Уражені війною землі України вирішать проблеми національної енергетики

Військова агресія з боку росіян призвела до знищення та пошкодження значної кількості земельного фонду на території України, особливо це стосується Півдня та Сходу України, де і зараз продовжуються активні військові дії. Ці землі починаючи з 2014 року стали непридатними для сільськогосподарського використання через обширну мінно-вибухову небезпеку.

Як наголошують агротехнологи та економісти, одним з найбільших викликів у майбутньому буде необхідність відновлення ґрунту в Україні у післявоєнний період. Антоніна Дробітько та Аваз Алакбаров у статті “Відновлення ґрунту після розмінування”, що була опублікована у Міжнародному журналі екологічних досліджень у 2023 році (80:2, 394-398, DOI:10.1080/00207233.2023.2177416), зауважили, що “...Відновлення ґрунту після розмінування є критичним через значне зниження придатності землі для сільського господарства, зумовлене руйнуванням верхнього шару ґрунту, пошкодженням від важкої техніки та забрудненням металами, хімічними речовинами та органічними залишками, що також впливають на підземні води. Незважаючи на ці виклики, довгострокове відновлення земель є досяжним, а набутий досвід сприяє розробці кращих процедур та рекомендацій для занять сільським господарством або економічною діяльністю на обстріляних та замінованих територіях…”.

Як видно з контексту статті, дослідники оптимістично оцінюють перспективи відновлення пошкоджених земель в Україні. І це є закономірним для кола спеціалістів, що займаються питаннями рекультивації. Але на думку групи авторів іншого дослідження “Забруднення земель внаслідок агресії Росії проти України”, яке було підготовлене у 2023 році, спеціалісти у сфері геохімії ландшафтів та воєнної екології дотримуються позиції, що “...на сьогодні не створено універсальних методологій оцінки поствоєнних земель та підходів щодо допустимого рівня їх забруднень. Тому більшість країн визнають реальність того, що забруднені землі ніколи не можуть знову бути «чистими»…”.

У своїх висновках до розділу “Практика відновлення земель” дослідники констатують – “...Землі, пошкоджені внаслідок бойових дій, можуть бути відновлені із застосуванням цілого арсеналу технік. Щодо земель, забруднених хімічними речовинами, розроблені численні методи фізичної, хімічної та біологічної ремедіації (очищення). Тут йдеться про рекультивацію земель – перетворення забруднених земель у придатні для подальшого господарського використання. Вибір технології рекультивації визначається характером та ступенем забруднення, цільовим призначенням або використанням ділянки, а також від наявності результативних та економічно ефективних технологій. Альтернатива – консервація земель, які зазнали катастрофічних пошкоджень. При цьому передбачається припинення чи обмеження господарського використання земель на визначений термін, відновлення відбувається у природний спосіб…”.

Таким чином, можливий попередній висновок, який, на мою думку, можна вважати базисом у питаннях формування державної політики з відновлення та розвитку промислового потенціалу деокупованих територій - забруднені землі ніколи не можуть знову бути «чистими» й альтернативою рекультивації є консервація пошкоджених земель.

І питання не в тому, чи можливо здійснити рекультивацію сільськогосподарських земель на понівечених війною територіях. Очевидно, що сучасні технології розмінування та підходи до відновлення ландшафтів та земель дозволять це зробити у довгостроковій перспективі протягом десятиліть. Але чи є економічна доцільність у цьому процесі?

Говорячи мовою цифр, “...Процес розмінування є ключовим для відновлення економічного потенціалу сільськогосподарських земель. Україна зазнає значних економічних збитків через простій через нерозміновані міни, близько 2 мільйонів гектарів полів залишаються невикористаними на розмінованих територіях. Відновлення цих земель для сільськогосподарського використання може зменшити щорічні збитки приблизно на 800 мільйонів доларів…”. Такі цифри наводять наукові співробітники Центру воєнно-стратегічних досліджень Національного університету оборони України на чолі з Вікторією Сотник у своїй статті “Проблеми розмінування та вплив військових дій на діяльність бізнесових структур та агропромисловий комплекс України” (https://doi.org/10.37634/efp.2023.7.4).    

Не зважаючи на ці проблеми, використання уражених земель сільськогосподарського призначення в енергетичному секторі України, зокрема для розбудови водневої інфраструктури після війни, може бути єдиним економічно виправданим варіантом та мати ряд значних переваг.

Використання уражених земель для енергетичних цілей вимагатиме комплексних рішень у сфері інженерії та безпеки. Важливим етапом буде розмінування та дезактивація зон, що дозволить безпечно розпочати процес розбудови водневої інфраструктури на цих територіях.

Однією з таких переваг буде зменшення залежності від імпортованих енергоресурсів. Розвиток водневої інфраструктури допоможе Україні знизити залежність від імпортованих викопних палив, особливо у контексті зростання глобальних цін на енергоносії та політичних ризиків.

Наступною перевагою можна вважати стимулювання економічного зростання. Інвестиції у водневу енергетику та пов’язані з нею технології можуть стимулювати економічне відновлення, створюючи нові робочі місця та сприяючи розвитку новітніх галузей промисловості.

