Чим загрожує Україні конфлікт у Мукачевому

Якщо описати «мукачівську проблему» одним абзацом, то засилля зброї у суспільстві, наявність людей з навиками участі у бойових діях, та відсутність у суспільстві бачення механізму досягнення справедливості законними методами, - це перетворює кожну конфліктну ситуацію в Україну на маленьку порохову бочку. Сьогодні територія України – це десятки тисяч, а то й мільйони таких «порохових бочок». Проблема в тому, що ефект від їх детонації руйнує не лише схеми надприбутків, але й забирає життя людей. Людей, які до цих схем можуть і не мати ніякого відношення.

Одні й далі будуть підтримувати «Правий сектор» як поборника справедливості, а інші – клеймити його як «організоване злочинне угруповання».

Проблема полягає значно глибше, ніж конкретний конфлікт у Мукачевому. Йдеться про втрату легітимності, втрату довіри до держави та її силових органів. І ця проблема виникла не сьогодні. Десятиліттями силовикам нав’язувався імідж «бандитів у формі». Нібито вони повально, як і політики, слугували інтересам фінансових груп. Десятиліттями поняття «дах» карбувалось у нашій свідомості як нормальне явище для досягнення цілей.

Зрозуміло, за таких обставин, той хто відчуває «непереборне внутрішнє прагнення» добитись справедливості, буде відстоювати і правду, і силу. Біда лише в тому – що свою правду. Своєю силою.

Держава втрачає свою монополію на визначення, що є справедливість. А відповідно – вона втрачає і монополію на легітимне насилля. І цей вакуум буде заповнюватись кимось іншим. В тому числі й бійцями «Правого сектору». Бійцями, які діятимуть з переконаннями, що правда на їх боці.

Тому є два варіанти:

А) держава застосовує всі важелі для того, щоб повернути собі право на легітимне насилля, - через проведення справжніх реформ, через системну інформаційну політику, через справедливість для усіх. Або ж

Б) до нас приходять «варяги» (прошені чи на танках – це не має значення) і легітимність єдиного центру на визначення справедливості та застосування насилля відновлюється. Проблема в тому, що в «плані Б» відсутня Україна як держава.

Це якщо у цілому. А якщо конкретно, - то створення внутрішньої збройної опозиції та збільшення жертв внутрішньої війни навряд чи входить в інтереси влади й членів «Правого сектору». Це входить тільки у плани тих, кому потрібна слабка недодержава. Проблема в тому, що «плану Б» може підігравати і одна, й інша сторона конфлікту.

Власне, якби щось схоже на мукачевський конфлікт відбулось в Росії, то можна було б однозначно стверджувати про наступне посилення каральних акцій щодо опозиції та посилення ролі силовиків. Але подібні протистояння відбуваються в країні, де, практично, відсутня єдина силова вертикаль. Тому, навіть якщо потуги до її створення і спостерігатимуться, то вони гальмуватимуться іншими фінансовими та політичними силами. Країна «трьох гетьманів» приречена на демократію. Питання в тому, щоб це зрозуміли і серед народу, і серед тих, хто вважає себе його елітою. І в тому, скільки крові проллється до усвідомлення цієї аксіоми.

У 2004 році саме з Мукачевого розпочались «війна виборів», що пізніше вилилась у Помаранчеву революцію. Не хотілось, щоб нова «мукачевська війна» вилилась у громадянське протистояння по всій Україні. Щоб у гонитві за власною справедливістю голови клали тисячі наших громадян. В тому числі - й не свої голови.