підприємства, щоб відновити баланс у структурі товаровиробництва/переробки. А наразі ми бачимо відверто маніпулятивні кроки, а також бажання окремих бізнесових груп вибити і закріпити для себе необґрунтовані преференції та перекласти більше 10 млрд. грн. фермерів у свою кишеню. Ті, хто допустились помилок раніше, тепер намагаються незаконними методами, через владний ресурс забезпечити собі світле бізнесове майбутнє за чужий рахунок. Але так бути не повинно.

Давайте ж розберемось хто основні «стейкхолдери» української олійної переробки. Близько 34 % ринку займає Kernel. Розповідаючи усім про підтримку вітчизняного переробника, ми розуміємо, що мова не йде про широкий загал ринку, а лише про вузьке коло олігархічних груп, які й займають основну частку на цьому ринку. Будівництво нових заводів – це проекти не одного року, тому насправді основна маса ринку будувати їх і не буде через відсутність потрібних коштів. Держава за 26 років не створила можливості середньому бізнесу для реалізації такого роду проектів. Тому очевидно, що за поправки усіма силами борються два-три прізвища із верхньої частини списку українського «Форбс», які й отримають відчутні переваги при їх дії.

Всеукраїнська аграрна рада наводить доволі цікаві і переконливі цифри на підтвердження того, що товаровиробники зіткнуться із шаленими збитками, якщо парламент не зможе скасувати «олійні» поправки.

*


* інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

*


* інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

Ми бачимо на прикладі ріпаку, що у 2015 році, коли не існувало відшкодування ПДВ при експорті цієї культури, різниця між CPT-порт (закупівельною ціною в порту) і FOB (експортною ціною) досягала 90-150 дол. США на тонні. А це, у свою чергу, конвертувалося у 21 % втрат для товаровиробника, який не мав альтернативи у вигляді продажу ріпаку на експорт. З 2016 р., коли механізм відшкодування ПДВ при експорті ріпаку був повернутий, відразу стало помітно позитивну тенденцію – внаслідок конкуренції внутрішня закупівельна ціна виросла та вирівнялася із експортною. За статистикою 2017 року різниця між внутрішньою закупівельною і експортною ціною складала всього 18-44 дол. США на тонні, близько 6 %, тобто більш, ніж утричі менше, ніж при дії режиму невідшкодування ПДВ при експорті ріпаку. Хочу підкреслити, що подібна динаміка спостерігається і при порівнянні періодів відшкодування/невідшкодування експортного ПДВ на пшеницю. Введення механізму відшкодування експортного ПДВ на продукцію рослинництва з 2016 року уже наразі дало відчутну підтримку аграріям у вигляді десятків мільярдів гривень. Тож схоже на те, що ті, хто всіляко саботує прийняття проекту 7403-2, бажає повернути АПК у нелегкі часи та поставити у ще складніші умови. Складається враження, що лобісти «олійних» поправок думають точно не про агросектор і слабших його учасників, а тільки про те, як би за короткий час набити свої кишені.

*


* інформація надана Всеукраїнською аграрною радою

Не слід також забувати і про те, що соєвий шрот і інші продукти переробки сої є основним кормом для свиней. А через «олійні» поправки більшість фермерів вже зараз відмовляються сіяти сою. Як наслідок, сформується дефіцит сої і на цьому сегменті ринку, значно підніметься ціна на інші корми, через що деяким свинарям потрібно буде навіть вирізати своє поголів’я. Без прийняття проекту 7403-2, окрім того, що будуть завдані збитки значній частинні рослинників, так ми ще можемо втратити і дешеву свинину на прилавках магазинів. До того ж, скорочення посівів сої, яке може бути не за горами, призведе до підвищення її ціни. А це все перенесеться на харчову промисловість і на вартість продуктового кошика для звичайного громадянина.

Останнім часом через мою принципову позицію мене навіть почали звинувачувати у зв ’язках з російською компанією «Содружество» та Дмитром Мєдвєдєвим, записавши у позаштатні «агенти Кремля». Ці всі закиди звучать доволі дивно, оскільки я ніколи не жив, не працював і не мав ніяких ділових стосунків з росіянами. До того ж, на думку цих горе-публіцистів, усі перекриття доріг та акції протесту аграріїв профінансовані країною-агресором. Тобто, звичайний фермер, який вирощує на своїй землі сою чи ріпак, виходить боротися не за свої кошти і права, а за прибутки російських компаній? Виглядає абсурдно і в дусі афористичного «полювання на відьом». Аграріям прекрасно зрозуміло хто замовляє ці статті, але я впевнений, що час розставить усе по своїх місцях. На жаль, дуже неприємно, коли псевдоексперти, які не розуміються ні в економіці, ні в даному сегменті ринку, несподівано активізуються і починають поширювати маніпулятивну та неправдиву інформацію на комерційній основі.