Виробництво "зеленого" водню. Використання відновлюваних джерел енергії, таких як сонячна або вітрова енергія, на уражених землях для виробництва водню може допомогти Україні стати лідером у виробництві екологічно чистого "зеленого" водню. Тим більше, що південно-східні регіони України мають для цього усі передумови - відповідні характеристики вітряних потоків, сонячного випромінювання, а також ландшафті умови для створення водневої інфраструктури.

Підвищення енергетичної безпеки також є однією з переваг такого рішення. Розвиток власних енергетичних ресурсів і технологій може забезпечити більшу енергетичну незалежність та безпеку, зменшуючи вразливість перед зовнішніми викликами та конфліктами.

Не потрібно забувати також і про мету будь-якої з європейських країн, що стоять перед необхідністю дотримання вимог Green Deal – це зниження викидів парникових газів. Воднева енергетика може допомогти зменшити вуглецевий слід, що є важливим аспектом у боротьбі зі зміною клімату та необхідністю досягнення вуглецевою нейтральності до 2050 року.

Розвиток водневої інфраструктури може підвищити інтерес міжнародних інвесторів та партнерів до співпраці з Україною в області чистих енергетичних технологій, що сприятиме не лише економічному зростанню, але й зміцненню міжнародних зв'язків, що у свою чергу сприятиме міжнародній інтеграції України.

Ще однією похідною перевагою може бути покращення соціальної інфраструктури. Інвестиції у водневу енергетику можуть стимулювати розвиток соціальної інфраструктури в регіонах, зокрема через створення нових освітніх програм, науково-дослідних центрів та інших соціально значущих об'єктів.

Також для України напередодні Енергетичного переходу буде важливим аргументом – це збереження природних ресурсів. Перехід до енергетики, що базується на відновлюваних джерелах та водні, дозволить зменшити використання традиційних енергоресурсів, що є обмеженими та можуть негативно впливати на довкілля. До використання природних ресурсів Україна може повернутися в майбутньому, коли буде сформована нова державна політика використання надр, заснована на принципах ефективного та по умовного використання та добування, а також синхронізована з міжнародним законодавством.

Успішне впровадження проєктів з використання уражених земель для енергетичних потреб може  служити практичним прикладом для інших країн, що шукають шляхи відновлення після конфліктів або техногенних катастроф. Тому розвʼязання проблеми використання уражених земельних в енергетичному секторі може сприяти створенню моделі для інших країн.

Реалізація цих переваг потребуватиме злагодженої роботи багатьох стейкхолдерів – уряду, бізнесу та громадського сектору, а також великих початкових інвестицій та розробки відповідного законодавчого та нормативного середовища, що має бути відображена у державній політиці. Водночас, потенціал переваг у довгостроковій перспективі може суттєво перевищувати витрати та виклики, пов'язані з початковим етапом розвитку водневої інфраструктури на уражених після війни землях.

В межах вирішення проблем земельного фонду, що пошкоджений внаслідок військової агресії, важливо враховувати потенціал використання цих земель для розвитку водневої енергетики в Україні. Це не лише сприятиме зменшенню енергетичної залежності країни, а й забезпечить нові можливості для соціально-економічного розвитку зруйнованих регіонів.

Довгий шлях до енергетичної незалежності України починається з семи простих кроків, що дозволять використання уражених війною земель сільськогосподарського призначення в енергетичному секторі України:

1) Розробка та прийняття комплексного законодавства щодо розмінування та рекультивації земель, з особливим акцентом на відновленні земель для використання в енергетичних проєктах.

2) Стимулювання інвестицій в розвиток водневої енергетики через податкові пільги, гранти та інші фінансові інструменти для приватного сектору та міжнародних компаній.

3) Створення державного агентства з розвитку водневої енергетики, яке б координувало зусилля уряду, наукових кіл та бізнесу у цій сфері.

4) Спрощення бюрократичних процедур для запуску водневих проєктів, включаючи ліцензування, землевпорядкування та екологічну експертизу.

5) Розробка стандартів і нормативів для водневої інфраструктури та технологій, що забезпечить безпеку та високу ефективність майбутніх проєктів.

6) Залучення міжнародних партнерів до співпраці у дослідженнях та розробці водневих технологій, а також у спільних проєктах з відновлення та використання земель.

7) Інформаційна кампанія серед населення та ключових зацікавлених сторін про переваги та можливості водневої енергетики, щоб забезпечити громадську підтримку реформ.

Розвиток водневої енергетики на пошкоджених землях не лише допоможе вирішити екологічні та економічні проблеми, викликані війною, але й створить основу для сталого розвитку України. Це вимагає негайних та рішучих дій з боку усіх ключових стейкхолдерів: влади, законодавців, бізнесу, громадського сектору та міжнародних партнерів. Перед Україною відкрито шлях до інноваційного та зеленого майбутнього, а реалізація водневої реформи може стати важливим кроком на цьому шляху.

Отже, не зважаючи на значні виклики, пов'язані з руйнуванням сільськогосподарських земель через збройну агресію росіян, існують реальні перспективи їх відновлення та використання для розвитку водневої інфраструктури на шляху до декарбонізації. Такий підхід не лише сприяє відновленню земель, але й робить внесок у стійке виробництво енергії та відродження аграрного та економічного секторів України.