Виконання завдання судочинства - справа суду чи сторін?

Демократичне суспільство та правова держава мають потребу в ефективній та незалежній судовій владі. Недієва та малоефективна судова влада є найбільшою загрозою для існування правової держави, забезпечення конституційних прав та свобод людини та громадянина, інтересів громадянського суспільства.

Для ефективної реалізації права на справедливий суд в Україні потрібні крім інституційних змін, зміни процесуального законодавства. Президентом як невідкладний був внесений до Верховної Ради проект Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу та Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів» (законопроект №6232 від 23.03.2017 року).  

1. Слід зазначити, що першочерговою зміною, яка знайшла відображення в усіх процесуальних кодексах, є впровадження ефективного захисту прав особи, яка звертається до суду, як превалюючого завдання судочинства . 

1.   Ми бачимо, що відповідні статті були включені до проектів всіх кодексів, а саме:

Господарський процесуальний кодекс

Стаття 2. Завдання та основні засади господарського судочинства

1. Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Цивільний процесуальний кодекс

Стаття 2. Завдання та основні засади цивільного судочинства

1. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. 

Кодекс адміністративного судочинства

Стаття 2. Завдання та основні засади адміністративного судочинства

1. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Що спільного у цих визначеннях?

СПРАВЕДЛИВЕ, НЕУПЕРЕДЖЕНЕ, СВОЄЧАСНЕ

вирішення судом спорів або розгляд і вирішення справ, з метою

ЕФЕКТИВНОГО ЗАХИСТУ порушених, невизнаних або оспорюваних прав

Це означає, що при прийнятті процесуальних рішень і застосуванні будь-яких процесуальних норм суд має керуватися у першу чергу основним завданням судочинства. І таким основним завданням є ефективний захист  прав та інтересів особи. На цьому ж принципі базується і право суду застосувати на вимогу особи, яка звернулася до суду, спосіб захисту її права, який не передбачений законом або договором, якщо передбачені законом або договором способи не забезпечують ефективного захисту такого права.  

2. Для реалізації ефективного захисту прав та інтересів особи, як основного завдання судочинства, суду надаються ряд дискреційних повноважень при вирішенні процесуальних питань. Законопроект передбачає низку змін , направлених на забезпечення таких засад судочинства як змагальність, диспозитивність та пропорційність.  

На прикладі проекту ГПК можна побачити, що змагальність, диспозитивність та пропорційність віднесені до основних засад (принципів) господарського судочинства є:

Стаття 2. Завдання та основні засади господарського судочинства  

3. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є:

…5) змагальність сторін

6) диспозитивність

7) пропорційність

Змагальність сторін. У запропонованих проектах переважна більшість процесуальних повноважень суду переглянута виходячи з принципу виконання судом у цивільному та господарському процесах виключно ролі арбітра і ніколи – слідчого. Докази, включаючи висновки експертів, подаються сторонами; суд витребовує докази і призначає експертизу лише у визначених законом випадках.

Так, наприклад, відповідна стаття 5 проекту Г осподарського процесуального кодексу передбачає, що

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їх процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їх правами та вживає заходів для виконання ними їх обов'язків.

Пропорційність. Керуючись принципом пропорційності, суд зважує доцільність процесуальних дій порівняно із завданням судочинства, значенням справи, ціною позову, розміром судових витрат, визначає вид забезпечення позову, розмір зустрічного забезпечення, розподіляє судові витрати, визначає строки подання заяв по суті справи, вживає заходів процесуального примусу тощо.

 

Стаття 16. Пропорційність у господарському судочинстві

1. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Диспозитівність. З урахуванням принципу диспозитивності сторонам надається фактична, а не формальна свобода на будь-якій стадії судового процесу відмовитись від позову або укласти мирову угоду, предмет якої до того ж (на відміну від чинних правил) може виходити за межі предмета спору, якщо це не порушує вимоги закону і права третіх осіб.  

Стаття 15. Диспозитивність господарського судочинства  

1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих сторонами та іншими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим законом.

2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.  

3. Розглядаючи питання щодо завдання судочинства не можна не згадати і про обов’язки сторін та їх представників, а не лише суду.  

Проекти кодексів (за винятком КАСУ) прямо передбачають, що не тільки суд, але й  учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського (цивільного) судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.  

У проектах всіх кодексів також запроваджено системні  механізми запобігання зловживанню процесуальними правами з боку сторін. 

При цьому, слід згадати, що в англо-саксонській системі права є таке поняття як “Duty to the Court”   - “Обов’язок перед Судом”.  Стисло його можна так охарактеризувати:

Представник (юрист, адвокат) повинен використовувати таку тактику, яка є законною, чесною та передбачає повагу до суду /A lawyer shall use tactics that are legal, honest and respectful of courts and  tribunals

Представник (юрист, адвокат) повинен діяти  з доброчесністю та професіоналізмом, дотримуючись повної відповідальності для забезпечення належної публічної поведінки /A lawyer shall act with integrity and professionalism, maintaining his or her overarching responsibility to ensure civil conduct

Представник (юрист, адвокат) повинен розповісти клієнту про правила судового процесу задля забезпечення довіри громадськості у здійснення правосуддя /A lawyer shall educate clients about the court processes in the interest of promoting the public's confidence in the administration of justice

І тут навіть варто зазначити, що якщо у Сполучених Штатах Америки “обов’язок перед судом”   підпорядковується “обов’язку перед клієнтом”, то у Великобританії the Duty to the Court prevails over the duty to the Client, тобто він стоїть вище за обов’язок перед клієнтом.

З цього приводу доцільно навести цитату з відомого рішення Rondel v. Worsley  

[The advocate] has a duty to the court which is paramount. It is a mistake to suppose that he is the mouthpiece of his client to say what he wants, or his tool to do what he directs. He is none of these things. He owes allegiance to a higher cause. It is the cause of truth and justice.  

Таким чином, виконання завдання судочинства не можна відносити лише до обов’язку суду, значну роль у цьому відіграють  самі сторони та їх представники. Відповідні зміни знайшли відображення у запропонованих кодексах. І дуже хочеться сподіватись, що у майбутньому вони забезпечать дійсно таке судочинство, основною метою якого буде ефективний захист права та справедливе, неупереджене та остаточне вирішення спору по суті.