Уже майже тридцять років, у своїй більшості україномовні націонал-демократи намагаються довести, що в Україні мають усі говорити українською, в іншому випадку, якщо російська переможе, то Україна як держава може не відбутися, а просто зникне як роса на сонці.
Ми бачимо, що для того щоб бути патріотом не обов’язково бути україномовним, на Донбасі гинуть і російськомовні українські патріоти. Очевидно, що, щоб бути патріотом достатньо бути представником української політичної нації, що у більшості своїй визначає приналежність до держави – громадянство.
Але ж як бути з українською мовою? Давно не є секретом, що Росія веде гібридну війну і проти української мови нав’язуючи нам російську. Соціологи кажуть, що російської стало більше. У Києві, на вулицях не тільки молоді люди які народилися вже в Україні говорять, як правило, російською, але й і малі діти. Чому? Адже, начебто усім має бути зрозуміло, що в Україні повним ходом повинна функціонувати українська мова, усюди, не тільки на державній службі, але й на вулицях і в усьому українському просторі.
Очевидно, що причини популярності російської мови мають як зовнішній так і внутрішній характер, а також і психологічний та навіть філософський. До зовнішнього віднесемо російську агресію, агресію не тільки на фронті, але й на фронті мовному. Телеканали, як російські так і українські проросійські ведуть видиму і не видиму агітацію за російську російською, інтернет-сайти (нібито, тому російською, бо більше оглядачів і читачів), засоби масової інформації в цілому переважно російські, радіо поступово переходить знову на російську. Кремлем «кидаються» чималі гроші на російщення українців. Зрозуміло чому, якщо розмовляєш російською, значить рускій, представник «руского міра» та російською подається маніпулятивна інформація для задурманення українських душ. Легше сприймається російськомовними. Тобто, за задумом Москви – зможемо нав’язати російську, зможемо сказати, що України не існує, є Малоросія. До речі, поведінка російськомовних часто нагадує поведінку росіян, де на Заході не дуже то і відрізняють громадянина України від громадянина Росії.
До внутрішнього характеру віднесемо два основних фактори: історичний і принциповий (село-місто). Як сто так і двісті років тому, проти української мови велася запекла боротьба, і тому дворяни і так звана еліта царської Росії користувалася російською, ставали російськомовними і українська шляхта, в іншому разі, скоріш за все, вони б не були шляхтою. Сто років тому російські більшовики отримали перемогу над українськими соціалістами і окупували Україну. Вони теж вели війну проти української мови. Комуністична еліта була російськомовною. У радянські часи, на звичайному українському підприємстві, на простому засіданні-зборах обов’язково потрібно було доповідати російською, дуже рідко українською. Так виховувалася російськомовна українська еліта. Хто хотів бути її представником переходив з звичної української на російську.
Як і в радянські часи, так і на жаль, сьогодні, принципово стоїть питання місто-село. І тоді і зараз у селі говорили українською, навіть на Сході країни, а у містах і містечках російською. Якщо тобі вдалося потрапити з села до міста, і ти говорив і говориш українською, то одразу ставав людиною другого сорту. Або переходив на російську (бо, нібито, яка різниця?), або вимушений і тоді і зараз боротися з тим, що ти не верблюд.
Одвічне питання, - так що робити? До тепер щось намагалася робити держава, приймалися закони Верховною Радою України на захист української, але, на жаль, як інші закони прийняті ВРУ не дуже виконуються. Видно, потрібно робити так як кажуть психологи, починати з середини, визначити причину. Не мучити себе питаннями село-місто, а підвищувати свій інтелект знаннями і вчити добре українську. Давати бій всюди де тільки можна русифікаційним процесам, не піддаватися на провокації Москви. Україномовним ніколи не переходити на російську, російськомовним не комплексувати і не вважати, що стаєш другосортною людиною. Якщо російська рідна, бо так сталося, нічого страшного, знаючи російську, українську вивчити не важко. Пам’ятаймо, говоримо і захищаємо українську, - захищаємо Україну і себе особисто, бо бути громадянином України, значить бути українцем, а бути українцем, значить знати і користуватися українською. Усе просто, щоб вижити у цьому глобалізованому світі усім нам разом в Україні, потрібно бути згуртованими, міцною монолітною нацією, а згуртувати може усіх нас – Українська мова. Потрібно до неї ставитися належно з повагою, тому що вона дасть нам силу перемогти у боротьбі за своє існування. Скоріш за все, усе це відбудеться, не завдяки державі, її законам і декретам, і тим більше примусом влади, - а природним самозахистом.