Натомість, у такого роду замовних матеріалах чомусь замовчується про те, що законопроект 7403-2 із самого початку підтримали провідні аграрні асоціації - Всеукраїнська аграрна рада (ВАР), Українська аграрна конфедерація, Український клуб аграрного бізнесу, Всеукраїнська асоціація сільських і селищних рад, Аграрний союз України, а також Бізнес-Варта, Американська Торгівельна Палата в Україні. Доволі раціональна думка закладена у висновку USAID : «Переробна промисловість олійних культур вже отримує 10% експортного мита на насіння соняшнику і не потребує додаткової підтримки. В цілому, Україна виграє від відкритого експорту своїх сільськогосподарських та харчових продуктів, і будь-які штучні обмеження, вірогідно, створюватимуть диспропорції та перешкоджатимуть подальшому зростанню». Звернення до Верховної Ради з проханням підтримати законопроект 7403-2 прийняли 14 обласних рад та близько 40 районних рад. У стінах парламенту заяви про підтримку проекту неодноразово озвучували депутати з різних фракцій і груп – «Самопомочі», «Батьківщини», «Волі народу», 22 депутати-члени аграрного комітету підписали звернення про необхідність невідкладного розгляду проекту, сотні депутатів у сесійній залі також поділяють дану позицію. Дискримінаційну норму щодо невідшкодування ПДВ на олійні не підтримують ні малі фермери, ні великі агрохолдинги. І фермери, і іноземні компанії-переробники, і ряд українських переробників, і всі основні аграрні асоціації, і депутати місцевих рад по всій Україні, і значна частина депутатів парламенту, і експертне середовище, і міжнародні фахівці, і вже навіть більша частина соціуму – всі стали на захист товаровиробників. Тільки чомусь лише для влади такий рівень підтримки є непереконливим, вона досі прикидається глухою і вперто ігнорує наявний резонанс і суспільний запит на скасування «олійних» поправок.

А тепер шокуюча інформація. Комітет зернових та олійних культур Європейської бізнес-асоціації (ЕВА), до якого входять Нібулон, Glencore, Сargill, Bunge, Louis Dreyfus, CHS, CofcoAgri, AgroTrade, NWG, також прийняв рішення на підтримку проекту 7403-2. Тобто, Glencore, Сargill, Bunge, які, на думку авторів замовних статей, забудували всі кордони України заводами із переробки сої і тільки потирають руку в очікуванні дешевої сировини, самі ж виступають проти збільшення своїх прибутків. Нонсенс, не інакше!

А бсолютна більшість західних компаній, які мають переробні заводи і за кордоном, і в Україні, не підтримали «олійні» поправки. Відкритий лист асоціації «Укроліяпром» на підтримку цих норм був підписаний в основному українськими підприємствами. Дивно, що тільки деякі українські власники переробних потужностей виступають за «олійні» правки, а іноземні – ні, бо звикли грати за правилами, без кулуарних перемовин і погано прикритого проштовхування власних бізнес-інтересів. Що цікаво, найбільші українські переробники сої – Астарта, АТК – виступають категорично проти невідшкодування ПДВ на операції з експорту сої та ріпаку. Вони розуміють, що через це аграрії можуть скоротити посівні площі під цю культуру, що тільки більше вплине на незаповнення сировиною вітчизняних переробних заводів. Тобто, тільки українські переробники, за рідким виключенням (МХП, Астарта та інші), хочуть забрати у фермерів десятки мільярдів гривень. З нетерпінням чекаю, які аргументи тепер вигадуватимуть прихильники «нарощування переробних потужностей в Україні».

Усім переробникам слід грамотно думати про стратегію свого розвитку, іти на діалог із фермерами, укладати форвардні контракти за розумною ціною, щоб тому ж таки фермеру не було вигідніше вивозити вирощений власними руками урожай за кордон. Слід домовлятися про збільшення посівних площ під олійні культури, оскільки той факт, що сої сьогодні просто не вистачає для заповнення заводів говорить тільки про неправильну політику переробників по відношенню до товаровиробників. І нам усім разом – Уряду, депутатам, переробникам, товаровиробникам потрібно сідати за стіл переговорів і все це виправляти.

Але я вкотре підкреслю, що ніколи не виступав і не виступатиму проти галузі переробки. Навіть більше – я переконаний у тому, що вітчизняну переробну сферу слід підтримувати, і не тільки підприємства олійножирової галузі, а й молочної, борошномельної галузі, вирощування овочів і фруктів та інші сфери. Не потрібно забезпечувати збагачення переробників за рахунок відбирання коштів у товаровиробників подібними варварськими методами. Державна підтримка не повинна бути зосереджена на одній групі, завдаючи непоправної шкоди іншій. Варто шукати єдиний збалансований механізм підтримки і для переробників, і для товаровиробників, а не просувати відверто лобістські ініціативи на користь вузького кола заінтересованих осіб.

Аграрії сьогодні перебувають на роздоріжжі, оскільки напередодні посівної кампанії вони не розуміють, що закладати у сівозміну і яку продукцію краще реалізовувати восени. Вони не розуміють чому сотні тисяч товаровиробників повинні платити за десятки власників переробних заводів. Вони не розуміють чому ціла галузь агросектору повинна «скинутись» на користь кількох олігархів. Вони не розуміють чому за два десятки років держава не віддячила їм за свою працю та не запровадила прозорі правила гри і для аграрних магнатів, і для малих фермерів. Нинішні «олійні» баталії виглядають як бажання окремих осіб швидко і по максимуму «набити кишені» за рахунок слабших і бідніших. Але цього допустити не можна Тепер уся відповідальність за галузь олійних культур лягла на плечі парламенту, і я сподіваюсь, що він не допустить фатальної помилки, а прийме те рішення, яке сприятиме подальшому розвитку агросектору. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.